Автор книги Євген Йосипович Бліхар ще у 2006 році відійшов у вічність, а зібрання його споминів і роздумів у магічно-мистецький спосіб оживило цю непересічну людину.

Зворушливу мандрівку у Тернопіль 30-их років отримали нагоду здійснити тернополяни, які стали співучасниками виходу в світ книги “Моє життя. Мій Тернопіль”, презентованої читачам видавництвом “Джура” в обласній філармонії.

Ті, хто знав і шанував за життя відомого фтизіатра, доктора наук, професора, звіряли власні спогади і судження із опублікованими в книзі розповідями. А ті, хто, можливо, вперше почув прізвище автора, з цікавістю гортали сторінки книги і знаходили на них чи то історичні зліпки, чи барвисті образки, на яких закарбований такий різний, але такий рідний кожному Тернопіль.

На сторінках книги автор описує життя Тернополя у 1930-их роках, своє навчання у школі св. Казимира та українській гімназії. Досліджує корені свого родоводу, згадує братів Бліхарів, котрі в другій половині XIX ст. приїхали до Тернополя, очоливши будівництво залізниці на ділянці Тернопіль — Підволочиськ. Один із тих Бліхарів одружився з українкою з родини Кашуб, їхній син Степан згодом став одним із активних учасників “Міщанського братства”. А от син Степана і Марії Осип Бліхар отримав фах будівничого і упродовж життя звів у Тернополі багато будівель, серед яких будинок “Міщанського братства” (у ньому сьогодні обласна філармонія), будинок пожежної команди, гімназію і дві школи (знищені в період Другої світової війни), а також чимало будинків для проживання…

Книга щедро пересипана власними назвами, що викликають теплі емоції у тих, хто цікавиться історією міста: Захоронка (дошкільний навчальний заклад для маленьких українців), вулиці Панська і Руська, Перля і Оболоня, площа Собєського, пам’ятник святій Теклі – покровительці Тернополя… Усіх годі й перелічити! А поміж теплими дитячими  і юнацькими спогадами автора дуже влучно вплетені уже сформовані роздумування громадянина, українця, патріота про живучість українського духу, про генетично успадковану українцями національну ментальність, глибокі настанови сучасникам і нащадкам:

“Пора українцеві пробудитись від гіпнотичних навіювань, позбутися хохляцького синдрому меншовартості, подивитися правді у вічі й визначитись, з ким і куди йти. В цей доленосний час кожен українець повинен усвідомлювати в собі українця, поважати себе, любити свій народ… Бути патріотом України – не означає стати членом партії українських націоналістів, але зобов’язує жертовно, безкорисно служити українському народу. Націоналізм – це порядність. А порядність – це не точка зору, не угода, не змова, це те, що в людини всередині, в її душі і помислах  — це її совість. Це те, що людина отримала від дідуся і бабусі. Непорядна людина націоналістом бути не може”.

Джерело: ternopillive.com.ua