Тернопільський священик розповів, чому не варто тримати на когось образу. Як показує життя, носячи в собі образу на когось, ми викликаємо нову. І так по колу. Бо образа – це помста самому собі. Протоієрей, кандидат богословських наук Євген Заплетнюк розповідає про природу образи, повідомляє Про.те.

 – Отче Євгене, чому люди ображаються?

– Безперечно, більшість людей вам відповість, що люди ображаються лише тому, що завжди знайдеться той, хто намагається їх ображати. Однак, це невірна відповідь. Образа – це не те, що на мене накидають ззовні, а те, що я для себе обираю сам, таким способом реагуючи на будь-що. Не мене люди ображають, а я сам вирішую на них ображатися.

У кожному з нас, незалежно від віку, живе маленька примхлива та самолюбива дитинка, яка хоче, щоб увесь світ крутився лише довкола неї самої: На всій планеті існує лише вона одна та її бажання. Вона категорично вимагає від усіх, кого лише зустріне на своєму шляху, їх дуже точно виконувати. При цьому, озвучувати вам їх вона не буде – ви самі повинні їх вгадати, при чому – якомога швидше та точніше. І бажано робити це не раз, а постійно, все життя, бо на вас, бачите, будуть ображатися. І робитимуть це з кожним разом частіше та з більшою силою. Зрозуміло кожному, що коли ображаюся я, то я, саме я дуже правий, а ви дуже й дуже  неправі. Ви – винуватець. Ви повинні жити з цією думкою, поки я  не вирішу вас простити, якщо ви це заслужите.

Приблизно так виглядає типова схема психології усілякої образи. Незалежно від того, що стало причиною конфлікту, між ким саме від відбувся, і до яких наслідків він призвів, маємо говорити, що образа – це дитяче переживання в дорослої людини, яке виникає від того, що не співпала об’єктивна життєва реальність і тим, що ця людина собі про неї раніше нафантазувала.

–  Отже, ображається той, хто дійсно правий чи той, хто вважає себе таким?

– У тому й вся справа, що образа це цілком суб’єктивне та егоїстичне відчуття, за яким приховане бажання невпевненої в собі людини хоч якось зафіксувати власну правоту. Хто перший образився – той і правий, чи не так? Насправді, вміння контролювати власні емоції – це дуже важлива риса християнина. Та й не лише християнина, але й кожної людини, яка хоче на цьому світі не просто мучитися, а жити. Можливо хтось забув, то я  нагадаю, що одним із свідчень правильно християнського життя на цій землі  є її досвід переживання об’єктивного  щастя.

Якщо ти нещасливий – ти поганий християнин. Значить,  щось ти робиш не так. Десь схибив із правильної стежки. Ця пристрасть, а образа дуже часто переростає в саму справжню пристрасть, є свідченням того, що людина ще не близько до Царства Божого. Вибачте, але хтось мав вам це сказати. Образи заважають нам бачити самих себе в правильному світлі, бо коріння цього гріха – в самолюбстві, непомірній гордині та, як не дивно, при одночасній невпевненості та інфантилізмі, психологічній незрілості.

– У конфліктних ситуаціях чи суперечках, напевне, чи не кожен вважає себе правим?

– Ображений  начебто й має якусь перевагу над тим, хто його образив, але це не завжди так у реальності. Частіше – зовсім не так. Треба вчитися визнавати, що переконлива більшість наших образ, я маю на увазі не випадкові та дрібні образи, але  ті, які нас змушують реально мучитися та страждати, сумувати та переживати всі дні та не спати ночі, є наслідком нашого власного егоїзму. А егоїст не здатен на емпатію, на співчуття та відчуття інших людей. І саме тому йому у голову не може прийти думка, що світ може бути інший. Що не тільки він завжди правий. Що інші люди теж мають право на власні переконання, точку зору, вибір і власні бажання та вчинки. Егоїст, фантазуючи, позбавляє  іншу людину свободи.  Він впевнений, що всі люди світу його боржники, які не просто мають виконувати бажання, але й читати думки. Це просто смішно.

– Образа має якісь відтінки? Як люди ображаються – надовго, на п’ять хвилин, на все життя тощо?

– Це дуже важливе та цікаве питання, відповідь на яке просто необхідна для вирішення цієї проблеми. Так ось. Оскільки  образа народжується не від того, що людину оточує чи, як із нею поводяться інші, але від того, як вона на все це реагує, то маємо говорити, що це не образа має якісь світліші чи темніші відтінки,  а люди, залежно від своїх гріховної чи психологічної стану  можуть бути більш або менш уражені цією пристрастю.

