Екстравагантно та патріотично одягається тернополянка протягом п'яти років

Тернополянка Зоряна Замкова уже п'ятий рік у серпні вдягає вишиванки і в будень, і у свята. Виокремила для цього особливі дні – від Спаса і аж до Дня Незалежності чи тернопільського празника – Успіння Пресвятої Богородиці. Вишиті сорочки і сукні – створила сама.

– Зоряно, чому саме у ці дні?

– Навіть не знаю, що спонукало вперше до такої, так би мовити, акції. Напевно, тодішні події в державі. Хотілося підкреслити свою приналежність до українськості: думаючої талановитої та волелюбної. Віддавна, ще з пуцьвірінку вмію вишивати і хрестиком, і гладдю. В нашій родині у жінок руки виростали з правильного місця і мама навчила мене усьому, що вміла сама. Я плела від семи років. Донедавна публікували мої в‘язані вироби в глянцевих журналах. А вишивала серветки для дому, рушники до заміжжя. До сорочок, чомусь, руки не доходили. Більше плела спицями та гачком, виплітала словами вірші та малу прозу. А в той момент наче відтворилося якесь віконце і я вдихнула енергію внутрішнього піднесення, творення – захотілося мережити хрестиком… Так вишивка увійшла до мого життя – як моя маленька традиція, пишуть на сайті ПроТе.

– Як  оточуючі реагують, коли йдеш на роботу чи з роботи? По-іншому дивляться й перехожі мабуть?

– Вже звикла, що навіть незнайомі люди говорять захоплені компліменти. І не тільки чоловіки. Жінки також не скупі на добрі слова, навіть фотографують. Днями на день Незалежності біля озера співали пісню про вишиванку, то один чоловік підійшов до нашого товариства і сказав, що та пісня – наче про мене написана.  Особливо приємна така увага, коли одягаю речі, які сама вишила, вклала в них багато праці. Це свого роду популяризація прадавніх традицій і звичаїв та моїх рукодільних талантів. Якщо раніше у національні строї вбиралися лише на тематичні заходи або “Парад вишиванок”, то сьогодні вишиті сорочки стали невід’ємною частиною навіть повсякденного і ділового гардеробів. І це мене дуже тішить. Бо ношу вишиванки не через модні тенденції (які, до речі, самі і творимо), не тому, що треба прийти на подію у вишитій сорочці, а через внутрішню потребу. Це генетика проступає вишитими хрестиками.

– Звісно, коли у вишиванці  і за тобою обертаються – це налаштовує на особливий стан якоїсь піднесеності. Якій жінці би це не подобалося? Я собі гадаю: може, хтось побачить на мені гарну сорочку і собі захоче вишити чи купити подібний одяг. Це стимулює людей  до пошуку гармонійності та вияву своєї ідентичності.

– Що змінюється, коли повертаєшся до звичного одягу? Може з’являється відчуття буднів тощо? Чи навпаки – душевна гармонія тощо.

– Завжди намагалася носити той одяг, який відповідає внутрішньому стану. Взагалі, кажуть, що людина зранку обирає той відтінок одягу, якого бракує і її аурі.

Відома дослідниця Марія Чумарна розповідала, як  вдавнину українки, що чудово вміли вишивати, володіли мовою орнаментального письма. Коли чоловіки завершували спорудження будинку – вивершували квітку. А вишивальниця, коли викінчувала сорочку, залишала в стібках чистоту намірів, любові, отого внутрішнього чуття своєї підсвідомості. Недаремно казали, що не всі жінки чи дівчата могли вишивати. Бо у тих, у кого наміри чи почуття не були настроєні гармонійно, сила вишивання не відкривалася.

Напевно, я теж не в юному віці почала вишивати сорочки, аж коли стала внутрішньо готовою. Трапляється, що важко завершити роботу – у той період життя, певно, була порушена цілісність, внутрішня суголосність із собою та світом. Часто, коли вишиваю, слухаю музику. І ця музика потім, коли одягаю вишиту річ, наповнює мене, висвітлює.

