Науковий збірник «Волинська книга: історія, дослідження, колекціонування» видано в Острозі

     В унікальному виданні поміщено майже чверть сотні робіт  істориків-дослідників із Києва, Харкова, Острога, Рівного, Пересопниці, а також Хмельницької, Тернопільської, Волинської областей.

    «Більшість авторів – кандидати наук, керівники музейних та інших закладів культури і мистецтва України. Усі наукові доробки дослідників книги, розміщені на майже 250 сторінках. Видання зацікавить не тільки науковців, але й і широке коло тих, кого захоплюють стародруки, їх дослідження та збереження», - розповів заступник директора з наукової роботи Державного історико-культурного заповідника Острога Микола Манько.

    Учасники презентації книги ознайомилися із Музеєм книги та друкарства, що діє в заповіднику уже понад 30 років. Особливе місце у колекції цього музею займають стародруки Свято-Успенської Почаївської лаври, частина з яких представлена в постійно діючій експозиції. Саме їм присвятив свою історичну розвідку і один із авторів видання, директор Рівненського обласного краєзнавчого музею, Олександр Булига.

   «Початок друкарської справи в Почаївському Свято-Успенському чоловічому монастирі, певною мірою, пов’язаний з переходом обителі під юрисдикцію Греко-Уніатської церкви, зокрема чернечого чину василіан (1712). Зміна конфесійної належності прискорила відкриття в обителі стаціонарної чернечої друкарні, яка постала згідно привілею короля Августа ІІ від 18 жовтня 1732 року. Почаївський монастир отримав право на відновлення друкарні і видавництво книг «Dialectem Ruskim, Polskim y Latinskim». Право на відновлення можна пояснити тим, що ще у 1618 році у Почаївській обителі була видрукувана книга «Зерцало Богословії» мандрівним друкарем Кирилом Транквіліоном Ставровецьким», - каже науковець.

   За його словами, існує думка про те, що робота стаціонарної друкарні в Почаївському монастирі розпочалась ще в першу православну добу (1597-1712). При цьому називаються тогочасні почаївські друки, що до наших днів не збереглись.

   Сьогодні різноманітні видання, що походять з Почаївської обителі, в переважній більшості, зберігаються в архівних, бібліотечних, музейних та приватних зібраннях. Головну увагу дослідників привертають книги, що вийшли в період належності монастиря Греко-Уніатській Церкві. Саме вони, посеред друкарської спадщини монастиря, мають історико-культурну цінність. Зокрема, в Музеї книги і друкарства України зберігається 61, в збірці Національної історичної бібліотеки України 47 екземплярів почаївських василіанських видань. Збірка Рівненського обласного краєзнавчого музею містить 45 греко-уніатських та 16 православних книг. Відповідні монастирські друки знаходяться і в багатьох інших зібраннях.  

   «Почаївські православні видання (1831-1918), особливо ХІХ ст., в усіх місцях зберігання ще очікують своїх дослідників. На відміну від василіанських друків вони не вирізняються самобутністю та вишуканістю, а подібні до продукції інших тогочасних друкарень Російської імперії», - відзначає Олександр Булига. Історик каже, що перші латиномовні друки побачили світ у Почаївській обителі ще наприкінці 30-х рр., а найбільша їх кількість припадає на 70-90-ті рр. ХVІІІ ст. Вони є найменш вивченими серед почаївських василіанських видань. Хоча останнім часом науковці також приділяють увагу цим пам’яткам, досліджуючи їх особливості.

    «У 1790 році, саме почаївським василіанам належить першість видання визначної пам'ятки української духовної лірики – нотованого «Богогласника», що являв собою антологію українського духовного канта. Видання «Богогласника» стало логічним завершенням більш як двовікової традиції творення духовних пісень в Україні. Не викликає сумніву й те, що цей могутній музично-поетичний пласт належить до провідних мистецьких явищ доби барокко», - переконаний дослідник почаївських стародруків.

  За його словами, почаївські, зокрема, василіанські видання відіграли важливу роль у розвитку української мови, оскільки ними утверджувалася й апробовувалася лексика, покладена згодом в основу нової літературної мови. Всього, від початку існування василіанської друкарні у Почаєві з 1732-го і до 1800-го року, побачило світ понад 355 видань, а деякі дослідники нараховують близько 400 почаївських друків, виданих у той час. Це більше, ніж видала за той період друкарня Києво-Печерської лаври. 

      Нині увага науковців різних галузей до теми почаївської друкарні та її книг вказує на ту важливу роль, яку вона відігравала в українській історії. У другій половині ХVІІІ ст. почаївська друкарня була однією з найбільших в Україні. У ній працювали такі провідні українські гравери, як Адам і Йосип Гочемські, Теодор Стрельбицький та багато інших. Саме графічні твори з зображенням Почаївської Богородиці служили тими іконографічними взірцями, які сприяли широкому розповсюдженню ікон із зображенням чудотворного образу на Волині та поза її межами.

   Завідуюча острозьким Музеєм книги та друкарства С. Позіховська акцентує на тому, що «…видання потужної друкарні Почаївського монастиря церковно-слов’янською і, особливо важливо, українською мовою, мали значне поширення та побутування, а отже й значний вплив у різних регіонах України та за її межами».

  «Без сумніву, – вважає дослідниця, – почаївські богословські видання потребують подальшого вивчення як, надзвичайно цікаве явище в українському друкарстві XVІІІ століття».

   До речі, історик Олександр Булига запропонував острозькому Музею книги та друкарства очолити підготовку до спільного видання, окремим каталогом, цих пам’яток, що зберігаються в музейних колекціях історичної Волині. Це, на його думку, дасть змогу краще оцінити значення Свято-Успенської обителі в загальній історії українського друкарства. Та ще більш повно відтворити книговидавничу справу цього волинського культурного осередку на Тернопільщині, де свого часу постав Почаївський монастир із друкарнею.

Орест САРМАТСЬКИЙ

Фото автора