Якщо молоді здорові чоловіки усілякими способами намагаються “відкосити” від армії, то 55-річному Миколі Жуковському для того, щоб піти добровольцем у зону АТО, довелося пооббивати пороги військкомату, пише ternopillive.

Микола Жуковський – уродженець села Дорофіївка Підволочиського району, але життя склалося так, що він більше 30-ти років прожив у Білорусі. Ще донедавна у нього був білоруський паспорт і лише на початку грудня в управлінні Державної міграційної служби в Тернопільській області йому вручили паспорт громадянина України.

– Служив у Білорусі як строковик, – розповідає Микола Миколайович. – Після строкової служби залишився в армії прапорщиком. Одружився, народилися донька і син, одначе життя не склалося і ми з дружиною розлучилися. За стільки років у Білорусі я так і не став там своїм. Після того, як померли батько і брат, все частіше приїжджав на Тернопільщину відвідати матір. А в 2011 році остаточно вирішив залишитися в Україні, тим паче, що зустрів тут Людмилу, яка стала моєю другою дружиною.

Чужий серед своїх

Коли на Донбасі почалися бойові дії, Людмилі годі було втримати чоловіка вдома.

– Микола двічі їздив до військкомату записатися добровольцем, але йому двічі відмовляли, бо за паспортом він був білорус, – згадує пані Людмила. – Ішов щоразу із військкомату зі скандалом і повторював, що все одно буде воювати.

Переломним моментом для Миколи Жуковського стала смерть його односельця Вадима Вернигори.

– Дуже боляче дивитися, як на Сході гинуть молоді хлопці, – каже пан Микола. – А мені, військовому з досвідом, адже я навіть брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АС, соромно було відсиджуватися в тилу, відтак поїхав до військкомату записатися добровольцем. Мені двічі відмовляли через білоруський паспорт, мовляв, іноземців до українського війська не беремо. Та сталося по-моєму. 11 березня цього року мене мобілізували і після вишколу зарахували до складу 44-ої гарматно-артилерійської бригади. У травні відбув з бригадою на Луганщину в зону проведення АТО як прапорщик-командир відділення. Згодом зголосився добровольцем на виконання бойових завдань на передовій і був командирований до Сєвєродонецька.

Нині Микола Жуковський на позивний “Бульбаш” служить у селі Горіхове, ще неподалік Сєвєродонецька. У цьому селі лише в чотирьох житлових будинках мешкають старенькі, котрим просто нікуди було виїхати.

– Бачте, як склалося? У Білорусі мене називали «хохлом», а в Україні – «бульбашем», – з іронією в голосі каже Микола Жуковський. – І на чужині чужий, і вдома начебто не свій…

Пес врятував життя

23 вересня спостережний пункт, де перебував Микола Жуковський із побратимами, накрило “градами”. П’ятеро бійців відразу загинули, а двоє отримали поранення. Пана Миколу осколком поранило у ліву ногу. Двічі лікувався у Львівському військовому шпиталі. Лікарі відмовляли більше не їхати на Схід. Але як же хлопці будуть без нього?

– Інколи серджуся, адже як-не-як – вік поважний, поранення… Куди воювати? Але хіба його втримаєш? – каже пані Людмила. – На війні Бог вберіг Миколі життя. Одного разу бійці йшли із псом, то він вибіг наперед й підірвався на розтяжці. А мав загинути Микола… Напевне, Всевишнім йому призначено ще багато справ зробити. У своїй бригаді чоловік – за старшого. Хлопці його ще “Дєдом” називають. Він піклується, щоб усі добре харчувалися. Сам готує борщ, млинці. Любов до кухні Миколі прищепила покійна мати. А загалом про війну він рідко розповідає. Дуже стриманий, намагається не показувати своїх емоцій і переживань. Прикро, що син після того, як Микола пішов в АТО, перестав з ним спілкуватися — у Білорусі майже усі “зазомбовані” російським телебаченням. А от донька телефонує часто. У нас вдома є Інтернет, говоримо по скайпу. Я їй про батькову службу розповідаю. На війну Миколі дала хрестик, іконку – нехай його оберігають. А додому він привозить листи із дитячими малюнками, які надсилають з усіх куточків України. Розповідає, що вони бійців особливо зігрівають і додають снаги боротися. Вчора знову в зону АТО поїхав, а мені залишається чекати і молитися, щоб повернувся живим…

Джерело: ternopillive.com.ua