Село на Тернопільщині, яке подарувало світові велетів духу (фото)
Про буремну історії колишнього містечка Струсів ми вже розповіли напередодні, а тепер розповімо про відомих струсівчан.
Одразу зауважимо, що вони - справді видатні особистості, зовсім не містечкового, а принаймні галицького чи навіть загальноукраїнського рівня, пише мандрівник та журналіст Дмитро Полюхович.
З другої половини ХІХ століття у Струсові починає активно розвиватися українське громадське життя. Ще 1877 року в містечку відкрили Народну читальню, яка з 1884 року стає читальнею “Просвіті”. Тоді ж у містечку з'являється молодий та дуже активний греко-католицький парох о. Теодор Цегельський, який до самої смерті в червні 1939 року 55 років поспіль фактично очолював місцеву українську громаду.
Отець Теодор переймався не лише справами духовними, але й громадськими. У 1896 році разом з панотцем Іваном Гарматієм і групою активних селян він фундує політико-економічне товариство “Хлопська Рада”. Діяльність “Ради” планувалося поширити на територію всієї Галичини, але не склалося (а щоби “святе місце” не порожніло, на те згодом був “Сільський господар”). У 1901 році о. Теодор стає першим головою філії “Просвіти” в Теребовлі. Трохи пізніше, 1904 року, у Струсові панотець створив ощадно-кредитовий кооператив “Власна поміч”, один із найбільших в краї. Заходами о. Теодора у Струсові також зводять Народний дім.
До складу Струсівської парафії, крім власне Струсова, входили й довколишні села: Різдвяни, Бернадівка і Заздрість. Останнє, нагадаємо, є батьківщиною патріарха Йосипа Сліпого. Духовне формування майбутнього предстоятеля УГКЦ формувалося значною мірою й під впливом проповідей о. Цегельського.
Прославила Струсів й родина Гірняків. “Патріархом” славетного роду був Осип Гірняк (1848-1926). Півстоліття він прослужив дяком у струсівській церкві. В некролозі (“Діло” від 22 травня 1926 р.) сказано що він: “належав не тільки до найкращих і найсвідоміших одиниць з поміж наших дяків, але й до найкращих синів українського народу... Був зразковим батьком і виховав своїх дітей не тільки на втіху собі, але й на користь цілого народу”.
В некрологах зазвичай перебільшують чесноти небіжчиків, але в цьому випадку автори повідомлення чи не применшили, бо пан Осип виховав чудових дітей – 7 синів та доньку.
Всі сини Осипа Гірняка отримали вищу освіти. Навіть нині для такої багатодітної родини таке непросто, а що вже тоді? Найбільшої слави серед них здобув Йосип Гірняк – один із найталановитіших акторів Курбасового “Березолю”.
Брати Йосипа теж стали поважними людьми. Юстин – священиком, Юліян – професором хімії та математики, Євген – ветеринаром, Никифор – доктором філософії, Омелян – управителем народної школи, Володимир після закінчення університету теж мав намір вчителювати, але через його активну патріотичну позицію окупаційна польська влада наклала на те заборону.
Чималий слід в українській культурі залишила й струсівчанка Ольга Ситник-Сліпа – авторка першого українського перекладу знаменитого роману Шарлотти Бронте “Джейн Ейр”. Крім того, вона переклала українською повість “Житель Аляски” Джеймса Олівера Кервуда та “Дівчину з Лімберлосту” та “Рябого” Джейн Стреттон-Портер.
Її чоловіком був Родіон Сліпий – родич патріарха Йосипа Сліпого. Як і Гірняки, Родіон був січовим стрільцем. По війні вивчився у Відні на лікаря. Як медик вступив до лав дивізії СС “Галичина”. У бою під Бродами Родіон потрапив до радянському полону, де й помер у таборі 1948 року.
Колись радянська, а нині російська пропаганда малює дивізійників як антисемітів. Тим часом майже три роки Ольга Ситник-Сліпа та її чоловік Родіон переховували у себе вдома сусіда-єврея Матіса Каца.
Родини Гірняків і Ситників-Сліпих жили поруч, дружили. Ольга Сліпа, молодша донька Ольги Ситник-Сліпої, як краєзнавець згодом чимало зробила для збереження історії села. За її ініціативою, в будинку Гірняків 2006 року облаштували музей.
Фото – Zbruch