Існує багато людей, які доволі спокійно сприймають критику чи легко переживають конфлікти. Але є навпаки – люди, які постійно на когось за щось ображаються. Звичайно, це патологія, духовна та душевна хвороба, яку потрібно лікувати. Одна справа, пережити скороминущу образу, про яку забуваєш через кілька годин чи хвилин. А інше – жити в постійному прожитті образи на всіх: на родичів, сусідів, співробітників, начальників, уряд, депутатів, хабарників, президента, батьків, дітей, подружніх партнерів. Така людина, звичайно ж, не живе. Вона постійно перебуває у нафантазованій війні з усім світом. Причиною цього є гординя і протилежне відчуття – невпевненості. Людина настільки не вірить у власні сили, у те, що вона реально може визначати якість свого життя, що делегує цю місію всім, кого лише зустрічає на своєму шляху. І навіть незнайомим людям. Зрештою, це дуже зручно. Є кого звинувачувати після чергової невдачі.

– Ваша точка зору про людей, які люблять дутися, годинами, днями, тижнями, а то й місяцями не говорити? Що вони насправді цим хочуть сказати?

– Найперше, вони хочуть сказати, що потребують допомоги та захисту. І що не дивлячись на свій вік, все одно залишаються беззахисними дітьми. Знаєте, як у людині взагалі зароджується образа, вперше? Вона народжується від того, що дитину з перших місяців і років особливо опікають батьки. Вони в силу різних обставин, переважно долаючи комплекс провини, чи намагаючись компенсувати власні дитячі проблеми, намагаються у буквальному сенсі вгадувати чи передбачувати кожне бажання своєї дитини, щоб їй жилося краще, чи, принаймні, не гірше, як у сусідів.

Дитина ще сама не усвідомлює власних потреб чи навіть не дійшла до якогось бажання, як батьки та родичі по черзі її загодовують подарунками та надокучають гіперопікою.  Виростаючи, ця дитина має таке уявлення про світ, що всі люди повинні з нею поводитися так само. Коли вона виростає, все відбувається за аналогічним сценарієм. Як тільки їй не приносять нічого на блюдечку з блакитною облямівочкою, така доросла людина знову проживає свої дитячі відчуття та емоції, які вона переживала в момент, коли батьки не виправдали її сподівань. І так відбувається до самої смерті, якщо не долати цієї звички та пристрасті.

– Як з ними балакати, достукатися? Чи не варто?

– Звичайно, при переживанні образи, цього вкрай негативного та токсичного відчуття, треба робити щось таке, що його подолає. Одним із найкращих і найпростіших способів для цього є звичайна розмова з людиною, яка нас образила. Правда, тут потрібна особливий такт, спокій та мудрість. Тим не менше, дуже важливо відкинувши емоції чесно та спокійно з’ясувати чому людина саме так поступила, і чому у вас були інші думки про те, як вона повинна була повестися чи як мала відповідати вам. Тільки проговорюючи ці проблемні питання, можна для себе з’ясувати настільки ваша образа мала під собою реальний ґрунт.  Цілком ймовірно, що подивившись на ситуацію з іншого боку, ви будете реагувати на неї зовсім по іншому.

– Які люди не схильні ображатися? Цьому можна навчитися, чи це безнадійно, бо насправді такий характер?

– Одразу скажу, що характер можна і потрібно міняти більшості з нас. Дуже рідко людина не потребує цього. Звичайно, ми себе часто переоцінюємо, вважаючи майже ідеальними. Принаймні, кращими від більшості людей, із якими знайомі. Однак, вже сама наявність у нас проблем, типу постійних образ когось і власних ображань, красномовно свідчить про це. Хіба можна уявити, що могли ображатися хоч хтось із святих? Вони робили це лише до часу входу в Церкву. Як тільки вони стали віруючими, то почали жити за зовсім іншими принципами та життєвими цінностями. Так, це не просто. Але якщо хочеш, то можливо. І саме тому Церква ставить нам за взірець святих людей, що вони своїм прикладом реально довели, що можна змінювати звички, можна змінювати характер, можна змінити весь світогляд. Варто лише захотіти та поставити це собі за мету. У іншому випадку, ця пристрасть буде зростати в нас настільки, що людина почне ображатися навіть у тих випадках, коли її ніхто й не думав ображати. Так буває дуже часто.

– Що допомагає людині легше переживати образу або позбуватися її?

