Я ще ніколи не бачила, щоб діти когось так слухалися. Вони готові виконувати складні акробатичні елементи, бо тренер сказав, що їм це вдасться. Діти люблять Ярослава, діляться з ним секретами, успіхами, планують разом заняття і мріють про виступи на великій сцені.

Коли приходиш до них в зал, і бачиш оці розпашілі обличчя, а поряд радих-радесеньких батьків, то мимоволі усміхаєшся – якщо десь і можна заховатися від буденних клопотів, то це тут, пише pro.te.

– В чому особливість акробатики на полотнах?

– Цей вид спорту унікальний. Він підходить всім – від початківця до досвідченого гімнаста. Я розробив комплекс вправ, які можуть виконувати танцюристи, ті, хто займається силовими видами спорту, а також діти і навіть матусі. Це особлива робота з власною вагою на витяжці, тренування рівноваги, витривалості в чергуванні з вправами на відпочинок.  Особливість в тому, що ви не виснажуєтеся, але водночас ваші м’язи тренуються.

– Як давно зацікавився цим видом спорту, де підглянув ідею?

– Зацікавився 2 роки тому. Переглядав циркові виступи китайських акробатів. Це мене захопило. Спочатку довго наважувався спробувати себе в цьому. Але коли мені пощастило “політати”, я одразу пішов на курси. Спочатку освоїв акробатику повітряного кільця, а потім полотна. Це робило мене щасливим і я вирішив поділитися своїми вміннями. Так ми заснували курс акробатики на полотнах у Тернополі і зараз в мене вже є три групи “літунів”.

– Як тобі працюється з дітьми? Не вередують?

– У спілкуванні з дітьми вже маю досвід. У мене власна танцювальна студія, а діти – найкращі учні. Вік не має значення. Головне – це відчуття рівноваги і велике терпіння. Звичайно, за першим разом не все вдається. Але треба розуміти, що успіх – це кропітка робота, не одного заняття. Щоправда, це краще зрозуміти, коли за плечима хоча б 2-3 заняття. Потім втягуєшся і не можеш відірватися.

Діти дуже швидко все засвоюють, люблять найважчі акробатичні вправи. Я показую елемент – а в них одразу горять очі, вони хочуть повторити. Ну, і далі я стежу, аби коліна були рівні, щоб тягнули “носочки”, прогинали спину. Тут я більше працюю як коректор.

– Як допомагаєш дітям перемогти страх?

– Страх? В дітей? А вони хіба бояться ? Якщо й хто боїться, то ми спочатку виконуємо вправи на матах, не в повітрі. А коли вони готові фізично і психологічно, тоді піднімаємося в повітря. І навіть тоді я завжди підтримую дитину, заохочую, хвалю, якщо треба.

– Звідки така любов до дітей? Стільки уваги?

– Так склалося життя, що мені довелося доглядати за молодшою сестрою. Вона виросла красунею, тепер самостійна, навчається в Києві. Я дуже люблю дітей, хочу мати велику сім’ю. Але поки її нема, то виховую маленьких любителів спорту. Чужих дітей не буває. Вважаю, що все, що ми закладемо в них в дитинстві, те проросте, коли вони виростуть. От і прививаю їм любов до здорового способу життя. А діти, вони дуже сміливі, можна сказати, безстрашні! Вони не ниють так, як дорослі, не прогулюють заняття і щиро тішаться результатами. Мої діти вже пропагують здоровий спосіб життя між однолітками. А я тішуся, що колись вони виростуть і займуть моє місце, стануть успішними тренерами!

– Як триває заняття?

– По-різному. Залежить від атмосфери і настрою дітей. Коли бачу, що діти засвоїли добре елементи, вигадую нові вправи, аби вдосконалити те, що вони вже вміють. Деколи потрібно вдатися до хитрощів, розпалити азарт, допомогти повірити в себе. Бо важлива не лише конкуренція між дітьми, варто інколи позмагатися із самим собою. Наші вправи – це в загальному розминка, силові вправи, постановка гімнастичних й акробатичних елементів.

– Чи потрібно бути психологом, щоб працювати дитячим тренером?

– Вважаю, що так. Адже до кожної дитини потрібно віднайти особистий підхід. Діти унікальні, вони не однакові. Кожна дитина має свою ціль, а якщо ні, то потрібно допомогти її поставити. А також визначити рівень навантажень, врахувати можливості і здоров’я. І навчити працювати над собою, аналізувати помилки, не хвилюватися через невдачі.

– Які цілі ставлять перед собою діти, їхні батьки, коли приходять на полотна?

– Діти, як діти, вони хочуть бути крутими (Сміється). Усі вони хочуть бути сильнішими, навчитися того, чого ще не вміють. А ще просять часто мене сфотографувати їх, коли нарешті вдався якийсь елемент, або навіть зняти відео. Вони мріють виступати на великій сцені. А батьки хочуть, щоб діти були здоровими, щоб вони були справжніми зірками. І знаєте, для мене вони – зірки.

– Як на здоров’я впливає цей вид спорту? Чи є протипоказання?

– Перше, як і будь-які інші фізичні вправи, акробатика на полотнах зміцнює тіло, поліпшує здоров’я, робить м’язи еластичними, фігуру – витонченою. Мені невідомі протипоказання, хіба після складних операцій. Але в мене займаються люди після травм, яких забракували в інших видах спорту.

– Чим полотна кращі за інші види спорту? Які переваги?

– Передусім – це новий вид спорту, який тільки розвивається. А отже, це справді круто вміти те, що мало хто вміє. По-друге, почати займатися дуже легко. Лише кілька занять і ви зможете тримати рівновагу і виконувати елементи для початківців, які теж виглядають дуже гарно. Ну, і це красиво, погодьтеся.

– Ви робили виступи в парку, на набережній. Що казали перехожі? Чи були охочі спробувати?

– Я давно планував потренуватись на висоті і на свіжому повітрі, але якось довго відкладав такі заняття. Але влітку, коли у нас шуміли фестивалі, ми з кількома учнями вирішили потренуватися в парку біля озера. Було дуже весело, коли хтось з перехожих, дивлячись на складний акробатичний елемент викрикнув: “Айяйяй! Обережно!” Люди знімали наші виступи на відео, фотографували. Ми пропонували їм спробувати щось зробити на полотнах самостійно. Були відважні, а були й такі, що не наважувались.

– Які плани в тебе щодо цього виду спорту?

– Планую створити з дітьми великі акробатичні номери і виступати по всій Україні. Вони мріють про сцену і я хочу, щоб це збулося. А ще хочу більший зал, щоб була можливість залучити побільше дітей. (Сміється) Може у вас є ідеї?

– Скільки діток нині в тебе займається? Скільки разів на тиждень?

– Зараз є 5 дитячих груп, з них 3 – це полотна. Заняття двічі на тиждень.

– Про що мрієш?

– Влітку я намагався організувати безкоштовні заняття для дітей з малозабезпечених сімей. Їх було небагато, але ж були. Проте з початком навчального року і ті “розгубилися”. То я мрію, що в майбутньому, коли у мене буде великий зал, у ньому буде місце для таких діток і вони зможуть безплатно навчатися, поліпшувати здоров’я. Планую наступного літа зібрати їх знову. До того часу маю все продумати, організувати, написати програму, щоб кожна дитина відчувала, що вона потрібна, талановита й унікальна.