Натрапила якось на публікацію «Скільки років Бучачу і коли з’явилися перші поселення краю». У ній місцевий краєзнавець Микола Козак стверджує, що наймолодші села Бучаччини засновані в другій половині ХІХ ст.

Найбільше ж поселень у цей період виникло у верхів’ях річки Вільховець. Це, зокрема, села, колонії та фільварки: Матеушівка, Нові Петликівці, Войцехівка (з 1946 р. — Мартинівка), Грушка, Пушкарі, Міхал-Поле, Юзефівка. Деякі з перелічених сіл нині не знайти ні на карті, ні на землі, і знають про них вже одиниці. Деякі ж помалу занепадають…

Відбиток історії

Сьогодні Грушки вже немає. Ні села, ні деревця. А було грушевих садів стільки, що й назву не довелося придумувати, так і назвали — Грушка. Чула я про неї лише з переказів старожилів, показували колись і місце. Тепер і камінця жодного нема.

А було там аж 46 будинків, і магазин свій мали, і навіть початкову школу. На Юзефівці десь років десять тому померла остання бабуся. Тепер ніхто там не живе. Ще донедавна приїжджав один чоловік, доглядав за городом, та вже і його не видно. Кажуть, була ще і Стара Юзефівка, але люди переселилися до сусідніх сіл. А Міхал-Поле? Давним-давно пересаджена остання яблуня, розібрані завалені будинки, переорані обійстя.

Роман Іванович Ямнюк розказує, яке «добро» зробили «визволителі» у лютому 1939-го: «На цьому хуторі було 34 хати, це навіть більше, ніж у селі Пушкарі, яке ще й досі є, бо тут тепер 28. Правда, оселі були розкиданими. Колись люди керували землею, не так як нині. Дітям на весілля дарували поле й одразу будували хату — так формувалися села. Із приходом москалів у 39-му фірами з Міхал-Поля вивезли майже всіх. Залишили мого діда, тому що носив пошту, рвав зуби, тобто був «придатний». А всіх інших — на Сибір, бо мазури. Але які то мазури, коли люди походили з Бобулинців, що недалеко звідси, були і з Монастириського та Борщівського районів. Так «визволителі» знищили і людей, і ціле село».

Села, які ще можна «загуглити»

У селі Пушкарі на одній довгій вулиці живе 136 осіб. Мають невеличку церквицю, клуб, став, який орендується. Дітей возять до школи в Нові Петликівці. У цьому селі, за даними сільради, 170 дворів, а живе 605 осіб. Розташоване на потічку, що впадає у річку Вільховець (ліва притока Стрипи), за 15 км від районного центру та 5 км від головної дороги Тернопіль—Бучач.

У самому центрі Нових Петликівців недалеко одна від одної стоять дві церкви. Одна православна, перебудована з костелу, друга — греко-католицька, відбудована на місці дерев’яної. Обидві — Успіння Пре-святої Діви Марії. Також є фігура Матері Божої на честь 2000-ліття від Різдва Христового, насипана символічна могила воякам УПА. Влітку 2014-го відновили й освятили капличку в урочищі Гупало неподалік ставу, який ще в далеких двадцятих роках викопав пан Рупп. Там був і його маєток, і його капличка, яку спорудив на місці загибелі єдиної дочки (над дверима був вирізьблений кінь та вмираюча панночка).

Вікіпедія про це не скаже

Село має п’ять довгих вулиць, та з роками вони все рідіють. Дедалі більше залишається порожніх осель: одні господарі вмирають, інші кудись утікають, а молодь також по світах. Голова сільради Тарас Єднак каже: «Ситуація ледь не плачевна: скільки хат стоять пусткою, а в багатьох, як у Пушкарях, таких майже половина, живуть самі пенсіонери. То які перспективи? Якби народжуваність була більшою, а так мода — одна дитина в сім’ї! Нам би хоч якесь підприємство — люди мали б зарплату і трималися дому. Обіцяли колись ферму, казали, щоб не розбирати те, що залишилося ще від колгоспу. Та що, земля поростає хіба бур’янами. Можливо, коли буде децентралізація, буде легше, а то важко випросити якусь банку фарби чи мішок цементу. Але не знати: за будь-якою довідкою доведеться їхати в районний центр, якщо закриють сільраду».

