Викладачка вокалу з Тернопільщини постійно носить рукавиці, бо обробляє 20 гектарів землі
— Три роки тому брала участь у львівському відборі “Х-фактора”. Розірвала договір, бо мала залишатися в тренувальному таборі. А хто мене відпустить на шість тижнів із роботи? — розповідає Наталія Стець, 44 роки. Живе в селі Шманьківчики Чортківського району на Тернопільщині. Пише пісні, викладає вокал. Із чоловіком обробляють 20 га землі.
На автостанцію в Чорткові Наталія приїжджає сріблястим позашляховиком “Лендровер”, пише Газета по-українськи.
— Може, нас не зупинить поліція — права забула, — говорить Наталія. Неспішно їдемо до її села за 10 км. — Я за кермом із шостого класу. Мати навчила. Вона працювала головним бухгалтером в обласній рибоводно-меліоративній станції. Тато був водієм.
У жінки — акуратний манікюр. Нігті пофарбовані червоним лаком.
— Може бути в хаті не прибрано, але нігті завжди намальовані, — продовжує. — Граю на фортепіано, не можу бути з неакуратними. По всьому старому одягу в кишенях запхані робочі рукавиці.
Зупиняємося посеред села. Біля входу до цегляного будинку Наталії на лавці сидять її батьки — 83-річний Григорій Іванович і Надія Антонівна, 78 років. Спираються на палиці. На подвір’ї стоять два японські трактори. Більший використовують для оранки та культивації, менший — для обробітку між рядками.
— Працюємо ними на наших 20 гектарах. Вирощуємо капусту, огірки, моркву, помідори, картоплю, сіємо зернові, — пояснює Наталія. — Радянщина нас навчила — якщо вчителька, то до смерті вчителька. А сучасний світ жорстокий. Щоб добре жити, тре закотити рукави і працювати.
Жінка запрошує до вітальні з чорним шкіряним диваном і кріслом. Напроти — дерев’яний різьблений комод. Заходить її чоловік Володимир Сов’як, 52 роки. Він продає на базарі городину.
— Спів, в основному, в неї безплатний, — каже Володимир. — Хто буде за нього платити? Мусимо працювати на землі.
— Запрошують на корпоративи в район, область. Переважно співаю безкоштовно. Іноді відмовляю. У Чорткові за виступ із кількох пісень майже тисячу гривень отримую, — продовжує Наталія. — 2000-го знайомі запросили виступати в Познані. 500 доларів заплатили — страшні гроші на той час. Два роки тому давала концерт в Італії з Чортківським танцювальним колективом “Яблунька”. В Горганзолі за 25 кілометрів від Мілана заспівала італійську пісню “Адажіо”. Прийшов італієць і запхав мені 100 євро в кишеню.
На життя нам вистачає з фермерства. Купили “Лендровер” і мікроавтобус “Рено”. Хоча купівельна спроможність людей упала. Вторгує чоловік 300–400 гривень за день. Переведе у валюту й каже: “Боже, а хтось те має за годину”.
1998-го Наталія стала лауреатом пісенного конкурсу “На хвилях Світязя”. 23 роки викладає вокал у Чортківському гуманітарно-педагогічному коледжі ім. Олександра Барвінського.
— З сином на тракторі сидимо з розсадою капусти. Машина тягне, ми запихаємо в ґрунт розсаду та виспівуємо “Ой чорна, я си чорна”. Чоловік розвертається з-за керма й говорить: “Не співайте, бо мені через гул здається, що сталося щось”, — розповідає Наталія.
Подружжя має сина 24-річного Віктора. Вчиться на четвертому курсі у Львівській консерваторії на оперного співака.
— З чоловіком познайомилися у 1990-х, — додає Наталія. — Тоді поїхала за кордон із торбами на колесах. Перепродували товар. Двічі разом їздили, купили “Жигулі” на двох. Приїхали тою машиною додому. А як ділитися? Або женитися, або продавати. Вирішили одружитися.
Піаніно піднімають сім чоловіків
Наталія Стець грає вдома на піаніно, якому понад 100 років.
— Це німецький “Шидмайєр”, — жінка сідає за інструмент у спальні. Над його кришкою з протилежних країв прикріплені підсвічники. У них встромлені товсті свічі з розплавленими верхівками. — Піаніно рідкісне. Простудіювала весь інтернет, доки 20 років тому випадково не знайшла його в Чорткові. Продавав єврей. Віддала 300 доларів. Зараз такий інструмент коштує 10 тисяч доларів. Тепер не можемо зробити ремонт підлоги, бо піаніно непідйомне. Має чавунну деку, на яку натягують струни. Його з п’ятого поверху зносили сім чоловіків.
Автор: Наталія ЛАЗУКА