На Тернопільщині триває робота над унікальним проєктом «Відновлення Віконської килимарської традиції» (фото)
Перший етап — це наукове дослідження історії Віконського килимарства та килимарства Західного Поділля
На Тернопільщині триває робота над унікальним проєктом «Відновлення Віконської килимарської традиції». У межах проєкту досліджуватимуть історію Віконського килимарства та килимарства Західного Поділля. Також відкриють килимарську школу для восьми учасників і проведуть Третю крайову етнографічну виставку, яка об’єднає майстрів традиційних ремесел.
Нагадаємо, килимарську школу у селі Вікно Гримайлівської громади на Тернопільщині заснував у 1886 році відомий на той час галицький меценат, підприємець, громадський та політичний діяч Володислав Федорович. Тут навчали ремеслу, створювали гладкоткані килими ручної роботи. А вироби Віконських майстрів продавали далеко за межами Галичини.
Наш проєкт має на меті дослідити, яким чином розвивалася Віконська килимарська традиція, які вона переживала етапи становлення, як вона вплинула на розвиток килимарства на Західному Поділлі. Тому що килимарство було розвинуте на той час не лише у Вікні, а були й інші центри цього ремесла, — каже Василь Томчишин, голова громадської організації «Мистецький фестиваль “Ї”».
У межах проєкту «Відновлення Віконської килимарської традиції» хочуть не просто дослідити і розповісти про те, що колись було у Вікні. А прагнуть знову передавати знання від майстра до учня і створювати килими. Відтак проєкт реалізовують у декілька етапів.
Проводять наукове дослідження
Перший із цих етапів — це наукове дослідження історії Віконського килимарства та килимарства Західного Поділля. Над цим дослідженням працюють доктор історичних наук Сергій Ткачов, професорка кафедри художнього текстилю Львівської національної академії мистецтв Зеновія Шульга, а також професор Львівської національної академії мистецтв Ростислав Шмагало.
Ця команда експертів веде архівну роботу з пошуку матеріалів за всі 140 років від моменту заснування Віконської килимарської школи. А також проводять польові дослідження, під час яких відвідують центри килимарства Західного Поділля. Там фотографують залишки килимів, спілкуються із майстринями та майстрами, які ще залишилися, описують узори, технічні особливості килимів, — говорить Василь Томчишин.
Зараз саме розпочалися польові дослідження, розповідає історик і краєзнавець Сергій Ткачов, який разом із професоркою Зеновією Шульгою вже побував у селі Клебанівка Підволочиської громади.
Там в людей у хатах залишилися килими, килимові крайки, ткане полотно. Адже у цьому селі був традиційний центр ткацтва на відміну від села Вікно, де почали ткати килими тільки за ініціативи Володислава Федоровича. І, на жаль, ця традиція була перервана Першою світовою війною, коли килимарська школа і майстерні були спалені російськими солдатами і вже не відновлювалися, — говорить пан Ткачов.
Також у межах польових досліджень науковці планують поїхати у село Токи, де живе килимарка Марія Безкоровайна, яка в радянський час працювала на замовлення Художнього фонду.
Її килими досить цікаві. Вона розробляла авторські малюнки, а також ткала килими за пропонованими узорами, які надсилав їй Художній фонд. Ткала і її мама, тобто це родина ткачів з покоління в покоління. Тому нам цікаво з нею поспілкуватися, записати спогади, — каже Сергій Ткачов.
Ще польові дослідження проведуть у селах Кошляки, Гнилички і Гнилиці.
Там в церквах залишилися килими, якщо їх ще не спалили. Принаймі, коли я був там останній раз, а це близько десяти років тому, ці килими там ще були. От ми хочемо перевірити, чи вони збереглися, в якому стані. А також зробимо фотографії для публікації в каталозі, який має вийти за результатами нашого польового дослідження, — зазначає Сергій Ткачов.
На жаль, у живих ткачів залишилося дуже мало, та й ткацький промисел нині занедбаний, додає доктор історичних наук. Навіть ті килими, які зберігалися в церквах, на жаль, викидають, спалюють і заміняють на штучні турецькі або бельгійські.
Планують навчити вісьмох ткачів
Другий етап проєкту — це килимарська школа для восьми учасників: чотирьох із Гримайлівської громади, де знаходиться село Вікно, а також чотирьох із Глинянської громади на Львівщині, де досі є діючий центр килимарства.
