Відлуння загубленого світу на Тернопільщині. Перехід у інший вимір (частина 5)

До читачів.

Сайт «Терен» продовжує публікацію матеріалів місцевого дослідника Назарія Наджоги під загальною назвою «Загублене Тернопілля». Назву ми обрали не випадково, бо віримо, що загублену річ колись та й можна віднайти. Так і з історією нашого краю. Є цікаві факти, які невідомі широкому загалу. Нашим читачам пропонуватимемо дізнатися більше про те, чим колись славилося Тернопілля, але зараз про це майже ніхто не знає. Дуже часто ми захоплюємося цікавинками звідусіль, а цими текстами ми хочемо звернути увагу на оригінальність того, що маємо під боком – в межах Тернопільської області.

Тексти в рубриці «Загублене Тернопілля» виходитимуть на сайті «Терен» щосуботи та щонеділі о 20 год.

Святовид – 12 частин світу Кому трапиться нагода відвідати Краківський археологічний музей у Польщі, може спокійно підійти до головної культової скульптури язичницького часу наших предків – Збруцького Святовида. Його ще називають Світовидом.

Святовид  чотирьохгранний стовп з барельєфним різьбленням. Висота – 2,67 метра. Розділений по висоті на три яруси, які за віруваннями символізують небо, землю і потойбіччя.

Таким чином, кумир прадавньої слов’янської віри складається з 12 частин. Лиш одна секція не має зображення і позначена тільки символом – так званим коловоротом (сонцеворотом), який має шість променів і означає безконечність життя або відродження.

У верхньому ярусі показані два чолові і дві жінки, одягнуті спільною шапкою. Вони зображені в повен  ріст і в підпоясаному одязі. Історики та науковці з давньослов’янської культури одностайні в тлумаченні цих зображень.

Чоловіче обличчя на тій грані з коловоротом належить Дажбогу. Це бог сонця, покровитель плодючості.

Друга чоловіча постать, на одязі якої позначені кінь і меч-блискавка – це Перун – бог війни, покровитель грози, грому та небесних явищ.

Жінка з перснем – Лада – богиня весни і кохання, опікунка шлюбу.

Жінка, яка тримає в руках ріг, – Мокоша – богиня долі, посередниця між небом і землею, покровителька пологів та заступниця породіль.

На середньому ярусі з кожної сторони вирізьблені фігури людей – знову ж таки два чоловіка і дві жінки. Вони між з собою наче тримаються за руки, що може означати людський рід . По тій грані, що Мокоша, над жінкою вирізьблена фігурка дитини.

Земний світ другого ярусу, стоячи на колінах в нижньому ярусі, тримає руками вусатий чоловік – Велес – бог підземного царства.

В попередніх частинах згадувалось, за яких обставин у 1850 році кумир вивезли до Польщі. Його копії встановлені в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї та на території адміністративного будинку «Державного заповідника «Медобори» в містечку Гримайлів Гусятинського району. Найточніша копія саме в Гримайлові, вирізьблена з дуба. Щодо неї цікаву історію розповіла Ольга Мурська:

– Матеріал вибирався не з медобірського вапняка, а з медобірського дуба недалеко від гори. Вибирав майстер Василь Бартновський, який за національністю білорус. Маючи детальні описи, маючи зображення зі всіх ракурсів, не міг він тривалий час нічого зробити, робота не клеїлася. Тоді він пішов на Бохіт. І там, на капищі, пробув цілий день. Аж після цього дуже швидко вдалось майстру витесати ідола.

Святовид на території адміністративного будинку «Державного заповідника «Медобори» в містечку Гримайлів Гусятинського району.

Дольмен і таємнича сила гори Місце, де ймовірно стояв Святовид, не єдина сакральна частина Боготу. На віддалі близько 40 метрів від головного капища гори стоїть не менш визначна споруда – дольмен.  Спорудження складається з кількох великих вертикально встановлених каменів, перекритих одним. Дольмен вважався в давнину переходом у іншій світ, у інший вимір – місце переселення душ від померлого до дитини.

– Це родич Стоунхенджа, – каже про нього Ольга Мурська. – Поблизу дольмена, як іти старою скіфською дорогою, знайдене поховання язичників. При цьому і з трупопокладанням, і з трупоспаленням. А язичники вірили в реінкарнацію. Тому вважається, що це портал у інший світ, ворота своєрідні. Крім того, там могли правити волхви, коли вже відчували свою слабкість. Вони могли свої знання і енергетику тут залишати. Тоді молодих хлопців, які мали схильність до подібного, поміщали у дольмен, і ті енергетику старого волхва в себе вбирали.

