Як тернопільська художниця перетворює підсвідоме у тексти та малюнки (фото)

Малюнки про пошук себе, занурення у прадавню культуру та підсвідомість показали цими днями у Тернопільському краєзнавчому музеї. Вони склали виставку молодої художниці та письменниці Ірини Фалендиш, вона ж Baba Shu Nun.

Малюнки експозиції — ілюстрації до книжок «Яночка і лисеня» і «Перлинки», котрі вийшли друком у тернопільському видавництві «Сумна вівця», там же незабаром з’явиться книжка Shu Nun.  Ці видання однаковою мірою текстові та ілюстративні, при чому перша й друга частини можуть як доповнювати одна одну, так і бути абсолютно автономними. А ще зав’язані на давній історії, бо особливо Ірину Фалендиш цікавлять культура трипільців. Про все це я й поспілкувалася з мисткинею.

— Чому Baba Shu Nun?

— На цей творчий псевдонім мене надихнуло вивчення культур трипільців і перших шумерів на території України. Мене вразило, що найстаріша зі знайдених кам’яних могил у світі, розташована під Мелітополем. Датована вона 22 000 років до нашої ери, на її стінах збереглися малюнки, котрі розповідають про релігійні погляди перших шумерів. Називають могилу Shu Nun, що перекладається як Близнюк самого себе, або Пошана всесвіту. Ця назва мене вразила, як і те, що вона перегукується із трипільськими «біноклями», тобто подвійними посудинами, та зображеннями близнюків. Слово баба у псевдонімі з’явилося тому, що в праісторичні часи матріархату так називали жінок, до речі, їх часто зображали як шаманок.

— У трьох ваших книжках присутні сліди давніх культур — прямі посилання у книжці «Яночка і лисеня» та Shu Nun, опосередковані згадки у «Перлинках». Адже у першій ви розповідаєте казку, що перегукується з мотивами міфів, другу присвятили Трипільській культурі, у віршах третьої розкидані згадки про давнину. Чому вас зацікавила ця тема?

— Науковець Умберто Еко вважав, що мова — це код передачі інформації і чим він точніший, тим менше ми передаємо інформації. Проблема кодування мови — це ілюзія об’єктивності й оскільки більшість сприймає світ через мову, цей код може формувати нашу реальність.

Інакше з мистецтвом. Праісторичні малюнки та символи були абстрактними — вони були світом, що поставав між людьми, котрі хотіли спілкуватись. Розповідь книжки, навіть коли вона реалістично написана, витворює новий світ, котрий не копіює реальність. Так і кожна моя книжка — окремий світ, до котрого може долучитися читач чи глядач.

Коли мені було 16, я переїхала з Тернополя в Італію, і там поринула у вивчення історії та культури цієї країни, а також трипільців. Я помітила схожість у культурі трипільців та етрусків (вони на тисячоліття молодші від трипільців). Паралельно я навчалася в академії мистецтв в Болоньї. Тому, коли треба було створити книгу без слів, де малюнки розповідали б самі про себе, вирішила присвятити її трипільцям. Книжка, котра народилася, — Shu Nun не наукова праця, а моє бачення цієї культури, вільна інтерпретація її різнобарвності. Я ознайомилася з багатьма дослідженнями та працями. Мене захопило, що трипільці прожили тисячоліття без війн, жорстокості чи людських жертвоприношень. Надзвичайно цікаві їх глиняні вироби — скульптури та глечики, кожна сім’я мала їх понад 60. По собі трипільці залишили величезну кількість знаків та символів, котрі схожі на елементи мови, її вже давно намагаються інтерпретувати науковці. Багато закордонних археологів шукають на Україні рештки Раю, а суперечки про те, чи можна назва Трипільську культуру першою цивілізацією, досі тривають. Цікаво, що в Китаї знайшли рештки деяких виробів Трипільської культури. На них зокрема, був символ із переплетиними зміями, котрий пізніше китайці проінтерпретували по-своєму, назвавши знаком Їнь та Ян. Робота над вивченням трипільської культури та її усвідомлення може тривати

У казці «Яночка і лисеня» та «Перлинки» зв’язок із давнім прокинувся через використання слов’янських та язичницьких вірувань, діалектизмів або маловживаних слів. Після запровадження християнства, передавати знання про давні вірування відкрито було неможливо, воно залишилося у піснях і казках.

