Керівництво країни задекларувало чимало реформ, але далеко не до всіх дійшли руки. Адміністративно-територіальна – найбільш обговорювана і реальна, адже вона є умовою децентралізації влади. І цього від нас не просять, а вимагають Європа та інші союзники, а головне – донори і кредитори.

В основі децентралізації – зміна розподілу коштів, а це дуже цікаво. Кому ж не хочеться зайвого шматка пирога? Спроба нинішньої влади провести реформу територій - не перша. У 2006 році під егідою тодішнього віце-прем’єра Романа Безсмертного вона завершилася, так і не розпочавшись - політику не вдалося переконати у її доцільності навіть своїх земляків.

Сьогодні ж відступати нікуди. Світовий досвід, зокрема європейський, свідчить про важливість децентралізації влади і надання преференцій регіонам, а стан справ у процвітаючих країнах переконує, що у таких змінах є сенс. Однак перед рішучим кроком варто тверезо зважити усі «за» і «проти».

«Терен» спробував узагальнити всю інформацію, котру отримав від тих, хто нині пов’язаний з цією реформою. Отже, дякуємо за думки: директору Офісу реформ у Тернопільській області Віктору Литвинчуку, Байковецькому сільському голові, очільнику Асоціації сільських і селищних рад Тернопільщини Анатолію Кулику, заступнику голови Тернопільської ОДА Іванові Бабійчуку, голові обласної ради Василю Хомінцю, міським головам Микулинців і Тернополя, селищним головам Гусятина і Великих Бірок, а також представникам громад, які брали участь у засіданнях комісій обласної ради, зібраннях депутатів, представників громад області і громадськості краю.

Реформа «на ура»

Обрахувати всі «плюси» і «мінуси» того, що нас незабаром чекає, неможливо в існуючому законодавчому полі, вважають експерти. Власне, це і лякає. Тому розпочнемо із позитивів, які врешті отримають громади. У цій позиції лідирують представники влади, адже вони здебільшого акцентують лише на «плюсах» реформи.

Фінансовий чинник – головний при «просуванні» реформи. По-перше, об’єднаним громадам обіцяють кошти за програмами Міністерства регіональної політики (вже у цьому році Тернопілля може додатково отримати 102 млн грн – прим.) на формування необхідної інфраструктури. По-друге, із нового фінансового року має відбутися перерозподіл коштів від деяких податків, усе – на користь місцевих громад (Тернопіль цього року додатково вже отримав 200 млн грн – прим.).

Центри новостворених громад фактично отримають статус міст обласного значення, адже фінансово-бюджетні стосунки із державою йтимуть напряму, без втручання керівництва області і району. П’ятирівнева система управління державою зникне. На її місце прийде трирівнева. Так буде легше – без бюрократичної схеми, існуючої нині, «вибивати» і використовувати кошти на вирішення місцевих проблем. Усувається суттєва корупційна складова.

Укрупнення громад. Нині адміністративно-територіальних одиниць забагато, а тому державне управління ускладнюється, а люди не мають доступу до якісних послуг або отримують їх із труднощами (наприклад, за сотню кілометрів треба їхати по довідку до обласного центру – прим.). У наслідку маємо отримати швидку комунікацію з чиновниками, при паралельному скороченні їх кількості. Тобто реформа зробить владу ефективнішою, а умови проживання комфортнішими.

Держава бере на себе фінансування середньої освіти і охорони здоров’я базового рівня. Тож можна не боятися закриття шкіл чи медичних установ у всіх населених пунктах, що увійдуть до спроможної громади. Такі рішення – лише у компетенції громади. Вона аналізуватиме, чи потрібен їй той чи інший заклад, чи краще акумулювати наявні кошти у центрі або віддати іншій установі, до якої легше і ближче людям добиратися, у якої краща база тощо.

Органи місцевого самоврядування стануть набагато незалежнішими – і фінансово, і юридично, а отже, зможуть зосередитися на розвитку населених пунктів, їхньому благоустрої та вирішенні питань житлово-комунального господарства. А концентрація в одному місці ресурсів, повноважень і відповідальності зробить прозорою діяльність місцевої влади. Відтак територіальна громада стане привабливою для інвестицій: як місцевих чи національних, так і іноземних.

