У тернопільських маршрутках обговорюють ремонт дамби
Маршрут дамбою Тернопільського ставу – тепер незвичний для пасажирів громадського транспорту. Попри покращення, люди все рівно знаходять ряд недоліків. Розмову тернополян в маршрутці про ремонт дамби оформила у Facebook Olena Shon.
- Із життєвих спостережень. Кожного тижня я їжджу до батьків маршруткою №23. Вона цікава вже тим, що нею їдуть «до міста» і «з міста» одні і ті ж люди. Ось де найкраще проводити соціологічні зрізи стосовно настроїв у суспільстві, ставлення до різних подій і тому подібне. Ось, наприклад, замальовка про ремонт на дамбі. Із року в рік, з тижня в тиждень спостерігається та сама картина. Маршрутка з’їжджає на дамбу і одразу починає підскакувати на ямах. Досвідчені пасажири вже ті ями напам’ять знають і тримаються міцно, щоб не впасти. Водій запізнюється по маршруту, жене, як може, і наш старенький автобус торохтить всіма шибками і дверима, сумки і відра підстрибують, а людям доводиться кричати, щоб поговорити. Голосисті жінки починають традиційний діалог:
- Але то вже дорога, колька б його сколола!
- Знов крижі будуть боліли! Та де ж так годен їхати?!
- ШОфер! Та тихше їдьте!
- Але то вже дорога! Нігде такого нема вже, а в нас ше досі тіво камінці. Та вже би зробили ремонт - лЮдську дорогу, асфальт.
- Та де вони зроблят! То но тіко, шоб вкрасти!
Поки маршрутка доїжджає до «Маяка», різноголосий хор не вщухає. Далі дорога стає кращою, і розмова переходить у тихі діалоги про базари, городи, ремонти, рецепти консервацій та інші поточні проблеми.
І ось на дамбі починається ремонт! Ну, в маршрутці, ясне діло, чути:
- О, вже риют!
- Тепер не годен буде навіть заїхати без пробок.
- Все аби гірше людьом було.
- І нашо ту «шашку» знімати?
- То будут продавали німцям, а ті собі настелят.
- Та нє, собі на дачі заберут!
- Та в Європі всюда бруківка, а в нас забирают!
- І то треба було чіпати? Була дорога і най би була.
Минає тиждень. На дорозі робота йде повним ходом.
- То шо тово вони роблят?! Нашо таку ямищу рити?
- А піску кілько! То потім всьо потріскає і знов будут ями.
- Та де то на дорогу пісок кладут? Та ліпше би камінців більше.
- А шо то за клейонка? Ше-м такого не виділа! Та то нашо тої клейонки?!
- Аби тілько грошей стратити!
- А шо так довго роблят? Розвезут, а восени лишат - і буде таково.
До самого «села» (хоч у нас уже давно не село, а мікрорайон) маршрутка обговорює ремонт. Ледь не кожен авторитетно розказує, як саме треба це робити. Ну як тут не згадати безсмертного Остапа Бендера і його «Каждый из нас в душе почвовед»?! Так і є - кожен все життя тільки те й робив, що будував дороги. Одного чоловіка, який почав був говорити, що роблять добре, зразу заглушили різноголосою критикою.
На дамбі тим часом закінчили робити першу смугу і пустили по ній транспорт. Експерти в маршрутці затаїли подих:
- Та десь певно зараз таки буде трасло!
Але диво-дивнеє! Маршрутка їде і не торохтить, а якщо їде й не дуже плавно, то тому, що вона в нас уже дуже бувала в бувальцях і ніколи останнім часом плавно не їздила. Западає тиша. Авторитетний голос із глибини салону виносить вердикт:
- О, нє, то таки файна дорога!
Маршрутка підхоплює:
- Але то вже файно зробили!
- Та як хочут, то можут!
- Та то вже треба було давно зробити!
Схвальний гул не вщухає, поки маршрутка не з’їжджає на ту частину, де ремонт робитимуть вже навесні. Як кажуть, «відчуйте різницю» - шибки і двері знову починають торохтіти. В салоні западає секундна тиша, а потім лунає крик душі:
- Але то вже дорога, колька б його сколола!
- То шо, тово - ремонт?! Тілько кусочок!
- Та всьо решта вкрали!
- Та ніц не думают!
Не витримую - повертаюся до тих, хто обурюється, і кажу:
- Шлюзи і цю частину будуть ремонтувати весною.
У відповідь лунає:
- Та де вони вже зроблят! Той кавалок насилу зробили! І то так собі...
ЗАВІСА.
Фото з відкритих джерел