У Великих Бірках вшановують страчених німецькими окупантами вояків
У ці зимові дні 75 років тому, 8-9 лютого 1944 року, у волосному центрі Тернопільського повіту Крайсгауптманшафту Тернопіль Дистрикту Галичина Великих Бірках гестапівці привезли для страти першого дня 18, а наступного дня 16 в'язнів з Тернопільської тюрми. Протягом цих днів поліцаї та розквартировані в селі есесівці зганяли в долину поблизу римо-католицького костелу людей, щоб привселюдно провести їх розстріл.
Акцію проводив керівник виконавчого відділу Тернопільського гестапо Muhe Allfred, який зачитував вирок перед розстрілом. Тим самим нацисти і їхні посіпаки хотіли залякати місцеве населення Великих Бірок і околиць волості. Серед страчених були захоплені в полон вояки УПА, підпільники ОУН, заручники з навколишніх сіл, де УПА здійснювала акції проти німецьких окупантів. Перед розстрілом двоє невідомих вояків УПА зірвали пов’язки з очей, бажаючи відкрито дивитись смерті у вічі. Безстрашні хлопці в останню мить свого життя звернулись до присутніх їз закликом до боротьби з ненависними окупантами і загинули з гаслом «Слава Україні» на вустах. Так вмирали справжні герої, пише Великобірківська селищна рада.
Лікар, підпільник ОУН, президент Українського лікарського товариства Північної Америки (1979-1981) Мирослав Харкевич у своїй книжці спогадів «Я вас не забув», яка побачила світ у 1997 році в США згадує:
«Мій шваґер Богдан, одинокий брат моєї дружини, котрого я ніколи в житті не стрінув, єдиний син своїх батьків, щойно одружився і очікував першої дитини. Одної ночі його збудили друзі з організації, бо треба було негайно перевезти зброю в інше безпечніше місце. Саме цієї ночі поверталися з погоні опричники з уряду праці, в темноті віз перевернувся, контрабанда розсипалася, вмішалося Ґештапо, і десять молодих хлопців, а між ними й Богдан, було розстріляно в холодний лютневий ранок у Бірках Великих. Скорбна мати й молода дружина дістали, як болісний спомин, закривавлену сорочку...»
Тіла розстріляних окупанти не дозволили поховати на цвинтарі, місцеві мешканці поховали їх на околиці села на городі селянина Паліводи. У післявоєнні роки спеціальною комісією проводилось слідство, але і радянська влада не дозволила перепоховати страчених на цвинтарі, бо це суперечило комуністичній пропаганді, яка відносила українських націоналістів до поплічників нацистів. Лише в Провідну неділю 14 квітня 1991 року активістами Великобірківського НРУ в присутності сотень людей здійснено урочисте перепоховання останків загиблих героїв. У цей день у центрі Великих Бірок був вперше встановлений синьо-жовтий прапор України.