Велику роль у селі відіграє школа, бо це, найперше, — освітній заклад, а також культурний центр. На День знань чи на свято останнього дзвоника збирається ледь не все село. Але й зі школами тепер ситуація непроста. Ще торік парламент ухвалив закон, згідно з яким школа з вересня не отримає грошей з бю-джету, якщо в ній навчатиметься менш ніж 25 учнів (окрім початкових класів). Освітяни і громади мають провести так звану оптимізацію. Тобто закривають одні (малокомплектні) школи і розширюють інші, які називають опорними.

Завуч Новопетликівської ЗОШ I—II ступенів Галина Богданівна Снідевич каже: «Цьогоріч у нашій школі здобували освіту 52 учні, правда, закінчили 9 клас лише 5 випускників. А у 2016—2017 навчальному році прийде 11 першокласників, то буде вже 58 учнів. Цього року школу ще не закриють, але як буде наступного — невідомо. Початкову школу залишать, а старшу (5—9 класи), ймовірно, закриють».

Цікаво, як тоді діти добиратимуться в іншу школу? Дороги погані — яма на ямі, вже й обминати нічого, то як цих дітей возитимуть? До головної дороги від початку села аж п’ять кілометрів, узимку часто дорогу замітає, не раз кучугури снігу стояли по кілька днів…

Перспективи села очима фахівців

Економіст Стефа Михайлівна Романчук каже: «Найперше, що нам потрібно зробити, — це дорогу. Далі потрібно розвивати сільське господарство. У нас, на Бучаччині, діє сільськогосподарський обслуговуючий кооператив «Бучацький екопродукт». Його метою є розвиток тваринництва, садівництва, ягідництва та рослинництва. Щодо тваринництва, то ми бачимо, як у багатьох селах нашого району успішно працюють нові пункти збору молока, там за літр платять більш ніж чотири гривні. Село Нові Петликівці віддалене, молоковоз не приїжджатиме лише до нас, потрібно, щоб люди із сусідніх Доброполя, Пушкарів також погодилися».

За словами Стефи Михайлівни, перспективним у селі може стати ягідництво. Кожна людина, сім’я може вступити до кооперативу, де отримає саджанці малини, полуниці, вирощуватиме їх, а щодо збуту може не хвилюватися — готовий продукт заберуть.

«А чому б і ні: кожен має свій город, також може приватизувати до двох гектарів землі, а може навіть і на трьох чи п’яти сотих вирощувати, — пояснює економіст. — На початку агрономи проводитимуть безоплатне навчання, розказуватимуть, як правильно садити, підживлювати, обрізати тощо. Ми бачимо на закордонній практиці, на прикладі, скажімо, Польщі — там тільки на такому село не те, що тримається, а й розвивається не гірше від міста».

Була колись мова і про рослинництво. На наших землях мали садити картоплю — отже, потрібне картоплесховище. Планували будувати його на місці сучасного занедбаного току. Однак у зв’язку з тим, що держава надає перевагу розвитку садівництва, коштів поки що не виділяє, тому й ніякого будівництва не розпочинатимуть.

На запитання, яким ви бачите село років через 10—15, Стефа Михайлівна каже: «Ой, важко сказати! Якщо закриють школу, дитячий садочок, нічого в селі не відбуватиметься, робочих місць немає, то звісно, що занепадатиме. Саме тому неодноразово говорила із сільським головою про те, що ми можемо відновити й відкрити дитячий садочок на місці колишньої контори. Нині це неабияк потрібно».

Тарас Єднак наголошує: «Дітей нема. Цього року в дошкільному навчальному закладі, що підпорядкований відділу освіти, було одинадцятеро — найбільше за всю історію, але у вересні йтиме лише семеро. Якби були діти, можна щось планувати і облаштовувати дитячий садочок з усіма належними умовами, бо приміщень є багато».

Наталя КОЛОДІЙ, студентка II курсу факультету філології і журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.

Фото автора