– Дуже важливо розуміти, хоча б у загальних рисах, правдиву психологію виникнення образи. Коли ми навчимося бачити за ображеною людині малу вередливу дитину, яка не завжди розуміє мову дорослих, то змушені будемо якось вчитися з нею розмовляти так, щоб їй було зрозуміло та максимально комфортно відпускати свої негативні емоції. Так само, коли будемо самі ображатися на когось за щось, мусимо дати цукерочку тій дитячій частині самих себе. А взагалі, як я уже згадував раніше, постійна та часто немотивована схильність до образ певних вимагає певного уздоровлення, якщо не в психіатра, так точно в психолога чи священика. Між іншим, про образу ми молимося в молитві «Отче наш»: «як і ми прощаємо винуватцям нашим…». Треба просити Бога в молитві, щоб від допомагав нам ставати кращими, особливо там, де ми залишаючись наодинці перед проблемою відчуваємо себе часто безсильними. Це дуже дієвий засіб.

– Як спілкуватися з людьми, які постійно ображаються? Зазирнути в середину себе і на свої вчинки?

– Якщо нас не задовольняє якість спілкування з людиною,  яка постійно  приносить нам біль, дискомфорт, розчарування чи стрес, найбільш очевидним рішенням цієї проблеми є обмеження себе в спілкуванні з такою людиною. Одна справа, коли ми говоримо про надуману образу,  яка народилася від наших надмірних очікувань і мрій, а зовсім інша, коли окремі люди на нашому шляху спеціально намагаються зробити нам шкоду, переслідуючи власні певні цілі. Тут, безперечно, мова вже йде не про просто про образу, а про щось зовсім інше.

І ще одне. Дуже часто в стосунках чоловіка та жінки саме образа стає певним регулятором їх відносин. Жінка постійно ображається, таким чином намагаючись заявити про власну правоту. Чоловік, у свою чергу, повинен у той час відчувати свою велику провину, й намагатися всіляко задобрити свою «жертву» – подарунками, обіцянками чи поступками .  Звичайно, це типова маніпуляція. Жертвою у цей час є не жінка, а навпаки – чоловік. Але чим більше він буде грати за нав’язаними йому правилами, тим більше жінка буде вдосконалюватися у мистецтві ображатися. І тим менше шансів, що цей жах колись припиниться. Тому, дуже важливо не стимулювати інших людей до інфантильності та маніпуляцій нами. Звичайно, подібні речі можуть бути як з боку жінок, так і з боку чоловіків. Я привів лише найбільш типовий приклад.

Насправді, саме відчуття образи є причиною великої кількості розлучень. Вступаючи в шлюб, молоді люди нерідко сподіваються на абсолютну синхронізації думок, настроїв і бажань. Багатьом із них і на думку не спадає, що навіть у подружнього партнера є власний світ, і з власними цінностями, пріоритетами, мріями та планами. І з цим також треба рахуватися. Вражені цією правдою, люди розлучаються, мотивуючи це тим, що «не зійшлись характерами». Але наше завдання не зійтися характерами, не стати точною копією один одного, але навпаки – доповнювати власною ідентичністю ідентичність свого партнера. Тому, там де інфантили ставлять крапку, здорові люди ставлять лише кому або смайлик.

– Чи у людській природі потрібна образа? Коли вона дійсно потрібна?

– Вільна, впевнена в собі, психічно та духовна людина для того, щоб продемонструвати свою правоту, не потребує використовувати  ні самоагресію, ні шантаж. Я не випадково сказав «продемонструвати», а не «довести». Здорова людина не має потреби нікому нічого доводити. Її життя – її правила. Одночасно з цим, здорові люди дозволяють помилятися не тільки собі, але й іншим. Вони живуть не в надуманому, а цілком реальному світі. А його передбачити неможливо.

Нема сумнівів у тому, що час від часу хтось буде чини так, як ми не очікували. Однак, наша реакція на пережите повинна бути реакцією здорової людини, а не невротика. Наше життя й так часто сповнене проблем і невдач. Навіщо собі в голові створювати ще один, паралельний світ, щоб створювати проблеми та невдачі ще й у ньому? Розумієте, про що я кажу? Образа, як прямий наслідок егоїзму, не потрібна нікому й ніколи. Це вада, паразит на нашій душі. Від неї потрібно чимшвидше позбавлятися. І якщо це неможливо самостійно – то за допомогою спеціалістів. Не зволікайте. Життя це не тільки тривалість, але й якість.

Люди ображаються на Бога, за те, що самі звели своє життя в пекло. Вони ображаються на людей, які вказують на їх реальні помилки. Однак, за цим усім майже завжди прихована неможливість людини раціонально мислити. Деякі психологи прямо кажуть, що антонім образи – адекватність. Тому, давайте жити з розумінням простих речей. Люди – недосконалі, і ви також не виняток із цього правила. А ще найважливіше у цьому світі пам’ятати, що ніхто вам нічого не винен. Лише приймаючи ці прості істини, можна досягнути доброго настрою та здорової психіки. Чого я всім нам і бажаю.