Як літературний центр у Бучачі допомагає розуміти місто та його минуле  

За п’ять років «Літературний центр імені Аґнона» в Бучачі провів 84 презентації, зорганізував 8 тематичних літературних екскурсій, дві літературні резиденції, 5 видавничих проєктів, команда центру відвідала з офіційними презентаціями 5 країн і 22 міста, взяла участь в 11 міжнародних та 11 всеукраїнських проєктах, а найголовніше — підкреслює програмна директорка центру Мар’яна Максим’як — створили коло приятелів організації в рідному місті й поза його межами.

Пані Мар’яна народилася в Бучачі, вона письменниця, учасниця багатьох літературних проєктів і фестивалів, лауреатка численних конкурсів відеопоезії, впродовж 2020 отримує стипендію Президента України для молодих письменників. Її вірші перекладено англійською та на іврит. Оповідання  «Танець» ввійшло до короткого списку Першого конкурсу історичного оповідання «ProМинуле».

— Одна з особливостей Бучача в тому, що місто не дуже змінилося після Другої світової. Так, звісно, втратило частину архітектурної спадщини, тепер тут немає ані польської, ані єврейської громад, котрі були потужними до Другої світової, та й корінних мешканців-українців майже не залишились, — розповідає пані Мар’яна. — Теперішній Бучач — уламки довоєнного світу. Але дух міста, його ландшафт майже незмінні. Василь Махно якось написав, що з Бучача ніхто нікуди не зник. Залишились могили тих, котрі померли та загинули тут, а дух тих, котрих вивезли, котрі виїхали, витає у повітрі, бо тут могили їхніх предків.  

Читаючи есеї резидентів, як ось «Місце, що генерує таємниці» Євгенії Кононенко, де мовиться: «…блукаючи вузенькими крутими вуличками серед пошарпаних будиночків, я відчула, що Бучач, як місто, є неймовірно химерним саме по собі. Не видатні мешканці освятили це місце, а радше воно сформувало їх», починаєш міркувати про особливість простору.

— Звісно, на Бучач вплинули Пінзель, Аґнон і багато інших. З іншого боку, часто думаю, що місто їх сформувало. Ландшафт, розташування, міжкультурні зв’язки…  створили вигляд міста та його ідентичність. Все це неодмінно впливало на тих, котрі тут народжувались та мешкали. Сукупність часу, простору, людей, — ось що робить Бучач особливим, — продовжує Мар’яна Максим’як. 

[caption id=«attachment_300970» align=«aligncenter» width=«1024»]

09
Відвідувачі Літературного центру в Бучачі в межах подорожі від Rootka - Following Heritage Traces, літо 2018, фото - Rootka - Following Heritage Traces[/caption]

Тепер на місто впливає літературна резиденція — проєкт, котрий розпочався у 2016 році, попри те, що триває із перервами, постійно присутній у мистецькому середовищі. На резиденцію запрошують авторів, котрі спеціалізуються на есеїстиці.

— Вирішили обрати такий формат, бо нині в Україні бракує письменників, котрі б продукували високоякісні тексти цього жанру, крім того, існує досить резиденцій, котрі підтримують письменників, що працюють із великими формами, а ось із малими — ні. Ми вже презентували дві збірки есеїв резидентів, зокрема, й видання з перекладом англійською та на іврит. Цього року під час Львівського форуму видавців представимо третє видання — збірку «Світло на пагорбах». Зважаючи на умови, очевидно, презентація відбудеться онлайн. Завдяки резиденції про Бучач дізналося чимало людей за його межами. Так, у жовтні 2018 року із Софією Андрухович побували у домі Аґнона в Єрусалимі, ми започаткували товариські стосунки з Ізраїльським культурним центром у Киві. Це говорить, що проєкт цікавий та потрібний, він збирає коло нових приятелів, — вважає пані Мар’яна. — Крім того, є й внутрішній ефект. Можливо, він не одразу помітний, його важко визначити, назвати й окреслити. Проте переконана, що жителі Бучача, котрі відвідували зустрічі із резидентами, читали їхні тексти, почали глибше усвідомлювати контекст міста. Зрештою, те, що до Бучача приїздять відомі письменники, творить його позитивний імідж. 

Одне із завдань центру — дослідити й показати тісний зв’язок української, польської та єврейської громад і їхніх культур. Чимало імен письменників, котрі творили у Бучачі, нині забуті. Співрозмовниця розповідає про уродженця Бучача Осипа Назарука, котрий знаний передовсім «Роксоланою», а попри те, залишив чимало інших творів, вартих уваги, зокрема, публіцистичні тексти й нотатки про подорожі Північною Америкою. Або — інтелектуал, поет, громадський діяч Остап Луцький, котрого Мар’яна Максим’як описала в «Танці».

[caption id=«attachment_300971» align=«aligncenter» width=«1024»]

10
Зустріч із проф. Йохананом Петровським-Штерном в Бучачі в межах подорожі від Rootka - Following Heritage Traces, літо 2018, фото - Rootka - Following Heritage Traces[/caption]

— Він був дуже цікавою особистістю зі складною та трагічною історією. Перш за все, мене зацікавило, що Остап Луцький перебував у Бучачі із Василем Вишиваним, навчався у Бучацькій гімназії. Він романтик, котрий робив багато корисного для громадського середовища. Остап Луцький відомий у діаспорі, а в Україні був забутий. Одне з провідних завдань центру, крім  перекладу творів Аґнона з івриту на українську, це видання текстів письменників, котрі мали стосунок до Бучача, і чиї імена призабуті, а праці розсіяні у виданнях, або й зовсім не виходили друком. Адже те, про що писали Остап Луцький та Осип Назарук на часі — проблеми самоідентифікації, пошук себе у світі, — провадить мову далі співрозмовниця. 

Роблять минуле близьким і літературні екскурсії шляхами Аґнона та Пінзеля.

— Мандрівка, присвячена Аґнону, побудована на його романі «Гість на одну ніч». Завдяки ній можна пізнати Бучач через роман та історичні довідки. Звісно, більше вона стосується єврейської частини міста, хоча торкається й спільних точок життя українців, євреїв та поляків. Мандрівка шляхами Пінзеля заснована на романах «Втеча майстра Пінзеля» Володимира Єшкілєва та «Жертва забутого майстра» Євгенії Кононенко, у ній використовуємо цитати із книжки «Інші пів’яблука» Галини Вдовиченко, можливо, додамо ще й уривки з «Амадоки» Софії Андрухович. І хоча ці мандрівки можуть здатись вузькотематичними, вони розповідають про історію міста загалом. Зараз міркуємо над проведення онлайнекскурсій, якщо бачитимемо інтерес, можливо, розробимо нові маршрути. 

[caption id=«attachment_300972» align=«aligncenter» width=«1024»]

23
Літературна резиденція в Бучачі, зустріч із письменником Василем Махном, осінь 2019, фото - Алекс Нагорний[/caption]

Анна Золотнюк

Фото надані Мар’яною Максим’як

Основне фото — Нати Коваль
ТернопільщинаБучачТеренлітератураМар’яна Максим’якЛітературний центр імені Аґнона