Як виглядав один із найкрасивіших палаців Тернопільщини, що зник після війни (фото)
У воєнному альбомі німецького офіцера Карла Мюллера знайшли фото розкішного палацу, який був збудований у селі Сороцьке, що на Теребовлянщині. Споруда не витримала двох війн і була зруйнована. Зараз від палацу залишилась лише кам’яна ваза, що прикрашала колись балкон. Тепер вона стоїть у центрі села біля каплички.
Засновник проекту Старе фото Теребовлі і околиць Ярослав Ярошевський каже, що у старих архівах вдалось знайти більше цікавої інформації про палац, пише doba.
— В Сороцьку я бував з самого дитинства, там народився мій тато і жили дідусь, бабця та велика родина. Але про палац донедавна я не знав нічого, навіть те, що він взагалі там був. Аж ось минулої весни, гортаючи інтернет сторінки натрапив на знимки німецького офіцера Карла Мюллера з підписом «Шльосс ін Сороцко» – «Палац в Сороцьку». Здивуванню не було меж. На ранок я подзвонив сестрі у село. Вона там один з ініціаторів створення музею села і мусить знати про палац. У них було трохи інформації – просили родичів чи знайомих в Кракові віднайти в бібліотеках інформацію про Сороцьке та палац зокрема. Невдовзі така інформація знайшлась, — розповів Ярослав.
Відомо, що близько 1870 року маєток викупив граф Вацлав Баворовський (1827-1909) з Котлова для свого сина Міхала (1860 – 1933). Останньою власницею була одна з дочок Міхала, Марія Баворовська (роджена у 1890 році. – померла восени 1939 року в тюрмі Тернополя).
Прийшовши в Сороцьке, Вацлав Баворовський застав велику, неокласичну садибу і флігель, оточений великим парком. Основний житловий будинок був одноповерховим, покритий високим, гладким шатровим дахом, з напівкруглими мансардними вікнами. Незабаром Вацлав розібрав старий особняк, а на його місці побудував новий палац у “французькому” стилі.
Зовнішній та внутрішній декор палацу виконав П. В. Герасимович. Традиційно центральну частину палацу займав зал. По правій стороні розташовувалися гвинтові сходи, що вели до кімнат нагорі. Кімната з двома вікнами на протилежній стороні залу мала назву «більярдний салон». Інші кімнати мали житлове призначення. До 1914 р. більшість кімнат мали обклеєні стіни, просту паркетну підлогу, без візерунків, і двері, дверні рами та віконні рами пофарбовані в білий колір.
Стеля залу мала оздобу з білої ліпнини. Стояв там великий круглий стіл і два дивани. На стінах були гравюри. Для виконання музики стояло піаніно. У їдальні всі стіни оздоблені дубовими панелями. З дуба були також зроблені стіл, стільці оббиті шкірою і шафи. Салон “більярдний” був оббитий темними шпалерами і в подібному тоні були піч і камін. Майже вся підлога вкрита великим перським килимом. Тут розміщувалася також бібліотека палацу. У спальні з окремим туалетом були меблі з червоного дерева, копії античних, прикрашені бронзою, виконані відомим львівським теслярем Пельчарським.
Новий палац в Сороцьку не мав великої колекції мистецьких творів. Ті що були, в основному за другої половини ХIХ століття. Серед картин вирізнялися: «Міцкевич на коні» кисті Юліуша Коссака, автопортрет Френсіс Тепи і п’ять великих ескізів з зображенням інтер’єру палацу в Підгірцях Яна Матейка.
Палац під час Першої світової війни
Під час Першої світової війни, палац був повністю розграбований, а пожежа зруйнувала значну частину даху. У міжвоєнний період відновлена лише частина палацу. Остання власниця знову почала збирати твори мистецтва. Наприклад портрет жінки відомого швейцарського художника Charlesa Ciosa Olsommera, кілька картин Яцека Мальчевського і кілька написаних на склі, ще кілька пензля сучасної художниці з Кракова Міхаліни Яношанки, в основному мотиви птахів, квітів та інших рослин. Марія Баворовська заново зібрала бібліотеку, в основному польських та французьких класиків.
Так як місцевість навколо Сороцько майже повністю позбавлена лісів, то парк площею близько 30 гектарів, був здалеку видимим оазисом зелені. Парк в англійському стилі до останніх днів ретельно доглядали. У ньому росло багато різних листяних і хвойних дерев. Особливо мальовничо виглядали вікові сосни, утворюючи вертикальні візерунки на газонах біля палацу.
Поруч з палацом, по правій стороні в’їздної алеї стояла стара класична стайня для коней, а поруч приміщення для возиків. В стайні звичайно стояло 16 коней, як правило, англо-арабської породи, вирощених в сусідньому фільварку. Так як найближча залізнична станція перебувала далеко то були також і порядні транспортні засоби, в тому числі брички, карети, ландо, що запрягалися четвіркою коней. То була ціла колекція.
— Місцеві розказують, що у роки Другої світової війни тут розмістили госпіталь, тому на нього неодноразово скидали бомби з літаків. Палац зазнав дуже сильних руйнувань, тому по війні його дозволили розбирати на будматеріали. Зараз навіть слідів не залишилось від того розкішного палацу. Все, що залишилось від нього, то це кам’яна ваза, що прикрашала колись балкон. Тепер вона стоїть у центрі села біля каплички. Люди довгий час не знали походження цієї вази, аж поки не побачили її на чітких знимках Карла Мюллера, - зазначає Ярослав.
Джерело: Ярослав Ярошевський, музей у селі Сороцьке.