Гурт «Bugs Bunny» давно відомий  тернополянам. Нещодавно гурт подарував своїм прихильникам дві нові пісні. «Терен» поспілкувався з солісткою гурту Мар’яною Гордій.

- Ви записали дві нові пісні. Хто є автором слів і музики? 

- Автором слів є Ліля Вікарук, одногрупниця нашого гітариста Назара Каспрука. Ще у студентські роки вона подарувала йому цілий зошит віршів і Назар положив деякі з них на музику. Звичайно, пройшовши метаморфозу стилів і команд на протязі його творчої кар'єри, ці пісні знайшли себе саме в акустичному варіанті гурту «Bugs Bunny». Так сталось, що саме в акустиці ми використовуємо не лише власні творіння, а і вірші інших поетів, які дарують нам свої збірки. Поки таких небагато, бо все ж переважають саме наші тексти, але від красивих віршів ми не відмовляємося, тим більше, якщо з них виникають ось такі пісні.

- Чи довго тривала робота над композиціями? 

- Тривала довго, але не саме створення, а технічна частина - запис, потім зведення, щось редагувалося, щось перезаписувалося...Багато проблем із тим, що тобі постійно хочеться щось змінити чи добавити, здається, що так буде краще, але так буває не завжди. Деколи із-за постійних видозмін пісня втрачає себе, свою первинність і це не завжди добре. Тому, з великою боротьбою із самими собою, ми поставили крапку і випустили ці пісні в світ. І думаю, зробили усе правильно.

- Як ви оцінюєте музичне життя в Тернополі? 

- Сам Тернопіль багатий на хороші групи та виконавців. Музикантів тут достатньо, багато музичних фестивалів, пабів, в яких можна почути майже кожен день живий колектив. Розвиток самої музичної культури в Тернополі зростає, але є одна величезна проблема, як на мій погляд, люди починають до живої музики відноситись як до магнітофона. Для них це стало нормою, це не є чимось вартим уваги, таке можна побачити в пабах. Повірте, дуже важко грати свої творіння, які ти виносиш із душі, свою власну музику для людей, які в цей час стукають виделками і щось жують. Тому, багато колективів у Тернополі перейшли із власних пісень на так звані "кавери". Тут не треба вкладати душу, ти просто йдеш як на роботу, виконуєш ту саму роль магнітофона. Але, хочу наголосити, що не всі паби і не всі люди такі. Ми відновили свою концертну діяльність у кафе - ресторані "Мамонт". Ще не було такого, щоб хтось там нас не слухав. Можливо тому, що там така домашня атмосфера, можливо – що люди туди такі ходять, але ті концерти, які ми там дали приносили велике задоволення. Грішити не будемо, ми – одна із небагатьох команд, яка грає свою музику у всіх пабах, і вдячні, що власники не тільки не проти, а і навпаки раді цьому. Дуже хочеться уже літа і почати концертувати по фестивалях, адже там люди приходять не щоб поїсти, а щоб тебе послухати.

- Гурт «Bugs Bunny» складається з 7 чоловік. Розкажіть коротко про кожного учасника. 

7 осіб - це в акустиці. Є одна відмінність, у нас є музиканти, які грають суто в акустиці і є музиканти, які грають суто в повному складі. Якщо скласти всіх докупи, то виходить 9 людей у такій великій сім'ї «Bugs Bunny». Напевно, розкажу спочатку про тих, хто грає і там і там. Це є так звана "п'ятірка": 

Назар Каспрук - гітарист, романтик, вокаліст і автор багатьох пісень у гурті. Вчить діток у музичній школі гри на гітарі, але бачить себе в майбутньому лише музикантом, який зароблятиме завдяки своїм пісням та концертам.

Любомир Крушельницький - пожежник, рятівник, грає на скрипці - це його велике хобі, яке частенько переростає у непоганий підробіток. Але, окрім невеличких грошей, скрипка - це його душа, він часто вкладає її у пісні «Bugs Bunny».

Іван Чопик - барабанщик, кахоніст, перкусіоніст. Надзвичайно позитивний і працьовитий, коли він до нас прийшов, то багато чого було йому в новинку, але з часом він став нам найрідніший і незамінний музикант.

Валерій Ільків - його ми всі називаємо "продюсером", по суті музичним продюсером він і являється, але спонсорів нам ще не знайшов. Грає в акустиці на акустичному басі, а в повному складі на електрогітарі.

Ну і я, Мар'яна Гордій - та, що частенько свариться і строїть. Займаюсь концертами, піаром гурту, їх рекламою і т. д. Але головна моя діяльність в колективі - це фронтвумен, і тішуся тим, що деякі пісні колективу мої.

Ось так, а тепер перейду до родзинки:

Василь Хамар - саксофоніст, кларнетист і великий ловелас. Ні один концерт не проходить без його шанувальниць, які обліплюють його після виступу, як мед. А ще він військовий і зараз якраз по контракту служить в армії. А по вечорах грає в нашій акустиці.

Сергій Туровський - бас кларнетист, бачимо ми його рідко, тому що він живе в Рівному. Працює там вчителем по класу кларнету в музичному училищі, недавно одружився.

Валєра Чаплінський - бас гітара, повний склад. Постійний  винахідник якихось нових технічних проектів, вважає , що колись заробить мільйон на одному з своїх винаходів, а в групі грає, бо любить творити музику.

