Виявляється, ялинка була. Мабуть, вона пасувала в місті більше, ніж традиційний для села дідух. Але на центральній площі її ніхто не встановлював (на Театральному майдані, де вона височіє зараз, стояв пам’ятник Міцкевичу). Щоправда, вона була радше різдвяною, аніж новорічною, пише «Най все буде Тернопіль!» з посиланням на gazeta-misto.
Споконвіку спочатку відзначали Різдво Христове, а вже потім — Новий рік. 1 січня святкувало Новий рік польське населення міста, яке було в меншості. За своїми календарями зустрічали євреї і українці. Останні — 14 січня, на Василя, згодом його назвали “Старий Новий рік” (як співалося в колядці: “Святого Василя Новий рік приносить”), або “Маланкою”. Тобто наші предки святкували Новий рік після Різдва і колядувань.
Новорічні карнавали, балі-”машкаради”, або костюмові вечорниці (костюмівки), влаштовувала українська міщанська молодь. Справляли їх протягом усього періоду від Маланки аж до Великого Посту. Організатори — молодь пластових, спортивних чи студентських товариств — винаймали відповідні зали у різних організаціях, які декорували відповідно до свята. Запрошені повинні були прийти в костюмах козака, індіянина, султана, тореадора, коминяра, поліцая, циганки, песика, котика, лисички тощо, які брали у відповідних “випозичальнях”. Забава була з іграми, танцями, у супроводі джазових банд і кабареткових оркестрів (“клясичний” мінімальний склад — скрипка, контрабас, гітара, акордеон, рефреніст-співак). Грали модні танґо, фокстроти, вальси — всі тодішні “козирі” (а складали шляґери і в Тернополі). Бавилися аж до ранку, тобто цілу ніч. До речі, часто обходилися без алкоголю…
Що рік Новий віщує? Новий рік відзначався як морозами, так (часом) і відлигами. А іноді — справжніми природними катаклізмами. Так, 1837 року, 1 і 2 січня не відступали сильні морози — до -280С. Ще дужчі морози, що сягнули аж поза -320С, трималися від грудня 1840 аж до березня 1841 року. Такі ж холоди із величезними сніговими заметами панували у столичному Тернополі пам’ятного 1918 року ще від листопада. Новий рік місто-столиця ЗУНР зустріло з епідемією плямистого тифу. А року 1925, вже 4-го січня, почалася відлига.
Взимку 1868 року по заході сонця на небі з’явилася комета, хвіст якої простягався над Тернопільським ставом аж до костелу єзуїтів, де тепер швейна фабрика. Це викликало велику паніку худоби — іржали коні, вили пси; стривожені люди віщували війну.
Напередодні Нового року або вже з перших його днів завжди відбувалися кардинальні зміни. Так, з початком нового 1896 року, вслід за Перемишлем та Львовом, на вулицях Тернополя з’явилося електричне освітлення. При “електричних світлах” ліхтарів уже можна було вітати і “найяснішого” цісаря. Цього ж року на хвилі розбудови телефонного зв’язку в Австро-Угорській імперії, після того, як “пов’язали телєфонічно” Відень і Краків, а потім і Львів, проведено телефон і до Тернополя. Наприкінці 1897 року у Львові, Тернополі і по всій Галичині український нарід провадив маніфестації, збори, віча, на яких схвалював звільнення цісарем з посади прем’єр-міністра уряду імперії графа Бадені, який вважався “україножером”. Напередодні Нового 1871-го року 22 грудня до Тернополя “прийшла” залізниця, а 21 грудня 1975 у місті з’явився перший тролейбус. З початком року з’являлося безліч нових газет. 1 січня Нового 1959 року почало працювати телебачення.
Новий 1940-й Тернопіль уперше святкував за радянської влади як столиця новоутвореної області в УРСР. Новий 1992-й — як найбільш політично активна область незалежної Української Держави.
У суворих умовах доводилося зустрічати Новий рік під час світових воєн. Уже в січні 1944 року відбувається остання матура (випуск) в Українській державній гімназії. У 1950-х місто посилено відбудовували після війни. А Новий 1963-й Тернопіль зустрічав без Монастирської Успенської церкви (на “рогатці”), підірваної у листопаді.
Нові часи — нові традиції. Великих всенародно-алкогольних святкувань зустріч Нового року (а згодом і проводи старого року) набула за радянської влади у повоєнні десятиліття. Таким чином здійснювалася антирелігійна пропаганда і витіснялося святкування Різдва. Святого Миколая замінив “Дєдушка Мароз со Снєґурачкай”, а на ялинці красувалася червона (майже кремлівська) “звізда”. Бій курантів на Красній площі, “голубой оґоньок”, декілька фільмів, що “крутили” щороку, всенародні шляґери на “общєпонятном язикє”, “утрєніки” в дитячих “садіках” і середніх школах. А ще — застільна культура, де можна було “обстібати” ті ж радянські чи італійські шлягери, анекдоти про партію тощо.
Так звана Незалежна Україна: поєднання “Дєда Мароза” і тризуба на ялинці в центрі міста. Російська музика лине з Першого національного каналу (такого не було навіть в роки глухого застою). Як святкувати — вибираємо самі.
***
До слова, українці також святкують Різдво Христове 25 грудня! Виявляється, що єдина причина, чому наше “25 грудня” на 13 днів пізніше за “західне” це тому, що Українська православна церква користується зовсім іншим календарем ніж решта світу, пише “Український Ванкувер”.
Як з’ясувалось, близько 400 років тому всі християни святкували Різдво в один день. В ті часи вся Європа жила за юліанським календарем, названим на честь великого кесаря Римської Імперії та реформатора староримського календаря — Юлія Цезаря.
На жаль, Юліанські реформи також мали свої проблеми, і за 1600 років його користування астрологи мусили щороку прибавляти додаткові години, дні та навіть місяці.
Тому 1582 року Папа Римський Григорій XVIII звелів всім віруючим перейти на його нову григоріанську систему. Але оскільки в ті часи Царгородський Патріархат вже був відокремлений від Риму, лише західноєвропейські держави перейшли на новий стиль.
Україні тут не пощастило тому, що частина наших людей жили у складі Речі Посполитої (католицька держава), а решта — у складі Московщини. Григоріанський календар прийняли на всій території України лише після проголошення незалежності УНР у 1918 році.
Однак у 1923 році деякі православні церкви вирішили не змінювати свої традиції. Через те більшість українців святкують всі релігійні свята на 13 днів пізніше, ніж решта світу.
Саме тому ми святкуємо Старий Новий рік, або так звану Маланку 13-го січня (хоча, за старим стилем, ми, як і решта світу, його відзначаємо 31-го грудня).
Цікаво зазначити, що коли вперше ввели григоріанський календар, ця різниця була лише 10 днів (тобто, православні українці на території Речі Посполитої у 1582 році відзначали Різдво не 7-го січня, а 4-го) і щокожних пару століть це число зростає. Так можна порахувати, що вже за 89 років українці відзначатимуть Різдво не 7-го січня, а 8-го, і Маланка приходитиме також на день пізніше — вже 14-го січня.