На подіум в Українському домі, аби продемонструвати жителям столиці неповторне вишиття з Тернопілля, вийшли Ольга Сумська, Марія Яремчук, Віталій Козловський, Маша Собко, Вадим Красноокий, Петро Чорний та інші. Показ відбувся у рамках виставки "Благословенна Україна", що триває до 13-го вересня.

Ініціатором дефіле стала колишня модель Влада Литовченко.

Не виключено, що задум одягнути «зірок» у знамениті борщівські сорочки визрів у Влади під час травневих Днів моди 2015 у Тернополі. Екс-модель встигла не лише побути спеціальним гостем фестивалю, провести майстер-клас, а й відвідала Почаївську лавру, джерело святої Анни. Очевидно, оглянула тоді й колекцію вишиванок тернополянки Віри Матковської. Її колекція – це сотні зразків чоловічого і жіночого вбрання: сорочок, запасок, спідниць, фартухів, крайок, безрукавок, кожушків… Багатьом речам - по сто і більше років. 

Віра Матковська народилася на Вінничині, у 1989 році, після закінчення Київського технологічного інституту, поїхала за направленням із чоловіком Анатолієм до Борщова. Тоді вперше побачила автентичне вбрання, яке вразило її до глибини душі.

— Якось на концерті у Борщові я побачила місцевих жінок у розкішних вишиванках і ахнула, — зізнається Віра Матковська. — Захотіла собі таку сорочку. Першу мені вишивали два роки зі старовинного зразка. Лише чорних ниток на неї пішло сто мотків. Заплатила «страшні» на ті часи гроші…

Так визріла ідея збирати власну колекцію, іноді – навіть на шкоду сімейному бюджету.

Про кожну річ зі своєї збірки жінка каже: «Це наче стара картина, яку не відтворить жоден митець».

Вона купувала раритетне вишиття на ринку, у знайомих та у жителів борщівських сіл. Щоразу не могла натішитися новим надбанням – кожна річ здавалася шедевром. Дивувало насамперед те, що жоден узор на одязі не повторювався, а суцільно вишитою була не лише передня, а й задня частина вбрання. Один виріб іноді гаптувався із застосуванням двох-трьох технік. Такого у світі не робив і не робить ніхто! 

Із понад ста відомих в Україні технік вишивання подільські майстрині володіли половиною. І якщо півхрестиком, хрестиком, стебнівкою, низинкою, кучерявим стібом, гаптуванням, ланцюжком мережать тканину й досі, то техніка «колодки» втрачена повністю. «Колодками» зашивали фонові площини, виконували геометричні, рослинні узори на уставках жіночих сорочок, використовуючи тільки вовняні нитки – «бавну». У 1940-х рр. вовняна пряжа для вишивання з ринку зникла, і сільські вишивальниці перестали оздоблювати сорочки технікою «колодки». Знамените вишиття на домотканому конопляному полотні вирізнялося трагічним чорним кольором. Через теперішній Борщівський район колись пролягали «урожайні від крові», за визначенням етнографа Зенона Грушкевича, шляхи татарських орд. Трагізм буття місцевих жителів природно відбився на елементах одягу. За легендою, татари у черговий набіг вщент зруйнували одне поселення, вбили чоловіків, а дівчат і жінок забрали у неволю. Ті, хто врятувався, поклялися протягом семи поколінь носити жалобу і вишивати одяг лише чорними нитками. У такому вбранні одружувалися, хрестили дітей, помирали. Й нині бабусі з борщівських сіл просять рідних неодмінно поховати їх у старовинній «чорній» сорочці. Кажуть, що за цим оберегом їх упізнають на тому світі батьки, чоловіки, вся родина…

Колекція Віри Матковської складається в основному зі старовинного вбрання, але тернополянка поповнює збірку й повоєнними раритетами. У ньому візерункові барви значно веселіші.

Одяг зі своєї колекції пані Віра іноді дає на прокат артистам і молодятам. Їй не раз пропонували продати колекцію, але вона жартома відповідає – «Вам не вистачить грошей». А ось передати збірку на зберігання у музей жінка згодна, адже тримати унікальні речі у двокімнатній квартирі дуже незручно.

На жаль, поки що заповітна мрія Віри Матковської про музей чи мистецьку галерею, де можна було б зберігати її колекцію для огляду всіх охочих, не реалізована. у Тернополі на це немає приміщення…

Наталія ТАРНАВСЬКА

Фото автора і tabloid.pravda.com.ua