Як засновник Тернополя вчився робити селфі і засмагав біля озера (фото)
На днях у Тернополі побачила світ перша книжка Марічки Юрчак «Шпацер з Яном-Амором Тарновським» – книжка-розмальовка про Тернопіль. Автором тексту є Люся Юрчак – мама Марічки Юрчак, повідомляє ПРО.те.
Марічка Юрчак – артдиректор у галереї «Бункермуз». Марічка – неабияка прихильниця читання – ще в Миколая просила подарунком книжки і вважає їх сюрпризом на день народження і нині. Цього року дівчина вирішила підтримати флешмоб #52книгиврік і щомісяця записує відео про прочитане. Після закінчення школи встигла попрацювати журналістом у кількох місцевих виданнях, вчителькою у школі.
Ідея розмальовки виникла з півроку тому. На виставці франківського митця Петра Буяка були представлені іронічні роботи про пригоди засновника цього міста Станіслава Потоцького. Спершу хотілося створити аналогічну серію листівок для Тернополя про нашого «батька-засновника», але в результаті здалося цікавішим дати можливість іншим творити разом зі мною – тому ця історія лягла в основу розмальовки. Мені знадобилося багато часу на продумування сюжетів, а от втілення їх на папері пройшло напрочуд швидко.
Про маршрут подорожі Яна Тарновського у розмальовці. Я обирала найбільш знакові для себе місця, які можна було б показати і друзям, тому Ян Амор у мене навчився робити селфі – з «дядьою Стьопою», гуляв парком «Топільче», вболівав на нашому стадіоні за ФК «Ниву» та ласував у «Старій піцерії», засмагав біля нашого озера…Про проект-продовження розмальовки. У Тернополі є ще багато місць, де варто побувати і що спробувати. Тому шпацер з Яном-Амором продовжуватиметься, він візьме участь у змаганнях з водомоторного спорту та кататиметься на «чортовому колесі». Якщо у тернопільських закладів виникне бажання увіковічнити себе в оригінальному малюнку, то Ян-Амор може завітати наступного разу і до них. Планую також створити настільні ігри на цю тематику…
Про актуальність настільних ігор як альтернативи смартфонам у дощовий день… Попит проявить актуальність. Насправді я роблю це через власний інтерес. Але думаю, що це мало бути б цікаво – туристам (як оригінальний сувенір чи подарунок, що не лежатиме на полиці, а приноситиме радість щоразу при зустрічі з друзями), тернополянам-дорослим, які відчувають ностальгію за колишнім містом і дітям – які завжди люблять нові ігри. Через ці настільні ігри можна буде познайомитися з історією та сьогоденням, відчути азарт і смак перемоги.
Про ймовірну співпрацю з творчими людей міста при втіленні ідей. Можливо, будуть пробні закриті зустрічі, де випробуємо ігри на ділі.Про переваги Тернополя. Мені подобається його компактність, плинність, плавність, спокій і природа.
Про необхідність залучати дітей до праці дорослих. Праця звучить як покарання, як тюремне ув’язнення з 9 до 18. Але це не так. Це… як і гра – природна діяльність для людини. Тому з самого малечку – праця, у першу чергу, як праця над собою: оволодіння навичками, вміннями, навчання.
Про креативність. Це якість, яку можна розвинути, і найкращі умови для її розвитку – це нестандарні обставини. Є гарна російська приказка «голь на выдумки хитра»: так, коли є брак чогось чи потреба у чомусь, з’являються нові рішення.
Про режим дня. Стараюся спати не менше 8 годин – це мені необхідно, подобається вставати зранку, але не завжди вдається (бо ж треба виспатися вісім годин!). Не шкодую часу для сну, бо вірю, що набираюся в цей час енергії, а мозок працює в режимі «гібернації», придумуючи щось нове.
Про зовнішність. Стрункістю завдячую не тільки шаленому ритму життя, а і проживанню на п’ятому поверсі у будинку без ліфта та любові до тривалих прогулянок.
Марічка Юрчак за освітою історик, кандидат історичних наук. Має творчі здобутки. «У мене було дві персональні виставки графіки – у 2012 в арт-барі «Коза» та минулоріч у драмтеатрі під час міжнародного джазового фестивалю «Джаз-без». Я неодноразово ставала переможницею міжнародних та всеукраїнських конкурсів есе, зокрема конкурси “Чому я пишаюся тим, що я – українець”, “Як зробити Україну туристичною Меккою” від фонду Україна 3000. Тричі ставала фіналісткою міжнародного конкурсу есе від Inliberty у Грузії (перша премія за есе “Кто я? Свобода и социальная идентификация”). Також була відзначена президентською стипендією, стала дворазовою стипендіаткою Фонду Віктора Пінчука. Подібний проект – перший у моїй біографії».Наталія ВОЛОТОВСЬКА