Назар Юник - аранжувальник, повний склад, клавіші. Вносить в музику «Bugs Bunny» щось космічне і нестандартне, любить експерименти, поєднання стилів, та й сам дуже смішний і позитивний.

P.s. Більше чи смішніше про них Ви можете прочитати ТУТ, в моєму блозі. Я писала про них.

- Чи важко поєднувати особисте життя і творче? 

- Важко, якщо твоя половинка не розуміє того, що ти робиш і не підтримує тебе. Звичайно, якщо ти кар'єрист, то сім'я буде від цього страждати із-за того, що у тебе мало часу, щоб їм приділити. А творчий шлях він важкий і довгий, тому їм або прийдеться з цим миритися, або з часом все ламається. Якщо говорити про нас з Назаром, гітаристом гурту, то в цих моментах нам пощастило, адже граємо ми в одній групі і бачимо один одного кожен день, створюємо, працюємо разом. Ми стали не просто закоханими, а найкращими друзями, колегами, по суті, міцною сім'єю. Є лише проблеми в тому, що не встигаємо один одному приділити якогось тепла, бо постійні наші розмови - це колектив, концерти, записи, фестивалі, якісь інтерв'ю і т.д. Звичайно, терпець вривається від такого, але – це життя, потрібно боротися з негараздами.  Якщо чоловік чи жінка - музикант і все їхнє життя - це музика, кар'єра і концерти, то їхнє сімейне життя далеко не ідеальне, але... бувають винятки.

- Гурт «Bugs Bunny» активно виступає на фестивалях. На яких фестах вас можна буде почути цього року? 

- Поки це ще не відомо, бо розгляд заявок і "привілегій" розглядаються до кінця березня. Але, можу сказати одне - вдома сидіти ми не будемо і концертувати цього літа будем багато.

- Чи важко для молодого гурту вийти на всеукраїнський рівень? Які є проблеми? 

- Без "пухнастої лапки" толкового менеджера і спонсорів - це вкрай важко, адже все, що ти заробляєш - вкладаєш в колектив: записи, репетиції, інструменти, поїздки, одяг, кліпи і т.д. І при чому – це не маленькі витрати. Нам правда пощастило, що нас так багато - скидатись менше. Але, якщо підраховувати, то ми набагато більше потратили чим заробили на концертах. Початківцям важко, бо потрібно збирати свою публіку, пропихатися на всякі конкурси, про фестивалі і мови йти не може, тому що рідко таке випадає, що гурт, який ще тільки зібрався попав на якийсь фест. Це тернистий шлях, але не так на витримку, як на перевірку самих музикантів – чи готові вони до цього. Чи готові вони до постійних на початку відмов, чи готові вони не здатися і не розбігтись. Ні гроші, ні слава, ні шанувальники не посипляться зразу на голову, якщо ти спочатку не віддаєш усе, що можеш і маєш цій справі.

- Чи можливо, займаючись лише музикою, заробити на життя? 

- Можливо, але за кордоном, або якщо ти став всеукраїнсько або всесвітньо відомим виконавцем і тебе хочуть бачити і чути всюди. Або, ще є один хороший момент, якщо ти граєш по весіллях, корпоративах і, звичайно, настільки розкрутив свою команду, що кожен прокурор чи "велика шишка" хоче тебе на своє свято. Але, як ми розуміємо, щоб до цього дійти треба спочатку багато вкласти, можливо, більше ніж ти потім будеш заробляти.

- 27 лютого відбудеться благодійний концерт на підтримку Іванна Чопика. Інформація про допомогу розлетілась по ЗМІ. Чи допомагають тернополяни? 

- Так, допомагають, за що ми приносимо вдячність , особливо, музиканти. Нам нікого не прийшлось просити, гурти самі писали і говорили про те, що треба зробити, давайте допоможемо. Самі ми довгий час відходили від цієї звістки, ми довго не могли повірити, що це сталось з Іваном і що йому прийдеться це пережити. Ми довго не могли повірити, що нашій групі прийдеться як ніколи зібратись і "колотити у всі двері з криком про допомогу", що тепер не буде все так, як було і що випробувань у всіх побільшало, але.... Ми з твердою впевненістю віримо в Івана, що він це подолає, а ми будемо робити все, що в наших силах, щоб допомогти. Поки що ми взяли сесійного музиканта, щоб робота на місці не стояла, а з Іваном постійно жартуємо, що він приїде уже на все готове. Він дуже великий оптиміст і в такій ситуації саме це і допомагає. Сила волі у нього велика. Зараз йому уже зробили важку операцію, яка тривала 5 з половиною годин, він помаленько відходить від неї, але попереду ще курси хімії і лікування. Він сміється і каже: "Ви не переймайтеся, вже через місяць я буду лупашити по барабанах, як має бути". Люди, які добрі, цілеспрямовані і працелюбні... - з ними не повинно такого траплятися.

- Що Ви побажаєте для тернополян.

- Хочеться побажати міцного здоров'я і сили волі. Можливо, не все складається так, як ми цього хочемо, але здоров'я і рідних берегти потрібно завжди. А також досягайте своїх мрій, не здавайтеся і робіть усе з любов'ю, і з часом все винагороджується.

Богдан БОДЕНЧУК

Фото Надії Ротман та з власного архіву гурту