Громада сама вирішуватиме, куди спрямовувати кошти і як розвивати власну територію. Органи місцевого самоврядування отримають стимули до нарощування власних доходів без озирання на центральний бюджет. Отже, вони сприятимуть розвитку бізнесу на своїх територіях, аби підприємці наповнювали бюджет. Це також дозволить вивести з «тіні» заробітні плати, робити необхідні відрахування для соціального захисту громадян, а головне – покращить роботу власних органів влади, діяльність яких громада зможе відслідковувати і контролювати. Будь-хто зможе за допомогою Інтернету чи через спеціальний інформаційний термінал подивитися, як витрачають бюджетні кошти і хто та що за них робить.

Утворення самодостатніх територіальних громад дозволить якісно надавати всі послуги, яких ми потребуємо: медичних, освітніх, пожежної охорони і охорони громадського порядку, комунальних.

Швидка допомога, наприклад, з центру громади до крайнього села вже їхатиме нормативні 15-20 хвилин, а не дві години, як тепер, із райцентру. Нагадаємо, центр сільської чи міської територіальної громади (в ідеалі) об’єднає навколо себе територію зі шляхами з твердим покриттям із відстанню до найдальших сіл не більше 20-25 кілометрів.

Оскільки територіальні громади отримають статус обласного центру, виконком територіальної громади буде наділений відповідними повноваженнями. Отже, сільській староста, якого оберуть жителі населеного пункту, представлятиме виконком у своєму селі, а також інтереси селян в об’єднаній громаді. Він, наприклад, матиме право взяти документи на оформлення пенсії у будь-якої бабусі, відвезти їх у виконком громади. І там усе швидко оформити. Бабуся отримуватиме пенсію на картку і зніматиме гроші у сільському банкоматі.

Реформа забезпечить збереження села. Світовий досвід свідчить: у розвинутих країнах в сільському господарстві працюють не більше 5% населення. Якщо ми йдемо до Європи, то нас чекає те саме. Де ж людям з села тоді працювати? Отже, молодь виїде і села вимруть. Аби цього не сталося, усі територіальні громади створюватимуть центри виробничих потужностей, куди люди із села поїдуть на роботу. Нагадаємо, європейська формула успіху: «Живеш в селі – працюєш в місті».

Освітні і медичні послуги потребують високої кваліфікації, а отже - вимагають концентрації ресурсів і фахівців. Лише завдяки реформі для сільських дітей стануть доступними якісні школи, розташовані в адмінцентрах територіальних громад. Адже пустити автобус між селами дешевше, ніж утримувати кілька недоукомплектованих шкіл у глухих селах. Так само краще їхати лікуватися в обласний центр, ніж залишатися в селі. На рівні громад збережуть сімейно-терапевтичну та ургентну медицину. Лікування складних хвороб передадуть у повіт. Так називатимуть об’єднання кількох громад, де діятимуть лікарні із дорогим обладнанням і працюватимуть фахівці найвищого рівня (нинішні обласні центри чи райцентри, наприклад).

Про «мінуси» говорять небагато

Про «мінуси» нової реформи говорять здебільшого керівники місцевих рад. Дехто через це звинувачує їх у тому, що, мовляв, бояться втратити крісла, тому й критикують.

Однак річ в іншому: більшість голів місцевих рад загалом підтримують зміни, проте були змушені добре вивчити закон і побачили його недоліки, а також знають, що зі збільшенням повноважень зростає відповідальність місцевої влади. Ось до цього готові не всі, адже за часи Союзу наші земляки втратили досвід самоврядування, який успішно набули за Австро-Угорщини і Польщі, а на сході і півдні такого ніколи не мали.

Серед загроз, які існують для успішного проведення реформи, називають політичну волю української еліти і значне обмеження у часі і фінансах. Адже держава для проведення таких масштабних змін передбачила лише 3 млрд грн. у часі війни – і цю суму можуть не нашкребти.

Чимало людей насторожує поспішність, з якою впроваджують реформу. Не можна людей, особливо селян, на яких припаде найважчий удар, «ламати через коліно». Закон декларує добровільність об’єднання, так і має бути. Усі громади повинні отримати час на те, щоб дійсно визначитися зі своїм майбутнім.

У Польщі територіальна реформа тривала майже 10 років, а у нас її хочуть реалізувати за рік. Це ж неможливо.

У казну дійсно надходитиме більше податків. Окрім місцевих, наприклад, - податку на нерухомість, громада матиме не 25% податків на доходи фізичних осіб, а 60%. До бюджету також ітимуть 25% екологічного, 5% акцизного, 100% єдиного податків і 100% податку на прибуток підприємств і установ комунальної власності. Однак і видатки із казни суттєво зростуть. На утриманні громад опиниться вся дошкільна і позашкільна освіта, соціальна сфера, спортивні заклади.

