«Яка блоха усіх вкусила щодо ГЕС на Дністрі?» - науковець із Тернополя (відео)

- Якщо створили Національний природний парк «Дністровський каньйон», то влада має бути послідовною. Яка блоха усіх вкусила щодо ГЕС? – цікавить доктора географічних наук, професора Любомира Царика.

Завідувач кафедри геоекології і методики викладання екологічних дисциплін (див. довідку унизу – прим.) уже зробив свої висновки про ті небезпеки, які несе природі краю і навіть усієї Європи можливість побудови каскаду із шести гідроелектростанцій із водосховищами уздовж середньої течії Дністра. Свої думки вчений коротко висловив під час засідання тимчасової контрольної комісії Тернопільської обласної ради із вивчення питання щодо будівництва каскаду гідроелектростанцій із водосховищами на Дністрі (докладно про це «Терен» писав ТУТ – прим.).

Нагадаємо, Національний природний парк «Дністровський каньйон» став природоохоронною територією, у межах Борщівського, Заліщицького, Бучацького і Монастириського районів, у 2010 році. Його створили із метою збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів лісостепової зони у районі середньої течії річки Дністер. А тепер там раптом вирішили розвивати гідроенергетику. Звісно, це обурило як активістів-природолюбів (докладно про це «Терен» писав ТУТ – прим.), так і науковців – таких, як Любомир Царик.

- Ті ГЕС спершу планували звести у верхів’ях Дністра, Сірету і Тиси, - розповідає він. – Оскільки місцеві жителі пересвідчилися, що всі каскади ГЕС, які мали вловлювати паводкові води, приносять лише шкоду, подібне там заборонили.

Національний природний парк «Дністровський каньйон» має площу 10829,18 га. Уся ця територія Тернопілля перебуває у підпорядкуванні Міністерства охорони навколишнього природного середовища України і Державної служби заповідної справи. То чому накази усім роздає Міністерство енергетики і вугільної промисловості України? Причому жодних аргументів, у тому числі звернення кількох обласних рад про заборону побудови ГЕС на Дністрі, вони взагалі ігнорують?

Принагідно Любомир Царик розповів про стан водосховищ і ГЕС, збудованих на Дніпрі та інших річках України. Виявляється, вони у катастрофічному стані і вже майже виробили власний ресурс. Мовляв, краще б науковці думали, як врятувати ці об’єкти і людей, які можуть опинитися на затоплених територіях, а не викидали гроші на прожекти.

- Уявіть собі, що ви поставили греблю, аби вловити паводкові води. За нею вже води нема! – каже він. – Добре, ви зробили водосховище, а якої якості вода у ньому? Нагадаю, Бережани не мають очисних споруд, Монастириська не має, Чортків, Заліщики, Чортків – те саме. Отже, стоки без очищення потрапляють просто у річку. Поки вода тече, то ще відбувається аерація, самоочищення. Стояча вода – це сміттєзвалище! Там ще доведеться ставити якусь очисну установку…

Вчений запропонував депутатам і активістам звернутися до Конституційного суду України. Лише там можуть визначити, що важливіше: Указ Президента про створення Національного природного парку, який забороняє там будь-яке будівництво, чи рішення Кабінету Міністрів про Програму розвитку гідроенергетики і ухвалене у Верховній Раді?

- Ми пропонували альтернативу. Є так звані сонячні електростанції, СЕС, - додає він. – Будуйте їх над Дністром! Адже це – найтепліша частина території Тернопілля. На цей проект треба приблизно 520 мільйонів, а на ГЕС – 1,1 мільярда. Звісно, такі гроші когось цікавлять, адже кошти на такі проекти зазвичай в Україні «дерибанять». Я переконаний: цей проект жити не буде!

ю

До речі, наступне засідання тимчасової контрольної комісії обласної ради має відбутися уже 16 лютого. Наразі активісти почали масштабну акцію із інформування місцевого населення про плани влади. Відтак у деяких селах уже відбулися масові зібранні і навіть протести проти побудови ГЕС.

Фото і відео автора

Довідка. Любомир Царик народився 28.11.1955 р. у с. Порохова Бучацького району. Закінчив школу із відзнакою. Із 1977 до 1982 р. – студент географічного факультету Московського державного університету ім. М.Ломоносова. У 1982-1985 рр. – аспірант кафедри економічної і соціальної географії Московського університету. Із 1987 року працював на посаді викладача природничого факультету Тернопільського державного педагогічного інституту. Із 1988 р. - старший викладач кафедри фізичної географії ТДПІ. Був одним з ініціаторів створення географічного факультету і першим його деканом. Із 1992 р. - доцент кафедри фізичної географії. У 1999 р. за серію публікацій еколого-географічної спрямованості обраний членом-кореспондентом Української Екологічної Академії наук. Із 2006 р. – професор кафедри геоекології та методики викладання екологічних дисциплін ТНПУ. У 2010 р. захистив докторську дисертацію: «Географічні засади формування і розвитку регіональних природоохоронних систем (концептуальні підходи, практична реалізація)”. Очолює науково-дослідну лабораторію «Моделювання еколого-географічних систем». Автор понад 250 наукових і науково-методичних праць.