«Зараз це мій другий дім»: історія херсонської поліцейської, яка переїхала до Тернополя
Анастасія навіть не уявляла, що працюватиме в поліції вже на 2 курсі навчання, та ще й на заході України
Анастасія Букарева – курсантка Херсонського факультету Одеського державного університету внутрішніх справ. Дівчина народилася і виросла в Херсоні і навіть не уявляла, що працюватиме в поліції вже на 2 курсі навчання, та ще й на заході України, пишуть на сайті Головного управління Національної поліції в Тернопільській області.
Війна внесла свої корективи, як і решті українцям, 24 лютого. О 5 ранку дівчині зателефонували з навчального закладу та наказали прибути за 15 хвилин.
Багато людей, усі налякані. Всі чули перші вибухи на аеродромі Чорнобаївки. Було моторошно. - пригадує Анастасія. - Нам наказали переодягтися в цивільне і вирушити в безпечне місце.
Родина дівчини поїхала до будинку бабусі в Зеленівку. Чотири дні вони провели в підвалі, чули вибухи, гул літаків. Деякі будинки поряд вже були зруйновані, усі боялися завалу. Вирішили все ж повернутися до Херсону в квартиру. З ними поїхав і хлопець Насті, з яким разом навчалася.
Ми розташувалися в коридорі між двох стін. Страх був у всіх, особливо у мами. Вона дуже переживала за мою сестричку, 10-річну Оксанку. Тож вирішили евакуюватись», - зазначає Настя.
Табличка з надписом «Діти», лише необхідні теплі речі і собака: так родина вирушила на Тернопільщину, де їх чекали родичі. Дорога до Миколаєва, яка у мирний час займала трохи понад годину, розтяглася у 300 кілометрів страху і невідомості. Їхали через замінований міст, в темноті, без будь-яких розпізнавальних знаків, повз розбиті автівки та розкидані тіла на дорозі.
Коли крізь туман на танку побачили український прапор - радості не було меж. Це був знак, що таки їдуть у правильному напрямку. Перепочивши в Миколаєві, вирушили на Тернопільщину.
Нас зустріли з такими міцними обіймами, і після пережитого стресу було надзвичайно приємно відчувати, що тебе чекають, хвилюються, - розповідає дівчина.
Курсантка перевелася на заочне відділення і твердо вирішила йти на роботу в тернопільську поліцію. Їй запропонували посаду в конвойній службі.
Спочатку працювати було дуже важко. Але підтримка колективу вражала до сліз, всі колеги йшли назустріч, допомагали. Тепер таке відчуття, наче все життя тут працюю, - сміється поліцейська.
Про Херсон дізнавалися від друзів і родичів через короткі повідомлення у телефоні. Підтримувала зв’язок з одногрупниками, деяким вдалося виїхати, доля інших і досі невідома. Каже, від новин про звільнення рідного міста перехопило подих:
Мама дзвонить, чую її сльози, каже все донечко, Херсон вільний. Хотілося, як і решта херсонців, обіймати усіх військових. Люди дуже чекали цієї миті, терпіли і вірили.
Тернопіль, у який їхали лише на деякий час, став настільки близьким до душі, що з хлопцем вирішили залишитися тут будувати сім’ю і продовжувати працювати в поліції.
Тернопіль - дуже файне місто, - сміється Настя. Ніколи не думала що буду жити так далеко від дому, але зараз це мій другий дім. Хочу тут зустріти перемогу.
Фото Національної поліції Тернопільської області