У Тернополі родинам полеглих Героїв вручили посмертні нагороди (фото, відео)

Дружини, діти, матері, батьки отримали почесні державні нагороди полеглих захисників з Тернопільщини. 22 жовтня у Тернополі відзначили 31-го воїна посмертно за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку.

Замість білої сукні наречена одягнула чорну хустину

Орден «За мужність» ІІІ ступеня прийшла отримати Олена Сабірова. Її син Марат Сабіров, військовий за освітою, з початком повномасштабної війни пішов на фронт добровольцем. Перші 2 роки був інструктором, морально та фізично підготував понад тисячу хлопців. Згодом Марат перевівся в спецпідрозділ “Омега”. Служив кулеметником в Донецькій області.

Почався штурм, атаку окупантів відбили. Наших хлопців поранених завалило. Мурат з побратимом пішов визволяти їх, адже вони не виходили на зв'язок. Дістали хлопців з бліндажу і пішли на свою позицію, а росіяни, мабуть, побачили якийсь рух і відкрили артилерійський вогонь. Мурат разом з побратимом Актемом Любим отримав осколкові поранення несумісні з життям. Це сталося 6 лютого 2024 року. Вже більше 8 місяців хлопців немає, — розповідає мати захисника.

Рідне місто його прийняти не може. Ми самі з Енергодара Запорізької області — місто зараз окуповане. Поховали сина в Тернополі. Тепер рідніший йому буде Тернопіль, хоч й народився і виріс він у Енергодарі, — каже пані Олена.

У загиблого воїна залишилася дівчина, якій він освідчився перед від'їздом на фронт. Він планував поїхати у відпустку 18 лютого і одружитися з нею. 

Так склалося, що вона одягнула не білу сукню, а чорну хустину. Не тільки його вбили, а й його мрії, надії, — каже матір Героя. 

Вся сім’я сумує за воїном, який загинув під Бахмутом

Орден «За мужність» ІІІ ступеня отримала також дружина загиблого Героя Світлана Гніда. Її чоловік Анатолій Гнідий пішов на війну добровольцем. Служив старшим солдатом.

Пішов сам у перший день війни. О 7 годині ранку він уже був в військкоматі. Прослужив він 9 місяців і загинув під Бахмутом у 50-річному віці, — розповідає дружина захисника.

Сім'я Анатолія родом із Запорізької області, з території, яка зараз окупована. Переїхали до Тернополя ще на початку повномасштабного вторгнення.

Ми всі із Михайлівки Запорізької області. Живемо у Тернополі уже третій рік і плануємо далі тут залишатися, — додає жінка. 

У Анатолія Гнідого залишилося двоє дорослих дітей, які теж прийшли вшанувати пам'ять батька і дуже за ним сумують. 

Радів, любив, працював, мріяв

Разом з донечкою Софійкою вийшла отримувати нагороду свого чоловіка Леся Баб’як. Володимир Баб’як народився 1978 року в простій сім'ї з Козівщини, був наймолодшим, четвертим сином, розповідає дружина. 

Радів, любив, працював, мріяв, будував плани на майбутнє… Власними руками облаштував сімейне гніздечко, справили новосілля… Тільки жити б і тішити своїх дівчат, — каже Леся Баб’як

На другий день повномасштабної війни Володимир отримав повістку. Ховатися не став, попрощався з рідними та пішов виконувати свій обов'язок. Загинув захисник 31 березня 2022 року в районі села Богородичне в Донецькій області.

Жодного разу не пожалівся, не сказав, що страшно, адже він чоловік, воїн, а тепер уже Герой. Його любитимуть, до нього приходитимуть люди, ним пишатиметься Україна. Бо він — навіки живий, він став ангелом, небесним охоронцем, — говорить дружина воїна.

Загалом 22 жовтня воїнів посмертно нагородили: орденами Богдана Хмельницького III ступеня, орденом «За мужність» II ступеня, орденами «За мужність» III ступеня, відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», медалями «Захиснику Вітчизни» та орденом «Полеглого воїна». Вічна і світла пам'ять Героям. 

Фото Терену та пресслужби ОВА