Для чого Світлана Яцишин із Тернопільщини говорить з квітами?

Заради квіток Світлана Яцишин залишила роботу в аптеці й жодного разу не пошкодувала. Квіти уже зайняли десять соток відкритого ґрунту біля будинку. А ще цьогоріч співрозмовниця засадила поле у двадцять соток лавандою, і не тільки звичного кольору, а й синього, білого, рожевого, блакитного — буде справжня веселка. Мешкає жінка у Великих Гаях, родом із Одещини. Минулої весни на її грядках квітло п’ятсот тюльпанів голландських сортів, а цієї — чотири тисячі. Тюльпани відцвіли й тепер пані Світлана чекає, коли почнеться пора півоній — цього року висадила чимало рідкісних сортів, котрі квітуватимуть найрізноманітнішими кольорами у незвичних поєднаннях. 

Із пані Світланою поговорили про її квіткову історію, про те, чому із рослинами варто спілкуватися, та чому догляд за ними — то терапія.

— Чому саме квіти? 

— Напевне, я народилася з квітковою душею. Квіти завжди любила — тюльпани нагадували про бабусю, котра вчила змалечку, як висаджувати, доглядати за рослинами, а ще радила розмовляти з ними — говорила, що так вони краще ростуть. 

Коли я переїхала навчатися в Тернопіль, додому приїжджала рідко, ще рідше, коли одружилася та народилися діти. Я сумувала за бабусею, котра тоді вже відійшла у засвіти. Розрадою для мене стали квіти. Якось натрапила на статтю, де розповідалося про вирощування квітів для прибутку і мене це зацікавило. Коли дітки були маленькі, мала час, аби вчитися — вирощуванню рослин і догляду за ними, а ще створенню букетів і формуванню композицій. Все це так мене захопило, що за короткий час уже не уявляла життя без квітів. Вирішила залишити роботу в аптеці та зосередитися на квітникарстві.   

Праця з квітами — терапія. На моїх очах рослина проростає, розвивається, квітне. А потім бачу радісні очі тих, кому подарували квіти, і від цього хочеться не зупинятися на досягнутому, а розвиватися, вирощувати все нові види квітів, дізнаватися про них все більше, складати букети, котрі б тішили око та довго зберігали свіжість. Минулого року почала відвідувати курси флористів. Знаю — робота з рослинами це моє. Можу працювати й навіть не помітити, що час обіду пройшов. Я — фанатик свої справи. Дуже приємно, що було та є багато тих, котрі підтримували, вірили, допомагали мені. 

— А про що ви говорите з квітами? Як часто? 

— Зранку вітаюсь, ввечері кажу їм надобраніч. Якщо хворіють, то розповідаю, що підлікую їх і скоро вони будуть, як лялечки. Якщо з квітами все добре, то милуючись, дякую їм. Якщо готую до продажу, говорю, що вони поїдуть у нові домівки та нові родини радувати красою нових господарів. Якщо квіти не хочуть рости, а вже й підживлювала, і “танцювала” коло них, то сварюся. Якщо рослинки гинуть (а таке, на жаль, теж трапляється), то дуже переживаю, що не врятувала їх.

— Ви вирощуєте триколірну фіалку, сульфінію, петунію, півонії, лаванду, кулеподібні хризантеми... Що ще ви зараз вирощуєте? 

— Вчусь черенкувати гортензію, розмножувати кали, хочу навчитись щеплювати деревоподібні півонії. А ще вирощую фуксії, гібіскуси, ромашки й гіпсофіли, сукуленти для флораліумів... Планів у мене багато.  

Саджаю квіти, на які є натхнення, звісно, прислухаюся до прохань, а вони щороку різні. Ростити квіти схоже на малювання картин — щороку у мене нова композиція, сюжет і кольори. І кожна квітка красива по-своєму. 

Звісно, аби отримати бажаний результат, багато часу треба присвятити догляду, поливу, обробці від різноманітних шкідників. 

— Можливо, є серед ваших квітів ті, котрі потребують особливого догляду? 

— Мені найважче доглядати балконні квіти, як ось сурфінію, пеларгонію, бегонію, петунію. Кожна така рослина відрізняється від іншої, тому кожній потрібна увага та індивідуальне піклування — у кожної свої підживлення, режим поливу, ставлення до сонця. Ось і ношусь з ними, ну і вчуся.

— А які ваші улюблені рослини? 

— Навіть не знаю, мабуть, сезонні квіти. Навесні — весняні, влітку — літні, восени — осінні, взимку люблю сукуленти — це, хоч і не квіти, але їхні листочки забарвлені в різні кольори та тішать око. Люблю садити сукуленти так, аби виходили декоративні мінісадочки. А ще взимку милуюся гіпеаструмами, до речі, вони мають привабливий вигляд у композиціях із хвоєю.  

— Мені здається, будь-яка робота вчить не тільки рухам чи методам, пов’язаними із цією діяльністю, а й чогось, сказати б, універсальнішого. Чого вас навчили квіти? 

— Доглядаючи за рослинами, забуваєш про все, про проблеми та турботи, бачиш, як вони ростуть — і радієш. 

Чимало моїх клієнтів до зустрічі зі мною не любили доглядати квіти, а тепер потроху вчаться — знають їхні назви, особливості догляду. І це дуже тішить. Вони теж відчули, що вирощування й догляд за рослинами може бути терапією. Дуже рада, що все більше тих, котрі люблять зелень. 

Іноді хочу взяти вихідний, але день-два без рослин, і вже біжу до них, бо скучила. Можливо, колись здійсниться моя мрія — мати квітковий садок, куди міг би прийти кожен і прогулятися, відпочити та помріяти. Думаю, у містах не вистачає квіткових парків.    

— Між іншим, ви любите розглядати свої квіти на грядці, чи й дома у вазах теж тримаєте? 

— Найбільше люблю дивитися, як квіти ростуть, хоч і складаю часом для себе букети, але рідко. Мені шкода зрізати їх, хай ліпше подовше тішать око. 

Складати букети іншим дуже люблю, бо флористика для мене — стан душі, за допомогою неї можу через рослини — їх колір, те, як вони скомпоновані, розповісти іншим про свої почуття, думки та мрії. Я люблю такі букети, у яких квіти скомпоновані вільно та зберігають натуральний та природний вигляд.  

— І наостанок. Про які квіти зараз мрієте?

— Я дуже чекаю на квітування лаванди. Коли тільки планувала посадити її, попросила молоду художницю намалювати картину із лавандовим полем. Тепер щоразу, коли дивлюся на картину, переконуюся, що мрії стають реальністю, і моєму лавандовому полю бути.   

Тож бажаю всім йти до своїх мрій. Через маленькі справи вони стануть великими успіхами. Іноді для того, щоби мрії здійснилися, потрібно змінити себе та світ навколо, але радість досягнень варта зусиль. 

Інна Віконська

Фото надала Світлана Яцишин