Сьогодні на верхівці дольмену є обруч з хрестом. Втім, це аж ніяк не християнський символ, а та ж язичницька символіка безконечності Всесвіту.

Від Богіту до Збруча є дорога. Вона також виводить на гору Соколиху, з якої відкривається неповторний краєвид на заплави річки. Десь тут і був знайдений Святовид. За легендою, зі схилу Соколихи до Богіту тягнеться печера, де жив колись змій. Його вбили хлопці-соколи, засипаючи роками вхід, аби змій не мав можливості вийти і здихав з голоду. Він намагався вирватись з-під гори так, що аж земля тріщала.

Про це підземелля згадується в другому томі енциклопедичного видання «Тернопільщина: історія міст і сіл» на сторінках про село Городниця.

«Недалеко від цієї гори – гора Соколиха. На її схилі – важкі залізні двері, за якими починаються довгі підземні печери й переходи, що тягнуться аж до гори Богіт».

Печеру виявив співробітник заповідника «Медобори» Степан Сторожук, назвавши іменем своєї доньки «Христина». Довжина підземель 131 метр, 28 метрів глибини.

– У Городниці Степану люди розказували легенду, що десь недалеко Боготу є печера, закрита великою залізною брамою. Вхід охороняє велика жаба. Але місцеві ніхто ніколи не шукав, бо кажуть, що хто її знайде, то обов’язково щось потім має статися. А він взявся її знайти. Незадовго після того, як відкрив печеру, їхав зимою саньми, сани перекинулись і йому відірвало вухо. Потім, уже влітку, приїхали до нас шамани десь до 50 чоловіків. Степан на гору якраз їх супроводжував. В заповіднику такі правила: супроводжувати групи людей. Вони медитували на дольмені. Степан каже, був звичайний, спокійний, сонячний день. Як тільки вони починають медитувати, зривається дуже сильний вітер, і таке склалось враження, що ніби тисячі жаб на горі з’явилися. То один шаман Степану сказав, що він потерпів від того, бо посмів втрутитись в заборонене горою, – розповіла Ольга Мурська.

«Від півдня погляд затуманиться через близькість гори. На півночі знаходиться гора Соколиха; з північно-західного боку є спадиста рівнина, досить широка.  Вона тягнеться до вищезгаданої постоловецької дороги (дорога на гору Богіт в сторону села Постолівка, сусіднє село з Городницею – прим.).  На цій рівнині, відповідно до оповідання людей, знаходилося місто Боход , яке зруйнував Буняк Сльозивий (ймовірно, один з вождів татарської орди). В його очах така була сила, яка руйнувала все. На що він тільки подивився, відразу провалювалося в землю або кам’яніло». Народний фольклор про гуркіт землі міг формуватись через землетруси. Так, наприклад, у Львівському літописі «Іспісаніє літом от Рождества Христова… року і по нім ідущим» згадуються землетруси в 1578, 1596, 1637 роках. Щодо 1637 року описано так, наче кінець світу наближався.

«Року 1637. Скоро под сейм земля ся трясла на велію панни Марії гдромниці, із суботи на неділю, о годині дев'ятой. Потом весна була барзо сухая, не хотіло ся нічого родити, але і трави не було. А потом огні почали пановати, же много міст погоріло: Сокаль, Крилув, Белз, Самбур, у Вишні передмістя, у Яворові, і ве Львові предмістя Галицькоє вшистко і костелов два, і третьому ся достало. Не досить ту, але і Україна о тих же огня роскошах мають що повідати. В тім же року новина була принесена от Риму, же там дощ падал крвавий і град так великий, як полтора фунта олива, і перун   ударил на каплицу, где єсть у схованню папезькая корона; мніх, літаючий над містом волал : «Біда тобі, біда Риме!»

Ще одне трясіння землі в Західній Україні сталося три століття тому.

– Потужний землетрус у Західній Україні був в 1737 році. Дуже сильно пошкодив Кременець. А це єдина тектонічна система Кременецькі гори і Товтри, – розповів Олег Гаврилюк.

У наступній, останній частині «Відлуння загубленого світу» дізнаємося, який народ населяв Медобори. Чи була це окрема держава? Куди тягнуться коріння жителів Тернопільщини? І чий перстень знайдений в городищах-святилищах культового центру язичників.

Назарій НАДЖОГА