Вранці 29-пудовий дзвін у рідному селі Івана Марчука на Тернопільщині сповістив про 225-річчя місцевого храму (фоторепортаж)

8 листопада - день святого великомученика Димитрія Солунського.

Нині у селі Москалівка Лановецького району, де 80 років тому народився всесвітньовідомий художник Іван Марчук – храмовий празник. Цього року він збігся із 225-тиліттям місцевої церкви, що носить ім’я святого Димитрія.

- Наша церква побудована у 1791 році стараннями священика о. Григорія Радкевича при допомозі парафіян, - розповів «ТЕРЕНу» настоятель храму, ієрей Ярослав Вітрук. - Будівля дерев'яна на кам'яному фундаменті, дзвіниця так само дерев'яна. У 1887 році  церкву всередині і знадвору пофарбував масляними фарбами іконописець Іван Полюскевич. У 1905 році побудований і влаштований новий іконостас. Колись при церкві діяла школа.

У «Ведомостях о церкви» є матеріали про те, що церковно-приходська школа існувала з 1859 року. У 1934 році село горіло. Пожежа охопила усі хати та господарські будівлі, але церква збереглась, не згоріла, навіть близько вогонь не підступив до неї. Чи то вигідне місце її розташування, чи то якась інша сила вберегла її від знищення. Вистояла вона в цей час, як символ віри, краси, що є на цьому світі з-поміж усього нижчого, того, що проходить і не вертається… У день Святого Великомученика Димитрія – 8 листопада, у церкві відбувається служба Божа, на яку запрошуються настоятелі священнослужителі сусідніх парафій, благочинний району. Всі разом вони здійснюють пишне богослужіння, тоді ж в селі храмовий празник і сюди поспішають всі вихідці з Москалівки, стараються відвідати церкву, тому і корінних жителів, і гостей дуже багато. Гордістю церкви є дзвіниця. Один з куполів церковної споруди над дзвіницею – це невеликий простір високо над притвором, де містяться дзвони різної величини і, мабуть, різного звучання. «Сей колоколь соружень для церкви села Москаливка, Кременецького уезда Волинской епархии на парафиальные средства, весом в 29 пудов на заводе колоколов Казимира Свидзинского в Тернополе 1932 года» – викарбовано на одному з них, найбільшому, яким дзвонар Ковальчук Іван Гарасимович, скликає односельців на службу Божу. На другому дзвоні, меншому за розміром, також напис: «Жертва Ар. Чернявського, М. Драбчука, П. Дивчука, М. Мольченюка „На жаль, ніхто не міг сказати напевно, хто ці люди, а офіційних документів про пожертвування не збереглося. Один з дзвонів є жертвою Олійника, якого усі люди старшого віку пам'ятають. „Жертва Ар.Рикуна, П.Мельника» – цей напис на одному із таких дзвонів також говорить про те, що заможні люди хотіли себе увічнити своїми добрими справами. В час війни, розказували, чи всі, чи один із дзвонів були заховані, десь тут на полі біля Рудки, сюди, до Шкілки. Пізніше він, цілий і неушкоджений, далі служив людям, -  розповів отець Ярослав Вітрук.

У Лановецькому районі є ще одна церква, що носить ім’я святого Димитрія. Розташована вона у селі Гриньки.

- Церкву побудували у 1866 році на кошти жителів села. Вона - дерев’яна, з такою ж дзвіницею, яка побудована у 1875 році майстром Афанасієм Лотоцьким. Після закриття церкви на початку 30-х років її не обслуговували. Наприкінці 30-х років церкву знову відкрили, але через тридцять років її закрили до 1989 року, - каже ієрей Юрій Бойко.

Вшановують сьогодні свого святого-охоронця і в селі Вербівка Борщівського району. Тут церква святого Димитрія збудована 1872 року. Доведена до руйнації комуністичною владою. З 1951 по 1988 рік проведено відбудову і реконструкцію церкви, У 2004 році син мешканця села Щепановського Василя Івановича – Зеновій за власні кошти відреставрував храм.

У цьому ж районі, в селі Юр’ямпіль є церква Великомученика Димитрія. Вона - мурована, побудована за сприяння графа Тита Борковського у 1853 році. Захристія зроблене з дерева у 1888 році на кошти церкви та добровільних пожертвувань парафіян. Церква покрита гонтою, перекрита бляхою. Дзвіниця побудована навпроти вхідних дверей церкви, дерев’яна, покрита бляхою, поставлена у 1855 році.