Тернополю, скажімо, цього року довелося додатково вишукати понад 100 млн грн, аби покрити всі потреби і не закривати музичні та спортивні школи. Також держава забезпечує лише зарплату і сплату за комунальні послуги у медичних і освітніх закладах. Капітальні видатки – ремонти, оновлення, оснащення також «ляжуть» на плечі громад.  

У Законі «Про затвердження Методики формування спроможних територіальних громад» йдеться: «…спроможна територіальна громада – це територіальні громади сіл (селищ, міст), які в результаті добровільного об’єднання здатні самостійно або через відповідні органи місцевого самоврядування забезпечити належний рівень надання послуг, зокрема у сфері освіти, культури, охорони здоров’я, соціального захисту, житлово-комунального господарства, з урахуванням кадрових ресурсів, фінансового забезпечення та розвитку інфраструктури відповідної адміністративно-територіальної одиниці». Далеко не всі населені пункти, які претендують на статус центрів, мають приміщення для розміщення відповідних структур. Що ж казати про достатні доходи, аби забезпечити потреби із утримання. Однак доведеться мати і фінансувати власну пожежну службу, швидку допомогу, Центри надання послуг та інше. Це – на додачу до дошкільної і позашкільної освіти, закладів соціального спрямування, спортивних установ. Тож уже зараз – керівництво Тернопілля визнає, що центрами громад не зможуть стати всі 50 населених пунктів, що подали такі заявки. Очевидно, перші «відпадуть» ще на етапі ухвалення нового територіального устрою області у Кабміні. Решта просто не впораються із завданнями і самі відмовляться та об’єднаються з іншими.

Ніколи рівень послуг, наданих населенню у громадах, де менше тисячі жителів, не досягне навіть нинішнього. Отже, на базі одного району створювати 3-4 територіальні громади немає сенсу. До того ж, не зрозуміло: де брати приміщення для служб, звідки візьмуться спеціалісти для надання послуг?

Експерти також вважають, що з існуючою інфраструктурою, дорогами, де яма на ямі, швидке впровадження реформи може призвести до необдуманого укрупнення населених пунктів у великі територіальні громади. Через це ми можемо втратити село – спричинитися до його швидкого вимирання.

Міський чи селищний голова уже не зможе сказати делегації обурених освітян чи лікарів, що у закритті закладу чи його недофінансуванні винен Київ. Гроші на це доведеться шукати у місцевому бюджеті. Проте у казні більшості з нині існуючих 600 сільських рад Тернопільщини є лише кошти, які надходять із державної казни на існування апарату – зарплату голови сільради і його помічників, сплату за комунальні послуги. А де тоді брати гроші на розвиток громади?

Рада територіальної громади, куди увійдуть представники всіх населених пунктів, що погодяться об’єднатися навколо одного центру, отримає і фінанси, і повноваження, і відповідальність перед громадою. Якщо перше і друге тішить самолюбство нинішніх керівників місцевого самоврядування, то останнє серйозно їх лякає. Адже тоді доведеться перед людьми відповідати за усі рішення. Поки що немає закону про відкликання депутатів і старост, але згодом він також може з’явитися.

Приймати рішення громадам наразі складно, адже немає Закону «Про місцевий референдум». Виникла дилема: рішення про об’єднання села мають приймати на плебісциті, але як його проводити, законотворці не визначили. Нагадаємо, в Україні діє лише Закон «Про загальнодержавний референдум».

Людям хотілося б, перш за все, знати хто ж представлятиме їхні інтереси у центрах і що робитимуть ті старости. Адже ці люди виконуватимуть обов’язки керівника на території. Тому слід було відразу розставити всі крапки над «і»: що, де і як ми робимо. Тепер віз їде попереду коня, бо треба було спершу внести зміни до законів України, Конституції. Не вистачає і поінформованості про деталі реформи на місцях. А це, по суті, вже готує нас до спротиву жителів певних населених пунктів.

Безумовно, територіальна реформа в Україні дійсно повинна відбуватися. Із цим згодні навіть ті, хто підтримує зміни не на всі 100%. Адже здоровий глузд підказує: так, має відбутися укрупнення, оптимізація соціальної, освітньої і медичної мереж, але різати все «по-живому» люди просто не дозволять.

Отож, владі треба шукати компромісні рішення, які зняли б негатив чи бодай зменшили б спротив…

Віра ОЛЕКСАНДРОВИЧ.