У Тернопільській області нараховується понад 800 фермерських господарств. У їхньому користуванні понад 75 тисяч гектарів землі. Кожен із сільських господарів добре знає: працювати навіть по двадцять годин на добу – не означає отримати бажаний прибуток.

Що ж сьогодні заважає тернопільському фермерові бути успішним і що необхідно, аби ефективно господарювати?

Ця тема – ключова у циклі аналітичних публікацій, які розпочинає «Терен».

   Своїми розумами про ситуацію, в якій опинилися тернопільські фермери, ділиться голова Тернопільського обласного об’єднання Асоціації фермерів та приватних землевласників України Євген Дуфанець

 - Пане Євгене, на завершенні сільськогосподарський рік. Яким він був для фермерів краю?

- Почну з того, що врожайність кукурудзи, сої через погодні умови була удвічі нижча, ніж торік. Це відбилося на фінансовій ситуації фермерських господарств. Але, враховуючи, що цього року був непоганий врожай пшениці та ячменю, а також  засоби захисту рослин і міндобрива були закуплені за старими цінами, це якось вирівняло результати фінансово-господарського року.

   - Останнім часом керівники фермерських господарств зіткнулися із далеко не сільськогосподарськими проблемами, про які поговоримо пізніше. Йдеться про виплату пенсій тим, хто свого часу працював у фермерських господарствах.

- Так, ця проблема існує. Передусім, йдеться про багатодітних жінок, матерів, які мали право на «спец пенсію». Пенсійний фонд вимагає у керівників фермерських господарств виплачувати згаданій категорії пенсії через те, що, мовляв, такі люди там працювали, навіть зовсім невеликий період. Той ходять фермери по судах, доказуючи, що це не вони, а держава має гарантувати пенсійне забезпечення, а не фермери. Багато хто з них відкрито говорить, що держава вишукує будь-які причини, щоб знищити малі господарства, перешкодити розвиткові ремества. Принаймні, іноді так виглядає. Для того аби сільськогосподарська галузь розвивалась, потрібно проводити відповідну політику, приймати закони, котрі сприяли б розвитку, а не гальмували його. Наприклад, зараз виникла загроза згортання фермерського руху, через відміну пільгового режиму податку на додану вартість.

  - Поясніть нашими читачам, про що йдеться?

   - Пільговий режим ПДВ – це великий і потужний захисний бар’єр від різкого коливання цін. Він забезпечує поповнення обігових коштів, стримує такі негативні явища, як інфляція. Тобто, для прикладу, от має фермер сільськогосподарську техніку імпортного виробництва. Якщо долар зріс у три рази то, відповідно, вона теж зросла у три рази. Але ж ціна на зерно, вона у три рази не виросла. І якраз цей пільговий режим ПДВ не давав можливості фермерським господарствам в один день стати банкрутами. Інше питання – ціни на зерно. Коли є різке коливання цін на зерно, то якраз цей спеціальний режим дещо згладжував оці негативні тенденції. От я багатьох експертів запитував: цей режим відмінять, а держава гарантує повернення ПДВ? От з нового року, скажімо, фермери беруть банківські кредити, закуповують матеріально-технічні засоби і там вже це ПДВ закладене, але держава його не повертає.

 - Тобто, сільськогосподарське підприємство бере кредити щоб …кредитувати державу?

  - Це ж абсурд, має бути навпаки. Адже цей ПДВ фермери завжди спрямовували на модернізацію техніки або закупівлю нової. За такої ситуації навіть застрахувати врожай в Україні не вийде.

 - А чому?

 - Та тому, що це буде лише даремна трата грошей – застрахувати можна, але кошти ніхто не поверне. Минулого року аграріям збільшили у 20 разів фіксований податок. А нині його взагалі хочуть позбавити. До того ж жодних систем захисту аграрії не мають, і якщо град пошкодить весь урожай, ніхто не компенсує збитки.

   - Якщо аграріїв прирівняють до всіх платників ПДВ, то що буде?

  - Буде така ж ситуація, як у 90-х роках - суцільний застій. Якби там не було, але спецрежим ПДВ, який хочуть відмінити, все-таки хоч трохи, але сприяв розвитку фермерських господарств. Не дуже, але поступ був. Це - єдина пільга, яка підтримувала хоч трохи наших фермерів, аграріїв. Зрештою, ніхто у період війни і кризи не робить глобальних змін у податкових законах. Так, як і в законах, що стосуються земельних питань. От, кажуть про нову податкову базу. А в чому її новизна? Хто із фермерів бачив її, той новий податковий кодекс? Тобто, нас знов хочуть поставити перед фактом. Ніби будуть робити добро: там десь зменшують, а потім в три рази більше заберуть. Це звичайна маніпуляція, навіть я би сказав, авантюризм. Люди не бачать прогресу. Розумієте, за рахунок ПДВ українські фермери мали додаткові обігові кошти, могли оновити основні засоби, розширювати і вкладати в удосконалення аграрної справи. Так само, в цьому законі, хочуть прийняти ряд змін, які оподатковують складські приміщення, дрібні ферми.

  - Це все, мабуть зажене фермера у глухий кут?