- А в нашому селі, місце для церкви селяни вибрали там, де стояла дерев’яна каплиця, покрита гонтами, у якій відправляли богослужіння. Цвинтар перенесли на північно-східний берег річки Серет, на окраїну села. Будівництво церкви розпочали у 1770 році і закінчили у 1784 році, - розповів настоятель місцевої церкви Димитрія Солунського Іван Григорій. - Церква побудована на схилі річки Серет. Щоб земля не усувалася, було збудовано захисний мур і посаджено липи, які збереглися й до сьогодні. У 1820 році з правого боку збудували захристя. У 1893 році добудовано бабинець, встелено підлогу та перекрито дах цинковою бляхою. На подвір’ї церкви з правої сторони побудували піднавіс для укриття парафіян у дощову погоду. Разом із церквою побудували дзвіницю, яка мала 4 дзвони та була покрита гонтами. Всі чотири дзвони були різними за величиною і звуком. В середині 20-х років ХХ ст. було куплено дзвін та посвячено на честь Святого Димитрія. Поруч із дзвіницею побудовано вежу, з якої дзвін сповіщає парафіянам про час богослужіння та інші радісні й сумні події. Цей дзвін купили в Німеччині за кошти людей. Він коштував 50 центнерів пшениці. Під час Другої світової війни у 1942 році німці наказали здати всі дзвони. Їх відвезли в Борщів на залізничну станцію, а дзвін Святого Димитрія зняли та закопали. Після війни його знову виставили на дзвіницю. У 1990 році дзвіницю підмурували вище, зробили новий дах. Для відправлення богослужінь приїжджав священик із Більче-Золотого. Через деякий час біля церкви було побудовано проборство, - каже отець Іван.

Не менш цікава історія храму святого Димитрія у селі Старі Петликівці Бучацького району.

- Документ Бернардинського архіву з 1421 року засвідчує, що Петликівці були містом. Костел у селі, який погорів у 1916 році мав понад 300 років. Припускають, що церква була значно раніше. На її основі у 1876 році було побудовано новий храм. В роки радянської влади храм був понищений, дзвони зняті і вивезені. Частину церковного начиння (фелони священика, кадильницю, Євангеліє, чаші) люди встигли заховати, а дзвін вночі таємно закопали в городі. Відновили храм в 1989 році стараннями жителів села, - розповів отець Роман Марчишак.

І ще про одну церкву. Стоїть вона у селі Сорока Гусятинського району.

- Церква святого Димитрія, споруджена в 1889-1906 роках. До цього часу існувала невеличка дерев'яна церква, яка за деякими переказами була демонтована з с.Ілавче Теребовлянського району і змонтована в селі Сорока. Після будівництва нової церкви в кінці XIX ст. на базі старої церкви та при церковних будівель було засновано жіночий монастир, який проіснував недовго. Будівництво церкви пов'язане з перебуванням в цей час на парафії священослужителя Гната Миколайовича Гальки - українського фольклориста і етнографа та місцевого дяка Гудза Григорія. Гнат Галька був висоосвіченою людиною, закінчив Львівську духовну семінарію в 1856 р. Пізніше був священиком та наглядачем народних шкіл Тернополя та Гусятинщини. Видав фольклорно-етнографічні збірники «Народні обичаї над Збручем» (1860-1861р.), «Народні звичаї на Галицькому березі р. Збруч (1839р.)», «Народні притчі та промовки» та інші. Він друкувався у львівських журналах «Наука», «Ластівка», «Учитель», «Неділя». Маючи високий авторитет, обирався до австрійського парламенту. Як син селянина, отець Галька дуже добре знав злидні і турботи хліборобів і все своє життя присвятив покращенню їхньої долі, його проповіді мали світський характер. Навчав, як чесно жити і господарювати. В церкві поіменно називав тих, хто вів грішне життя. У 1864 році при церкві створюється братство тверезості, на честь його заснування коштами селян був споруджений і встановлений пам'ятний знак у вигляді хреста на постаменті. На пам'ятнику викарбувані слова: «Хрест побідив поганство, хрест побідив п'янство».

В 1944 році хрест був розбитий і кинутий в криницю. Але людям вдалося витягнути його по частинах, з'єднати і поставити на місце. З 1982 року пам'ятник знаходиться біля церкви.

Не доїжджаючи до села, споруджена ще одна пам'ятка на честь 2000-ліття Різдва Христового - нова фігура святого Димитрія.

Велику роль у формуванні просвітницького, культурного і релігійного середовища відіграв священик, настоятель храму св. Димитрія Микола Цегельський (проголошений блаженним священником), який перебував на парафії в с. Сорока з 1926 по 1946 рр. Отець Микола Цегельський був висоосвіченою людиною. Закінчив богословський Львівського університету. В 1925 р. митрополит Андрей Шептицький рукоположив його на священика. Він був ревним душпастирем, дбав про духовність, освіту своїх вірних. Під його керівництвом у 1936-1938 роках реконструйовано і добудовано церкву, -  розповів настоятель цієї церкви протоієрей Ярослав Цвігун.

Фото автора