До повномасштабної війни Олександр працював дільничним офіцером поліції у Бережанах. Сьогодні він — боєць стрілецького батальйону поліції Тернопільщини, кавалер відзнаки Головнокомандувача ЗСУ «Срібний Хрест» та медалі «За оборону України». За кожною з його нагород — бойові виходи, втрати побратимів, поранення і боротьба за життя. Історію Олександра розповіли на сайті поліції Тернопільщини.

Торкаючись своїх відзнак, поліцейський щоразу згадує пережите.

Це «За оборону України» від Президента, а це почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Срібний Хрест». Ці нагороди - це не просто відзнаки. За кожною з них - бойовий досвід, втрата побратимів і війна, яку я пережив особисто, - розповідає Олександр.

До стрілецького батальйону поліції Тернопільщини він долучився, бо вважав це своїм обов'язком. Свій бойовий досвід здобував на одному з найгарячіших напрямків фронту — Торецькому.

Ми потрапили в піхоту. Перебуваючи на позиціях, здійснювали контроль за ворогом та пересуванням його техніки, а також не давали йому змоги просунутися далі, - розповідає Олександр.

Перший бойовий вихід запам'ятався назавжди. Щоб дістатися позицій, доводилося долати значні відстані зі спорядженням вагою 50–60 кілограмів. На передовій бійці перебували по десять днів, економили воду, а необхідне забезпечення здебільшого доставляли дронами через постійну загрозу обстрілів

Найважчими, каже поліцейський, були ночі.

Найскладніше на позиції було вночі, адже це вимагало максимальної концентрації та витривалості - цілу ніч доводилося залишатися без сну. Ми разом із побратимами прислухалися, чи часом ніхто не підходить до нашої позиції, чи немає руху техніки. Крім того, у нічний час позиції росіяни інтенсивно обстрілювали з різних видів озброєння, - пригадує боєць.

На Торецькому напрямку окупанти активно застосовували артилерію, міномети, керовані авіабомби та різні типи безпілотників. Під час одного із заходів на позицію Олександр разом із побратимом потрапив під атаку ворожого дрона.

Помітили дрон, який летів в наш бік. Він почав робити маневри, підлітати до мене, а потім до побратима. Ми зрозуміли, він прицілюється по нас. Було прийнято рішення, що товариш побіжить вперед, щоб відірватися від дрона, а я залишуся в очікуванні. Коли він відійшов на безпечну дистанцію, я теж рушив до позиції, але дорогою травмував ногу - розірвав зв’язки. У цей момент мене врятували інші бійці та допомогли дістатися до позиції, - розповідає Олександр.

Він переконаний, що на війні вирішальними є взаємна підтримка та єдність.

Найважливіше на війні - це згуртованість і взаємодопомога. Наш стрілецький батальйон був одним із найкращих, кожен боєць показав себе з позитивної сторони, - додає він.

У найважчі моменти Олександра підтримувала думка про сім'ю. Найбільше за батьком сумувала його п'ятирічна донька, яка постійно носила із собою його фотографію.

9 червня 2025 року позицію, де перебували Олександр і ще четверо побратимів, накрив артилерійський обстріл. Один зі снарядів 120-мм міномета влучив у вхід до бліндажа.

Нас засипало землею. Спершу був справжній страх. Ми переживали один за одного, думали, що втратили побратимів, оскільки ніхто не озивався. І лише почувши голос одного з них, я зрозумів, що хтось ще залишився живий. Тоді ми побачили, що декілька наших бійців також поранені, але не могли подати голосу.

Евакуації довелося чекати майже десять годин. Через постійні обстріли дістатися до позицій було надзвичайно складно.

За 50 метрів до позиції у бойову машину поцілив ворожий дрон. Було підбито два колеса. Ми завантажили пораненого товариша та змогли проїхати всього кілометр як в авто влучив ще один FPV. Це була дронова атака. За два кілометри - поцілив третій. Автомобіль повільно пересувався і ми думали, що вже не доїдемо, але досвід водія та екіпажу допоміг нам дістатися до безпечного місця, - пригадує поліцейський.

Унаслідок обстрілу Олександр отримав осколкове поранення плеча та акубаротравму. Після лікування і тривалої реабілітації він повернувся до служби.

Наслідки тієї травми відчуваю дотепер, вона залишає слід не лише на тілі, а й у пам’яті. Проте пережитий досвід лише загартував мене, навчив цінувати кожну мить життя, - каже боєць.

Нині Олександр знову працює дільничним офіцером поліції у Бережанах. У майбутньому планує стати поліцейським офіцером громади та продовжувати служити людям.

Окрім цього, він активно підтримує ветеранів, є членом громадської організації «Ветеранський простір «Незламні духом» і переконаний, що військові після повернення з фронту потребують не лише лікування, а й постійної підтримки та допомоги в адаптації до мирного життя.

Читайте також: Захисника з Тернопільщини нагородили «Золотим Хрестом» та «Зіркою Сил ТрО» (фото)

Фото, відео поліції Тернопільщини