Що спільного у вовни та масажу, знає ця тернополянка (фото)

З вовни можна зробити взуття і одяг, предмети для інтер’єру та прикраси. З можливостями вовни більше трьох років експерементує тернополянка Ліля Лилик. Каже, подобаються як властивості матеріалу — витривалість, теплоефективність, так і те, що він приємний на дотик, а, крім того, вовну можна поєднувати з багаться матеріалами. Тож цей пластичний, універсальний та екологічний матеріал — саме те, що треба.

— А скільки всього можна зробити! Наприклад скіфську юрту, тобто житло. А ще взуття, так, відомі нам валянки — винахід скіфів. А крім того, одяг, подушки, вази, настінні панно, килими, пледи, іграшки, спальні мішки. Та, вовна дійсно вражає своїми можливостями застосунку. Особливість цього матеріалу в тому, що він гігроскопічний, тобто чудово поглинає вологу. А ще вовняні вироби прекрасну зберігають тепло, — каже Ліля. 

Рік тому я навчилась виготовляти тканину лоден, що можна перекласти як варена шерсть. Вона вирізняється щільністю, волого- ,вітро- і зносостійкістю, при цьому вона тонка й еластична. Тому вовна — це матеріал номер один.

— А що незвичного ти робиш із вовни?

— Якось побачила в інтернеті мило ручної роботи у вовняних обгортках. Виглядали вони класно — вовна була текстурна, з малюнками, справжнє гурманство для очей. Моя наставниця розповіла, що вовна на милі використовується як губка. Саме цей вид хендмейдерства не зацікавив. Пізніше мені трапились шовкові кокони, які застосовують в косметології. А в виготовленні певних видів вовняних тканин використовується шовк. Тож у мене виникла ідея поєднати шовк і вовну, а потім зробити з цього матеріалу масажну рукавичку.

— Чим вовна класна до масажу?

— Вовна (але не вся, тільки мериносова) дуже класна альтернатива скрабам. Шкіру вона не ранить і не пошкоджує. Тобто, для людей з ніжною і чутливою шкірою — це супер рішення!

Звичайні рукавички для масажу виготовляються з рослинних або синтетичних волокон. Основа ж моєї — меринос і шовкові кокони, хоча, в залежності від побажань замовника і призначення рукавички, я можу додавати різні волокна. До речі, у рукавичку для масажу обличчя додаю шовк і сою, а для масажу тіла використовую дикий шовк, бо він більш  жорсткий, крім того, можу додати волокна льону, коноплі, гімалайської кропиви тощо. Крім того, на рукавичці можна вишити монограму, обрати будь-який колір. Тобто кожна така унікальна та створена індивідуально. Це вже про доступну розкіш і естетику.

Я не бачила нічого подібного, хоча багато й довго моніторила інтернет, вишукуючи, чи хтось подібне робить. А нещодавно запатентувала її як винахід.

— На кому ти її випробовувала?

— Перед тим, як патентувати, мала переконатись, що рукавичка відповідає моєму задуму і якісним показникам. У мене була експериментальна група — подруги, мама, родички... Єдине, про що переймалася — щоби їхні оцінки були об’єктивними (сміється — А.З.) Близько п’ятнадцять екземплярів вони тестили впродовж трьох місяців. Потім я провела опитування, врахувала деякі побажання і подала документи на патент.

— А ти ж пробувала її сама, я думаю. Як тобі?

— Звичайно. Я з тих, хто спочатку пробує на собі. Хороша штука. Для самомасажу обличчя — супер! І для тіла теж. Так, це не альтернатива косметологу чи масажисту. Але для підтримання шкіри в тонусі ця рукавичка точно дієва. Також вона шкіру злегка шліфує, відлущує мертві клітини. Після її використання косметичні засоби прекрасно всотуються.

— Що було головне у створенні такої рукавички? А, можливо, були складні завдання, які треба було розв’язувати?

— Складне завдання це радше оформлення документації на патентування, бо ж бюрократію ще ніхто не скасовував.

— І наостанок. Як думаєш, чому нині природні матеріали набирають популярності? Що вони можуть додати у будні людей, які живуть у місті, й так чи інак відірвані від природи?

— Хочеться вірити, що люди стають більш усвідомленими, де вони живуть, як живуть і що споживають. А людина це все ж частина природи. Мабуть, тому. (Сміється — А. З.) Але це запитання надто філософське. І відсилає мене і до Грети Тунберг, і до урбаністики (світової та, що там вже, трешнопільської), і до забрудненої Тиси, і бурштинових копалень, і до наших хлопців, що прибирають, як дониКіхоти, і до чуваків з США, які океан прибирають...

Анна Золотнюк.

Фото надала Ліля Лилик