До речі, прочитала, що в 2012 році наукові працівники Національного музею народної культури Івана Гончара, що у Києві, здійснили незвичайний дослід: вивчали, як народний одяг впливає на енергетику людини. Коли робили зйомку аури в звичайних футболках і джинсах, а через 15 хвилин у народному одязі, енергетичне поле людини збільшилось у два рази. Народний одяг посилює, очищає ауру. Особливо якщо він повністю рукотворний, з домотканого полотна.

– Скільки вишиванок маєш? Яка їх історія?

– Першу свою вишиванку купила ще давніше, коли в «Перемозі» проводили виставки-розпродажі. Побачила вишиванку з візерунком гладдю – точну копію рушників моєї бабці Марії. І кольори, і квіти зачепити тоненьку струночку в душі. І я за останні гроші купила ту полотняну сорочку – як пам‘ять та оберіг. Прабабця привезла з Чорнобиля, де вони в той час з чоловіком мешкали, такі рушники з узором, не схожим на галицькі вишиванки. Були в моєму дитинстві різні рушники, картини, подушки, які викохали вправні руки моїх бабців і мами – з півниками – захисниками від зла, символами сходу сонця,  квітами, деревом роду та  іншими сакральними символами. Мама мені також на початку 90-х вишила сорочку – ніжного кольору настрою – абрикосового відтінку з чорним та в тон тканини гаптуванням. Візерунками абсолютно унікальними, автентичними, які виявляють яскравий характер і темперамент нації.

Відтоді наче відкрилася якась запечатана скринька  мого єства. І взялася купувати, вишивати сорочки та сукні не як дарунок моді, а як духовну необхідність. Тепер маю власноруч вишитих п‘ять сорочок та дві сукні. Десь ще стільки ж куплених. Кілька вишила для дорогих моєму серцю людей. Цим не заробляю, бо і часу, і зору бракує.

– Факт залишається фактом – з давніх часів і до наших днів зафіксовано чимало випадків, коли сорочка, вишита дбайливими маминими руками,  рятувала від нещасть і повертала до рідного порогу. І в мирному житті, і в часи воєн та лихоліття. Наші предки вірили в силу закладеної енергії вишитих візерунків і вважали вишиванку надійним оберегом від бід і неприємностей. Кожен візерунок на сорочці виконує свою функцію і несе певний сенс. Це не шароварщина, це наша віра в Україну, яка об‘єднує. Порівняно не так давно  тих, хто носили вишиванки  асоціювали  з націоналізмом. Пам‘ятаю, як вразив образ із «Солодкої Дарусі» Марії Матіос: коли добрі сусіди одягали до церкви вишиванки тих, кого ще тільки зранку вивозили в сибіри, розкулачували. Скільки є фактів, як люди закопували у важкі часи свої вишиванки, аби зберегти. Впевнена, що історія більше не повернеться до таких страшних абсурдів…

– Тепер вишиванка “перебралась” із бабусиних скринь у гардероби українських модників і стала трендом у повсякденні.

– Мотивація проста – це  модно, стильно, практично та  патріотично. Вишиті сорочки перестали бути музейними експонатами. І слава Богу, що тепер в гардеробі практично кожної українки є вишивані речі, сорочки, сукні, горсики. Наші талановиті дизайнери одягли весь світ у вишиванки. Гаптовані українські сорочки у світі сприймають як символ єднання, солідарності і підтримки. Багато світових дизайнерів, таких як Валентино, Дольче Габбана, Ніна Річі, мій улюблений Елі Сааб та багато інших, прикрашають свій одяг вишивкою, в тому числі й українськими орнаментами і візерунками.

Кажуть, обираючи для себе вишиванку з-поміж великого розмаїття, люди знаходять свої візерунки просто інтуїтивно. Знову ж таки – генетика. Тому коли беретеся за вишивання – робіть це лише з чистою душею та світлими думками. Закодовуйте добро і радість у вишиванку. Адже така сорочка справді зігріватиме душу і оберігатиме її своєю силою.

Спілкувалася Наталія ЛАЗУКА