Я переконана, що пошук і розуміння стародавнього мені потрібні не тільки для масштабного сприйняття світу, а й для розуміння наших коренів, нашого зв’язку із колискою культур. Це вивчення триватиме та поглиблюватиметься.

— У ваших книжках трапляються персонажі, характерні для народної творчості — хитре лисеня, Баба-Яга, Подоляночка, з міфів — Муза. Розкажіть, які герої, тексти, інші джерела вплинули на вас і вашу літературну творчість?

— Коли була маленькою, бабуся співала мені пісеньку про Подоляночку й просила виконувати танець прокидання Подоляночки. Пізніше я довідалася, що цей танець у стародавніх слов’ян був ритуалом символічного зішестя духу в Подоляночку-дівчину для щастя, любові та хорошого врожаю. В образі Подоляночки я бачу символ єднання з самим з собою, власного пробудження.

Інший цікавий персонаж — Баба-Яга. Вона — провідниця у світ потойбічного та магічного. А ще допомагає виконати магічне завдання, проте для цього треба віддати все, що маєш, а також вистояти серцем і душею. Я завжди міркувала, як же виконати умову для того, щоби потрапити у хатину Баби-Яги: стати до хатинки передом, а до лісу задом, але ж ліс оточує хатинку звідусіль! Ці умови нагадують ті, котрі мав виконати шаман: вилізти на березу до заходу сонця, але побачити схід сонця. Я впевнена, що у казках розповідають про дуже глибокий спосіб сприйняття світу.

На образ хитрої лисиці мене надихнуло віра японців у те, що ця тварина має зв’язок із духами, тому я її описала зв’язаною із духом Подоляночки. В одній із найвідоміших казок «Колобок», де головний герой символізує сонце, саме лисиця змогла його зупинити та з’їсти. Це мене надихнуло на ідею про те, що лисиця, з’ївши всі кольори світу, втратила відчуття власного смаку та відчуття того, ким є насправді.

Крім того, джерелами натхнення стали казки Івана Франка, Езопа та «Синій птах» Моріса Метерлінка.

— Читаючи казку «Яночка і лисеня», не полишало враження, що вона не тільки для дітей.

— Так, вона для будь-якої аудиторії. Її текст і малюнки містять багато посилань та метафор різноманітних рівнів.

Текст ставить складні питання, наприклад, пошуку того, що є завжди з нами. Або питання ненаситності, чи загубленої свідомості. Розповідає про культуру, вишивку, цю символічну мову. У цій казці легкий гумор і він може розвеселити та надихнути як дитину, так і дорослого. Я старалась зробити цей твір універсальним.

У малюнках я хотіла відтворити світ символів та зображень, де кожен може зосередитись на пошуку розв’язки закодованої загадки, котра не висловлена у тексті. В той же час, ці  малюнки можуть зрозуміти й діти.

def 300 FactoryBo If to live Stanislavskij 2

— У ній запам’ятався епізод зі змішування кольорів, а ще словосполучення «світ-семицвіт». Здається, для вас кольори відіграють неабияке значення.

— Психолог, дослідник сприйняття кольорів Макс Люшер, котрий створив тест для дослідження особисті за допомогою кольорів, вважав, що не ми, а колір вибирає нас відповідно до наших особливостей. А я часто запитую себе про те, як колір відділити від форми? Чому деякі тварини розрізняють набагато більше, а інші — менше кольорів, ніж людина? Як це впливає на їхнє сприйняття? Колір створює певну атмосферу і впливає на самопочуття. Я часто використовую колір із певним наміром, аби направити чи підкреслити емотивно чи символічно те чи інше значення.

У казці «Яночка і лисеня» кількість кольорів, котрі могли бачити люди,  зникнення барв, чи перемішування, як і слово «світ-семицвіт» — символізують кількість емоцій, бажань та відчуттів, котрі й формують наше «Я» та ідентичність.

