Минулої суботи у райцентрі Бережани при величезному напливі народу (колона людей тягнулася майже на 100 метрів) поховали 68-річного Володимира Петришина — батька відомої журналістки, керівника Української служби “Голосу Америки” Мирослави Гонгадзе, тестя засновника інтернет-сайту “Українська правда” Георгія Гонгадзе.

Після загадкової смерті Гії Володимир Петришин упродовж останніх 15 років був найбільшою опорою для своєї згорьованої доньки-вдови та її осиротілих доньок Нани і Саломе…

«Друзі, сумна звістка,— написала Мирося на своїй сторінці у Facebook. — Загинув мій батько, Володимир Петришин. Завжди турботливий, повний енергії, шалено працьовитий і кришталево чесний чоловік. Ми поки не знаємо, як будемо без нього жити. Я поки не можу повірити…».

А загинув пан Володимир на рідному обійсті, на хутірці Шкрибівка, що неподалік траси Бережани — Львів, біля урочища “Висока Гора”. У своєму саду поліз рвати горіхи — і під ногами на висоті зламалася крихка гілка…

Незважаючи на тисячі кілометрів, які відділяють Україну і Америку, на похорон з Вашингтона до Бережан прибула донька Мирося з улюбленими внучками покійного…

Володимира Петришина знали як хазяйновиту, делікатну, уважну, спокійну людину. За освітою — інженер. В останні роки працював начальником охорони у військовій частині, повагу мав неймовірну. Разом з дружиною Олею жив у багатоповерхівці над знаменитим бережанським озером Золота Липа. А як тільки випадала вільна часинка, сідав в автобус чи у стареньку “Ниву” і їхав до батьківського дому, що за якихось три кілометри від моєї хати. Понад усе любив працювати на землі. А ще любив літературу — «Слово о полку Ігоревім»  декламував напам’ять, з пам’яті своїй маленькій школярці Миросі читав Шевченковий “Сон”…

А познайомилися ми з ним у жовтні 2000-го, через місяць, коли не стало Георгія Гонгадзе. У своєму міському помешканні він бавився з дворічними донечками Гії,  всіляко відволікаючи їх від постійних запитань, коли нарешті прийде їхній тато. А нам добродій Петришин розповідав, що Гія був для нього як син. Що Миросиного молодшого брата Миколу його зять любив як брата…

Згодом бачилися з Володимиром Миколайовичем не раз. Пригадую, чекав у Бережанах на зупинці попутнього транспорту до свого хутора Малинівки. Автобуса все нема і нема. Аж тут пригальмовує “Нива” і з неї чути — “Сідайте, пане Іване! Нам з вами по дорозі…”.

Фото з архіву Мирослави Гонгадзе, Тернопільська область.

Джерело: Іван Фаріон, wz.lviv.ua

Після похорону Мирослава Гонгадзе у Фейсбуці подякувала всім, хто розділив її горе: «Дорогі друзі, дякую усім за розуміння, співчуття та теплі слова. Це важкий час для нашої родини і ми намагаємось разом пережити страшну втрату. Вчора ми похоронили нашого батька, діда, чоловіка, брата. Дякуємо усім , хто прийшов провести мого батька , Володимира Петришина , в останню путь. Для мене це втрата другого найдорожчого чоловіка в моєму житті. Такі втрати не переживаються просто. У такі моменти сильно відчуваєш справжніх друзів. Я не зможу перерахувати усіх , тому дякую вам безіменно. Особливо вдячна в допомозі в організації похоронних церемоній меру Бережан @Volodymyr Muzychka. Друзі і родина справді пізнаються в біді. Маємо навчитись жити далі, шукати в собі сили допомагати один одному , підтримувати один одного і не складати рук».

«Терен» висловлює щирі співчуття пані Мирославі і родині.