  - Саме так виходить. Фермер і так нині балансує між збитками і прибутками. А такий підхід взагалі позбавить фермера можливості нормально працювати. Ще єдине, що дає жити селу – це середній і малий бізнес, фермерство, вони є бюджетно утворюючими і тягнуть на собі всю соціальну сферу. І ось ці закони, які плануються, все це, як кажуть, «рубає під корінь».

    - І з точки зору продовольчої безпеки – це напевно, дуже ризиковано?

  - Безумовно, бо ми тоді будемо повністю залежати від імпорту.   Якщо у європейських аграріїв є компенсації, дотації в розмірі від 350 до 700 євро на гектар землі, то ПДВ, яке хочуть скасувати – це всього лише 30 євро на гектар ріллі.

  Зрештою, ми скажемо, щоб відмінили цей спецрежим ПДВ, відмінили всі програми, які і так роками не фінансуються, але зробили б так, як зроблено у європейських державах. Тоді жоден фермер не буде мати ніяких претензій. Якщо Євросоюз каже, що треба відмінити спережим ПДВ, то нехай держава їм відповість, що добре, але на цей перехідний період, коли криза, війна, окупація, нехай Євросоюз виділить фермерам не по 600, а по 300 євро на гектар землі. Тоді ми будемо працювати і будемо конкурентноздатні. А про яку конкурентоздатність  можна говорити, коли , наприклад, у Польщі, якщо ти там щось вирощуєш на своїй ділянці, то держава виплачує дотацію в розмірі 400 євро за гектар. Якщо навіть земля тимчасово не використовується – то розмір дотації зростає до 600 євро за га.

  - Як це зрозуміти?

  - А це пояснюється тим, що коли ти нічого не вирощуєш, ти не створюєш конкуренції німецьким чи французьким фермерам. Таким чином, Євросоюз збалансовує ринок сільгосппродукції. А як тільки підвищується світова ціна на зерно, то всі разом починають засівати землю.

    - Тобто, європейські фермери отримують від ЄС дотації, дешеві кредити, безкоштовні гранти. А українські фермери мають від держави лише спеціальний режим ПДВ для агропромислового комплексу і то, його хочуть відмінити.

    - Якщо це станеться, маленькі фермерські господарства, а потім і більші, неминуче почнуть розорятися. У  Європі, кожне фермерське господарство, яке експортує продукцію, отримує певні пільги від держави. Мало того, держава навіть ще й доплачує за це, щоб стимулювати процес відправки надлишків сільськогосподарської продукції в інші країни. А в нас цього немає.

   - Зате у нас є ціла «каста» посередників.

   - Справді, у нас є маса посередників, які хочуть швидко і за безцінь скупити, втридорога нажитися і, відповідно, мати з цього великий зиск. Це не є великим секретом, що між виробником і кінцевим покупцем «крутиться» величезна кількість посередників. І кожен робить собі «накрутку». А ще ж є чиновники, транспортники, елеваторники. І кожен хоче щось мати з  фермера. У результаті, фермеру лишається невеличка частка із заробленого важкою працею.

  - А яка тут ситуація у зарубіжних фермерів?

   - Бачите, у нас вигоду має той, хто перепродує, а в США, Європі, там, перш за все, вигоду має той, хто вирощує продукцію, безпосередній виробник. Саме він має найбільшу вигоду, а решта – теж мають певний інтерес, але менший. І ми вважаємо, що на законодавчому рівні потрібно прийняти дуже простий закон. Якщо у цій схемі 5-10 посередників, то їхній прибуток має оподатковуватися ставкою, скажімо у 70 відсотків. Тому вони не будуть в одному кабінеті сидіти і переписувати одну і ту саму накладну. І ще має бути встановлена мінімальна реалізаційна ціна продукції, тоді село встане з колін.

   - Але свого часу так і було?

  - Так, колись це практикувалося. Як і те, коли держава бачила, що їй треба більше пшениці, вона тоді дотувала вирощування пшениці чи іншої культури. На сьогоднішній день усі ці програми, через корумпованість, згорнуті. 

  -  Який же вихід?

  - Вважаємо, що це треба вирішувати на законодавчому рівні. Якщо держава зацікавлена у вирощуванні продовольчої пшениці першого, другого чи третього класу, то може не дотувати нам вироблену продукцію. Нехай, наприклад, дотує ті посіви, на скількох гектарах посіяна та пшениця. Вважаєте, що я, як фермер, можу щось тут зловживати, додайте 50% авансу, а решту - як я підтверджу, що реалізував цю пшеницю на ринку. А то, бачите, як виходить, якщо європейський фермер сьогодні одержує 85% відсотків вартості продукції, то український аграрій — лише 55 %, а то і менше.

    Як позбутися ролі вічно скривджених? Як змінити ситуацію, щоб фермер був не пасинком у держави, а вільним господарем? Господарем, котрий може ефективно розпоряджатися вирощеним врожаєм чи сільськогосподарською продукцією як всередині країни, так і мати можливість відправити її за кордон?

   Про це, а ще про інші перепони, які не дозволяють адаптуватися українським, в тому числі й тернопільським фермерам, до вимог  Євросоюзу – у наступній публікації на «Терені».

 Олег СНІТОВСЬКИЙ