— А як з’явилися ілюстрації казки?

— Спершу створювала їх без певної ідеї, лінії та форми малюнків сформували щось своє, власне. Шість таких малюнків надихнули мене на казку, де постали питання про пошук власного сенсу життя, смаку, бачення та емоцій. Кожен персонаж у казці загубився в бажанні знайти щось особливе та осліп від різноманітності знайденого. В символічній основі лежить пошук духу Подоляночки, яка поставити крапку у пошуку для кожного з нас. Це як у «Синій птасі» Моріса Метерлінка, де діти шукають синього птаха, а він постійно поруч.

— Читаючи казку про Ясочку, думала, що її текст нагадує вірші, а потім прочитала ваші вірші й вони нагадали казку. Розкажіть про своє бачення тексту. На що зважаєте, конструюючи його?

— Казка сконструйована так, аби затягнути читача у не надто помітний «віршовий подих», де одне слово тягне інше, чим нагадує народну творчість, адже текст казок часто був римованим.

А ось вірші я писала як магічні, терапевтичні заклинання, чи замовляння. Мені подобається гратися із словами, а особливо — шукати щось нове у звучанні. Складати речення так, щоби написане створювало дивний сенс, або називало сенс, а потім заперечило його. Це нескінченне бажання нового, пошук естета, який ніколи не насититься одним, прагнучи, аби мовлене завжди ставало чимось іншим.

Коли я приїхала в Україну, то познайомилася з поетом і редактором видавництвом «Сумна Вівця» Ромою Воробйовим. Він сказав, що мої вірші звучать як терапевтичні казкові заклинання. Було дуже приємно зрозуміти, як при закінченні мистецького експерименту цілий дивний світ постав перед мною у свої неординарній будові. Творячи, відчувала себе лише посередницею у спілкуванні малюнків і слів і ідей, попри те, що вони виходили з-під моїх пальців.

ILL n2 . Nascita. 150dpi RGB

— Читаючи вірші «Перлинок» мені запам’яталася «Зупинитись би десь і впасти крапкою».

— На цю фразу мене надихнув експеримент Томаса Юнга. Завдяки цьому експериментові стало відомо, що фотон, коли за ним не спостерігають, поводиться як хвиля, а в інших випадках — як квантова частинка. Цей приклад нагадує стан, коли думками можемо літати у різних вимірах, але потім стаємо фізичною одиницею чи крапкою в тривимірному світі. «Зупинитись би десь і впасти крапкою» говорить про те, що часто ми можемо перебувати у вирі хвиль нашого «близнюка», тобто підсвідомості, а з іншого боку, залишатись надовго крапкою не варто.

— А розкажіть про графічні роботи цієї збірки.

— Художні роботи «Перлинки» я виконала для різних гуманітарних, соціальних та культуральних асоціацій італійського міста Болонья. Вони — художній експеримент, позбавлений рамок. Мої емоції, думки досвід пережитого перетворилися у лінії, крапки та плями... Тому й ці твори назвала «Перлинками», як перлинки емоцій, котрі утворюють власний світ.

У цих роботах часто відсутній центр, бо виконувала їх у системі плям Роршаха. Спочатку малювала, несвідомо вибираючи кольори, форми та лінії, а вже потім, зосередившись на зображенні, міркувала про світ, котрий мені відкривався у них, та виводила фігуративні зображення. Я хотіла тільки легко підкреслити побачене, залишити роботи незавершеними, щоби дати уяві глядача свободу, аби він став співтворцем робіт. Адже вважаю, що глядач чи слухач є головною невіддільною частиною мистецтва. Глядач через свій суб’єктивний погляд відтворює власне бачення на основі знань символів та кодів.

У них поєднано багато різних художніх стилів, бачень і технік які ми знаємо в історії мистецтва — я б назвала б такий підхід «Поєднання душі», де підсвідомість повністю вільна в тому, як зображати щось.

Інна Віконська

Ілюстрації Ірини Фалендиш