Загадковий камінь над урвищем річки Серет на Тернопільщині століттями викликає суперечку серед археологів-істориків
У каньйоні річки Серет, поблизу села Монастирок Борщівського району допитливі мандрівники можуть побачити один із найбільш ранніх печерних християнських комплексів.
- Він розташований на верхній терасі високого лівого берега річки в надзвичайно живописній місцевості, з якої відкривається неповторний вигляд на прилеглу місцевість річкової долини Серету. Під скельний храм використано карстову печеру, яку було розширено і укріплено стіною – підмурівком. Все це дозволило збільшити і спланувати площу самого храму, - розповів тернопільський історик, археологОлег Гаврилюк.
За його словами, одна із легенд розповідає, що свого часу монахи помітили на стіні образ Ісуса, який зберігається і досі. Біле тло навколо образу на фотознімках проявляється у вигляді рушника. Паломники стверджують, що середовище, аура скельного храму творять сприятливий мікроклімат і навіть поліпшують самопочуття.
- Поблизу скельного храму привертає увагу велика брила, - продовжує Олег Гаврилюк. – Її довжина майже чотири а товщина – до одного метра. Вона лежить на трьох вкопаних у землю кам’яних опорах. На поверхні брили вирубано рівнораменний хрест, з’єднаний із неглибоким рівчаком, що перетинає усю поверхню брили майже по діагоналі. На камені є декілька напівсферичних заглиблень. Близько 1600 року метрів за тридцять східніше від храму закладено уніатський монастир ордену святого Василія Великого. Споруду монастиря було знищено під час Визвольної війни українського народу середини XVII століття. Згодом, у 1735 році василіанський монастир відновили за наказом графа Яна Потоцького. Окремі дослідники припускають, що лише з другої половини XVII століття у печерному храмі розпочав правити монах, - каже історик-науковець.
За його твердженням, у 1871 році археолог Адам Кірко висунув версію, що камінь – це жертовник, який разом із скельним храмом входить до єдиного комплексу. На підставі цього дослідник датував його дохристиянським часом. Надалі ця гіпотеза перетворилася на аксіому.
- Серед прихильників згаданої теорії був також український археолог Йон Винокур. Він вбачав у зображенні хреста символ вогню, проте вважав поєднання жертовника із скельним храмом проблематичним. Після дощів, вода, яка збирається у цьому заглибленні, набуває червонувато-бурого кольору, нагадуючи кров. У 1993-1994 роках археологи зробили шурфування, результати якого дозволили стверджувати: сьогоднішнє місце жертовника не є первинним. Під опорами виявили по одній середньовічній монеті сімнадцятого століття. На думку дослідників, цей жертовник було притягнуто з невідомого капища у 1735 році під час відновлення монастиря. На підтвердження цього вони наводять напис, вибитий на його боковій грані: «Божьим волокшим инокам много лета», - наводить архівні дані історик Олег Гаврилюк.
Фото автора
