Сакральний скарб, якому майже 800 років, знайшли на Тернопільщині (фоторепортаж)
У Тернопільській області виявлено три знахідки часів Київської Русі.
Одразу три унікальні археологічні артефакти поповнили фонди Тернопільського обласного краєзнавчого музею. Про них кореспонденту «ТЕРЕНу» розповів завідувач відділу давньої історії музею Олег Гаврилюк.
- Отож, наш музей відтепер має три мініатюрні зображення святого Георгія-Переможця із списом на коні, Матері Божої із Ісусом Христом та натільний хрестик. Особливо для нас цікава натільна іконка Богородиці із Ісусом на руках. Такого типу іконок у нашому музеї за його понад 100-річну історію, ще не було. Натільний хрестик - місцевого виробництва, бо видно, що він не до кінця завершений. Він відлитий у тій місцевості, де був знайдений, - на полі біля села Городище Зборівського району. Але видно з усього, тодішній ювелір не встиг до кінця завершити майбутній виріб. Це засвідчують так звані «псевдоотвори», позначені заглибини, де мали би згодом робитися отвори.
- Про що свідчить такий факт?
- Очевидно, про раптовий напад на містечко, на місці якого й було знайдено ці артефакти. Зрештою, перекази, записані у селі Кобзарівка Зборівського району, розповідають про те, що неподалік було місто, спалене татаро-монголами. Мені особисто місцеві жителі переповідали легенду, що там був вбитий один із татарських воєначальників, навіть показували місце, де він, нібито, похований. Але колись, вже в наші часи, там прокладали дорогу, то бульдозер зніс насип, під яким, кажуть, був похований той воєначальник. І там щось було виявлено, але приїхали з КДБ і все, знайдене трактористами, було вилучено.
- Це не перша археологічна знахідка у цьому районі?
- Так, оці іконки та натільний хрест часів Київської Русі виявлено на території колишнього літописного граду, де ми знаходили цікаві археологічні знахідки. Сам же град – Бозко - навіть згадується в Іпатіївському літописі на початку тринадцятого століття. Він розташовувався поблизу сучасного села Городище Зборівського району, там, де урочище Бозок. Воно було спалене монголами взимку 1241 року. В Городищі мені показували місце, де колись, за переказами, була церква, там ще у 80-х роках XX століття стояв кам’яний хрест. Але тодішній голова колгоспу із Черниховець наказав бульдозером той хрест відтягнути до Серету, що й було зроблено, а місце розорано…
– Саме там, як Ви, пане Олеже, свого часу розповідали нашим читачам, було знайдено хрест-енколпіон?
– Так, він нині зберігається у нашому музеї. На хресті зображена на троні Матір Божа, яка тримає на руках Ісуса Христа. Поруч – погрудні зображення двох святих чи апостолів. Хрест покритий благородною патиною зеленуватого кольору. Матеріал, з якого виготовлено хрест, – бронза. Самі зображення – рельєфної форми. Енколпіон носили переважно священики. Він мав дві половинки, які складалися. А всередині було місце, куди переважно вкладалися часточки мощей. Все це кріпилося на ланцюжку, складалося, звідти й назва така – хрест-складень. Хрести-енколпіони – це один із найпоширеніших видів християнських реліквій у Візантії та Давній Русі. Вони складалися з двох стулок: на одній було зображення Розп’яття, а на другій — Пресвяту Богородицю.
– А раніше біля Городища щось подібне на цю знахідку вже знаходили?
– Скажу, що у нашому музеї найдавнішу християнську колекцію маємо саме із Городища. Це хрестики, різноманітні підвіски у вигляді хреста, інші, не такі, енколпіони. Там ми знайшли майже дві тисячі намистинок, стільки ж уламків скляних браслетів, понад 50 скляних, різноманітного забарвлення перснів – жовті, зелені, коричневі, фіолетові, сині. Знайшли і татарську монету, свинцеву митрополичу печатку із зображенням Матері Божої з Ісусом Христом. Все там, на літописному городищі.
– Скільки ж років артефактам, які цього року поповнили фонди музею?
– Орієнтовно 800 років. Узагалі, ця місцевість біля Городища Зборівського району – дуже цікава в історичному плані. Про неї свого часу писав монах, вірменин за походженням, Садко Баронч. Деякі матеріали він публікував у Тернополі польською мовою. Так ось, він оприлюднив грамоту, датовану 1511 роком, де згадується село Городище або - Боско. Тобто, нинішнє село Городище – наступник Боско, - розповів Олег Гаврилюк.
Щодо самого монаха, який привідкрив нам завісу давнього літопису, то як свідчить інший історик Іван Драбчук, Садок Баронч (1814-1892) походив з незаможної вірменської родини. Школу та гімназію закінчив у Станиславові, навчався у Львівському університеті на факультеті філософії, закінчив факультет богослов’я, вступив до новіціяту Домініканців у Підкамені біля Бродів, де одягнувся у габіт (одяг монаха). Тоді ж отримав друге ім’я - Садок (на честь одного домініканця, який прославився святістю ще у ХІІІ столітті).
Але на цьому його навчання не припиняється. С.Баронч продовжує вивчати богослов’я та закінчує монастирську філософсько-богословську школу, яка, починаючи з 1830 року, функціонувала у Львові. Пізніше він був призначений настоятелем у Підкамені. Упродовж багатьох років був прокуратором монастиря.
У Підкамені прожив до кінця свого життя. За взірцеве проповідництво монастир надав йому титул Генерального проповідника Руських земель. Жив дуже аскетично, не виходив майже ніколи з келії. З дозволу духовної влади навіть Святу Літургію відправляв у келії. Вповні посвятив своє життя науковій діяльності.
Читач здивується, як таке могло бути? Виявляється, що особливий статус «дозволяв» ченцеві, можливо інкогніто,на деякий час покидати стіни монастиря, щоб працювати в архівах із старовинними документами. Усі його дослідження склали близько 30 монографій та історичних нарисів про Жовкву, Язловець, Броди, Залізці, Гологори, Олесько, Ярослав, Бучач та інші містечка Галичини, в тому числі й про літописне місто Боско, де було знайдено сакральні артефакти, які тепер поповнили фонди Тернопільського обласного краєзнавчого музею.
Фото автора
