Затишні та спокійні пейзажі тернопільської художниці (фото)

Головне в картині для Ірини Кафтан — настрій. Каже, не може малювати, не надихнувшись місцем — його кольорами, запахами, звуками. Це й передає на полотнах. А ще вважає, що малювання — шлях до себе.

Про деталі творчого процесу я й поспілкувалась із художницею.

— Пригадуєте, коли вперше створили картину, котра дала відчуття того, що ви — художниця та хочете займатись живописом професійно?

— Мабуть, це відчуття прийшло, коли закінчила навчання та почала малювати для свого задоволення. Особливі відчуття давала робота з натури. Компонувала натюрморти й насолоджувалась процесом їх створення.

— Серед ваших творів найбільше пейзажів. Чим приваблює цей жанр?

— Пейзаж увійшов в моє життя ще з юнацького віку, коли відпочивала у бабусі в селі. Там спостерігала за різними станами природи. Найбільше мене приваблювали старі яблуньки у закинутому садку. Я робила з них графічні замальовки. Якось навіть малювала під час дощу аквареллю.

Пейзажі приваблюють мене своєю повітряною перспективою, грою кольорів. Хочеться зафіксувати на полотні й знову прожити той момент, у якому творила.

— У вас є морські краєвиди, а разом із ними — багато місць, характерних для нашої місцевості. Які видноколи вас надихають?

— Я малюю ті краєвиди, які вразили мене, надихнули, запам'ятались настроєм, зачепили струни душі.

Щоб намалювати місце, мені потрібно дихати його повітрям, відчувати сонце, вітер, чути звуки.

Більшість видноколів, котрі постають на моїх полотнах, — рідні, з тих місцин, де я живу, сільські.

У пейзажі мене приваблює колір. Захоплюють дерева, бо кожне — особливе, має свій характер, а в пейзажній роботі вони створюють неповторний простір, в якому затишно та спокійно.

— Розкажіть про улюблену пору року та об’єкти малювання.

— Мені подобаються всі пори року, бо в кожній є щось особливе. Проте помітила, що підсвідомо пензель тягнеться до весни, коли квітують дерева, а кольори такі ніжні, молоді, свіжі!

Люблю літні пейзажі, коли можна скупатися в усіх відтінках зеленого. Цей колір завжди кличе мене за собою. А промені влітку так виграють на листі, що просто не можливо не намалювати цю красу! Захоплює контражур, коли сонечко ховається за кроною дерев, туман, світанки та вечори, панорамні пейзажі з глибоким простором і затишні куточки.

— Мені сподобалась ваша картина, на котрій зображений квітучий сад зі стежкою, котра провадить в глибину. Розкажіть про своє найбільш пам’ятне чи прикметне полотно

— Є в мене одна недомальована робота. Майже створивши її, відчула, що не маю більше сил і заснула. А через декілька днів дізналась, що вперше вагітна. Тому ця картина для мене пам'ятна. Більше я до неї не поверталась. На ній зображене морське узбережжя, вдалині — маяк, а на першому плані два човни...

— Розкажіть, як зазвичай відбувається написання. Зокрема, чи любите працювати з натури

— Малювати картини сідаю в хорошому та спокійному настрої. Вибираю сюжет і починаю. Творячи, ловлю себе на різних відчуттях. Для мене малювання — це ніби шлях до себе, в глибину. Наче та доріжка, що йде в садку в далечінь. Час за малюванням проходить непомітно. Це інший світ — без метушні та поспіху.

Малювання з натури вимагає концентрації, виставляє певні рамки, зокрема часові — освітлення швидко змінюється, тому потрібно зловити момент, запам'ятати його та відтворити. Але малювання з натури, особливо пейзажу, вчить бачити колір і передавати його на полотні, організовує — це потужна школа для художника. Тепер у мене менше можливостей для того, щоби малювати з натури, бо інші сфери життя вимагають уваги.

— Як відчуваєте, що картина вдалась?

— Коли бачу, як вона передає все, що я хотіла відтворити, коли у мене спокій та радість на серці. Для мене природа — найкращий вчитель. З нею я навчаюсь і відпочиваю.

Анна Золотнюк

Ілюстрації надані Іриною Кафтан