Як за царські кошти збудували на Тернопільщині храм у вигляді хреста, «підперезаного» металевим обручем (фоторепортаж)
Одна із давніх церков Тернопілля в селі Лопушне Лановецького району зустрічає Великдень
Село Лопушне… Тут, серед крислатих яворів, і струнких берізок, розлогих яблунь і черешень, на пагорбі ось уже майже 170 років стоїть місцева церква Христового Воскресіння. Вона з першого погляду зачаровує, манить заглянути у середину.
- Побудована ця церква у давньому візантійському стилі. Якщо дивитися на неї з гори, то за своєю формою вона нагадує хрест, - розповів кореспонденту «ТЕРЕНу» настоятель храму отець Роман Будола. - Має місцева церква ще одну особливість. Коли зайдеш у середину і промовиш навіть тихе слово, - воно гучно відлунює під склепінням. А церковний спів, мабуть, ніде в церквах району не лунає так соковито, як тут. Пояснюється це архітектурним секретом. Від кожної з бічних бань тягнуться згори до низу кругові порожнини, заховані від людського ока мурованими перестінками. Вони і є резонаторами звуку, подібними до гігантських флейт. Незважаючи на значну площу склепіння і стін, вони майже не вкриті живописом. Але завдяки старанням отця Володимира Баковського, в храмі було проведено ремонт. І зараз стіни церкви вкривають чудові ікони. Серед мистецьких скарбів можна відзначити декілька різних за розмірами ікон на полотні, які залишилися ще від старовинного храму і які є тим єдиним, але дорогоцінним містком, що повинен єднати духовний світ сучасних жителів села з давноминулими поколіннями своїх земляків, - розповів отець Роман.
Як свідчать архіви, побудована ця церква у 1850 році. На її будівництво було виділено із царської казни 30 000 карбованців золотом. В 40-х роках XIX століття, коли російський імператор Микола І робив огляд російсько-австро-угорського кордону, що проходив через лопушненські землі, наказав побудувати тут нову церкву. Новий храм побудований у візантійському стилі з 5 куполами присвятили Христовому Воскресінню. Як повідомляють місцеві перекази, красива і велична споруда почала «сідати» відразу по закінченні будівництва. Всі, в тому числі урядовці, котрі фінансували споруду, були переконані, що вона приречена... Два роки, як розповідають місцеві жителі, у церкві не робили відправ. Та минув час, храм не розвалювався. За доброю порадою, для гарантії скріпили впоперек залізною стяжкою, подібно, як стягують бочку.
Старожили пригадують, що в церковному хорі співав місцевий селянин Петро Ієремійович Волянюк. А всі духовні особи мали польське громадянство. За свідченням мешканців села, відправа у церкві в період панування Польщі повинна була відбуватися старослов'янською мовою. Але прихожани були проти цього. Вони вимагали, аби всі церковні обряди відбувалися рідною українською мовою. Тоді односельчанами закрили храм на колодку і почали шукати нового отця. І ним став отець Гаюк. За його ініціативою з 1925 року відправи в храмі почали здійснюватись українською мовою. Лопушнянці можуть гордитися, що їхня церква є першою на Волині, де церковні обряди почали здійснюватися рідною мовою.
За часів польської окупації на замовлення громади села були відлиті на першій українській фабриці дзвони Володимира Мачаса у Станіславі. Лопушнянська церква до 1939 року, як свідчать тогочасні джерела, була значним духовним осередком у відстоюванні української релігійної традиції, мови і обрядів.
Таким осередком вона залишалася і в період Другої світової війни та радянізації краю. Саме церква стала тою силою, яка протистояла новій колонізації краю, обстоюючи права українців. Славною сторінкою в історії церкви є те, що в період радянізації, тоді як майже всі храми в районі були закриті, лопушненська церква Святого Воскресіння гостинно відчиняла свої двері, приймаючи в своє лоно прихожан. Сталося це і сьогодні, у світлий празник Воскресіння Христового.
Фото автора