Ми маємо на меті навчити цих вісьмох ткачів з обох громад для того, щоб відновити ткацьку традицію. Навчання проходитиме упродовж чотирьох місяців на базі Глинянської килимарні. Учні вивчатимуть теорію і практику. У результаті кожен учасник виготовить невеликі килимові вироби — запаски або приліжкові килими на основі узорів Віконських килимів, які зараз зберігаються в музеях Польщі та України. Всі учні отримають сертифікати про закінчення цієї школи. Також досвідчені майстрині з Глинян разом з учнями відтворять 5 історичних Віконських килимів, — розповідає Василь Томчишин.
Невдовзі оголосять відбір учасників килимарської школи, який буде відбуватися на конкурсній основі, повідомила кураторка школи килимарства, професорка Зеновія Шульга. Перевагу у конкурсі матимуть ті, хто хоче в подальшому працювати саме в такій галузі, наголошує кураторка. Приміром, це можуть бути студенти, які навчаються на художників текстилю.
Легше навчити художника, навіть студента, який має нахил до малювання, ніж просту людину, яка не має художніх здібностей. Бо килим — це мистецький твір, і він вимагає розуміння і колористики, і фактури... Ми почнемо із основ: композиції, кольорознавства, технології фарбування, з ткацьких технік, яких є багато. Тобто ми будемо 4 місяці готувати ткачів-професіоналів, які змогли б творити мистецькі килими за проєктами провідних художників, — каже Зеновія Шульга.
Відтак під час навчання в школі учасники опанують технологію виготовлення килима з нуля: як заправити верстат, як підібрати сировину, як зробити технічний рисунок, як його перенести на готову тканину, як пофарбувати. Учасники також навчаться фарбувати рослинними барвниками — саме вони були характерними для Віконських килимів.
Навчання триватиме в офлайн і онлайн форматах. А оскільки я працюю на кафедрі художнього текстилю у Львівській національній академії мистецтв, то програми будуть затверджені в академії. Тобто це програми, за якими ми готуємо наших студентів, — зазначає професорка.
Результати роботи представлять на виставці
Чотири місяці, на думку Зеновії Шульги, цілком достатньо, щоб навчитися ткацтву. Загалом, наголошує фахівчиня, зараз вкрай важливо навчати ткачів і популяризувати ткацьке ремесло, адже воно занепадає.
Ткачів практично немає. Є деякі люди, які колись, років 40 тому, ткали в комбінатах чи, скажімо, у нас в Глинянах на фабриці художніх виробів «Перемога». Але бачимо, що зараз світова промисловість дає зразки дуже високого рівня. Це, наприклад, ворсові килими на підлогу, на стіни. Ми маємо розуміти, що килим формує ідеологію людей, які його використовують. Ми втратили поняття національного інтер’єру, — говорить професорка.
Колись килими використовували не тільки для утеплення, а й для оздоби житла. Були навіть килими-заслони на вікна, заслони на двері, які тримали тепло. Разом з тим вони й прикрашали це житло.
Килим — це маркер самоідентифікації. І знаєте, ця культура повинна вироблятися з найменшого. Так, як мама співає дитинці колискову українською мовою, так і житло має бути оздоблене національним продуктом, який відображає психологію, ідеологію, смак, етнічність нашої культури. І це фактично політичне завдання, — вважає професорка.
Третім етапом проєкту «Відновлення Віконської килимарської традиції» буде проведення Третьої крайової етнографічної виставки. Вона відбудеться вже у 2027 році у Вікні та в етнопарку «Агроленд».
Туди з’їдуться ткачі зі всієї України для презентації своїх килимових виробів. Також там проведуть ярмарок від майстрів та ремісників, які виробляють вироби художньо-декоративного мистецтва. Крім того, на цьому фінальному заході відбудеться презентація наукового дослідження, над яким працюють експерти в межах проєкту. А також представлять каталог під назвою «Килими Західного Поділля», в якому буде відображено фотографії та інформацію про головні центри ткацтва на Західному Поділлі на основі польових досліджень, — підсумовує Василь Томчишин.
Матеріал створено ГО «Мистецький фестиваль “Ї”» за підтримки фонду “Аскольд і Дір”, що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту “Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії” за фінансування Норвегії і Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Мистецький фестиваль “Ї”» та не є відображенням поглядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
Фото ГО «Мистецький фестиваль “Ї”»
