Жителі Тернопільщини можуть добре заробляти і в Україні

Ресторатор Степан Потюк із Трибухівців Бучацького району розповідає, що у селах великий дефіцит робочих рук. Зокрема, він особисто зіткнувся з такими труднощами. Степан Потюк – власник ресторану «Зорепад», пишуть на сайті pro.te.ua.

– Кухарка поїхала до Польщі на заробітки, – говорить. – Офіціанти також не тримаються тут. Було вже таке, що мені доводилося стояти за барною стійкою. Куховарити також можу сам. Люблю дуже кухню. Але якщо так далі піде, хто в нас лишиться? І це не тільки в мене така ситуація. В багатьох. Просто не всі про це говорять. Люди не хочуть працювати вже і за 5-6тисяч гривень зарплати.

У Польщі від 400 до 1000 доларів

– Перший раз був у Мшонові за 40 кілометрів від Варшави, – розповідає. – Поляки з нічого роблять гроші, з повітря. Там кілька величезних складів. Один склад площею 6 гектарів. Я в одному тому складі працював. Кава «Якобс» з заводу не приходе в поліетиленових пакетах. Вона приходе в паперовій упаковці. І зверху ще є невеличкий паперовий пакетик, щоби можна було покушати. Вони той папір в макулатуру запаковують і вже є навар вісім процентів. Воно ніби небагато. Але там мільйони тонн того всього. Та там тільки за одну зміну відходу йде по дві фурі.

– Торік я працював в археології. В Польщі ви курник не побудуєте, якщо не дасть дозвіл археолог. А там будували магістраль до моря. Вони спочатку роблять знімки. На знімках видно ті темні плями, де колись стояли поселення. Там їм головне найти якийсь черепок. Їдуть до того, що тим всім заправляє. Він дає дозвіл і припиняються всі роботи, поки не перейшла експедиція. Вони мають п’ять процентів від інвестицій. Там – мільярди. На цих три роки польський уряд виділив 300 мільярдів євро на будівництво доріг. За рахунок Євросоюзу мають ті кошти. От і 5 процентів для цієї археології – це мільйони. Ну це – відмивання грошей, грубо кажучи. Нам нормально платили – за місяць часу тисячу доларів маєш. Навіть ті, що на будівництві, стільки не мали. Нормальні умови проживання, всьо.

Коли екскаватор згортає землю, згорнув плиту. Там – робота міліметрова. Екскаваторник того не знав. Ніхто не знав. От він згортає ту плиту і відкривається глиняний дзбан на 40 літрів. А в тому дзбані цілий сервіз – 24 горщики, глечики, горнятка. Знаєте, яка це була знахідка? Одинадцяте століття нашої ери.

Ярослав Цісарчук мріє ще поїхати за кордон.

– Хочу в якусь іншу країну, де ще не був, – додає. – Там – був, там – був. Ще треба поїхати, де не був. Думаю в Чехію поїхати.

Тернополянка працює тільки з тими людьми, які не планують їхати за кордон

Тернополянка Оксана Павлишин має нестандартне побажання до людей, з якими планує співпрацювати. Підбирає тих, хто не планує виїжджати за кордон. Недавно у Тернополі вона відкрила ще один салон краси «Малена».

– Нині є величезний відтік добрих майстрів з Тернополя за кордон, –  розповідає Оксана Павлишин. – Залишилися ті, які або не можуть поїхати, або тільки навчилися, або хтось таки хоче жити тут.

Перукарі і стилісти виїжджають  переважно до Польщі.

– Ще трохи до Чехії, – додає Оксана. –  Тому і є складність з вибором персоналу. Думаю, що першокласний перукар може отримувати в Україні ті ж гроші, що і в Польщі. Наприклад, мій чоловік зараз працює за кордоном і хоче вже повернутися додому. Каже, що там нібито гроші і більші, але й витрати більші. А тут спокійніше. Тим більше, якщо вдома є житло і сім’я. Виїзди за кордон часто ж розбивають сім’ї. Наші люди перебувають там в гірших умовах. Селяться по квартирах, де живуть по кілька чоловік. Не можуть зняти окрему квартиру, тому що дуже дорого. Думаю, прийде час, що тернополяни повертатимуться додому. Тому що там – ми чужі. Хіба може якість дівчата вийдуть заміж, якщо їм пощастить, то інше. Але я була в Польщі і бачила, в яких жахливих умовах наші заробітчани. Бачила, як вони виглядають, які змучені. Присвячують себе тому, щоби забезпечити сім’ї. Там – їм дуже-дуже сутужно. А тут – на місці, бачиш свою сім’ю, своїх дітей. Думаю, це дуже важливо.

Оксана Павлишин каже, що у салонах краси «Малена» працюють ті, хто хоче бути вдома. – Це для мене важливо, –  пояснює. – Не варто брати на роботу одноденок. Тому що привикаю до людей, наводимо контакти. А якщо це ще й добрий майстер, то тим більше шкода потім. Запрошую працювати тих, які надовго бачать свою перспективу тут, які стабільні, врівноважені, нікуди не рвуться і пов’язують своє майбутнє з домом та сім’єю. На мій погляд, створюю їм дуже гарні умови роботи.