Штаб національного спротиву Збаразького району, основне завдання якого – акумулювати і передавати на фронт необхідні бійцям речі, потроху стає й таким собі сховищем трофеїв, що їх солдати привозять з передової і дарують волонтерам. У маленькій кімнаті зберігаються сотні предметів, багато з них - раритетні. Їхню унікальність завірила своїми печатками з пороху, куль і крові війна на сході України.

Про міні-музей у штабі національного спротиву «Терену» розповіли волонтери.

Музей трофеїв влаштують у замку

Зараз у зоні бойових дій служить близько сотні хлопців із Збаразького району. Приїжджаючи додому на ротацію або демобілізувавшись, бійці приходять у штаб розповісти про воєнні будні. Майже кожен залишає на згадку про себе сувенір. 

- Ця пластина - з бронежилета збаражанина Сергія Веретільника, бійця батальйону «Донбас». Вона врятувала йому життя у Широкиному, - показує зрешечену кулями броню волонтер Олена Шевчук.

Осколки снарядів, мін, ПТУРи, «гради», вогнемети-«шмелі» російського виробництва, котрі своє вже відстріляли, фото, відеодокументи про наших захисників, прапори з автографами бійців і командирів – такі тут трофеї. З кожним пов’язана своя унікальна історія.

Особлива гордість збаражан – колекція шевронів з військових одностроїв. Нашивки тут чи не з усіх бойових підрозділів ЗСУ, їх понад сотня, і кожен цікавий не лише бойовою історією, а й як витвір мистецтва. Два «свіжих» шеврони передали недавно штабу голова Луганської військово-цивільної адміністрації Георгій Тука і комбат з позивним «Ведмідь». На підході – шеврон від Дмитра Яроша.

Зараз, каже Олена Шевчук, у штабі можна побачити лише невеличку частину того, що принесли у подарунок бійці. Решту подарунків з фронту тримають на складі. З часом волонтери подбають про розміщення всіх трофеїв у гідному залі. Швидше за все, експозицію облаштують в одному із залів Збаразького замку. 

Допомагають знайомі і незнайомі, далекі і близькі

У збаразькому штабі не оминули ми й теми благодійництва. Зараз, як розповів керівник штабу Володимир Голоднюк, жертводавців стало менше.

- У нас сформувалося коло благодійників, які твердо вирішили для себе, що допомагатимуть нашим бійцям до перемоги, - каже Володимир. – Ті, що вагалися, – давати чи не давати допомогу, відсіялися. Вийшло так: коли було «модно» допомагати, то вони це робили. Тепер благодійників можна полічити на пальцях руки. Ці люди роблять добро не публічно. Щомісяця приносять гроші, за які ми можемо придбати потрібні хлопцям речі. Одяг, взуття, оптичні прилади передаємо на фронт адресно. Армія почала працювати, але потреби солдатів міняються дуже динамічно, військова бюрократична машина за ними не встигає. Бійцям, скажімо, видають одяг, взуття на рік чи півроку, а речі не витримують - рвуться, розлазяться швидше, і ми, періодично обдзвонюючи хлопців, ці «діри» закриваємо. Ми у соцмережах вже понад рік, звітуємо регулярно про надходження, і це імпонує деяким жертводавцям, навіть не нашим землякам. Волонтери з різних регіонів шукають одне одного, шукають тих, кому можна довіряти, бо зараз такі часи настали, що багато зловживань є на грунті волонтерства.

Один із тих, хто періодично надсилає у штаб гуманітарну допомогу, - Іван Данч, уродженець Стриївки, який мешкає у США. Він закуповує для бійців дорогу оптику, вкладаючи у її придбання здебільшого власні кошти. Днями у Збараж передадуть тепловізор, який Іван купив за свої кровні.

- На сході є вже десять переданих нами тепловізорів, - каже Володимир Голоднюк. – Недавно нам повідомили, що завдяки одному з них було врятоване життя бійців цілого підрозділу. Солдат із нашим тепловізором завчасно виявив диверсійно-розвідувальну групу, і хлопці вчинили їй спротив. Це нам приємно. А де ми беремо ці тепловізори? Завдяки такому Івану. Він сам нас знайшов і зголосився допомагати.

Уродженець Збаражчини Олег Іващук, який працює в Італії, теж передає у штаб регулярні посилки: один-два рази на місяць - військовий одяг, бушлати, рукавиці, підколінки.

Добровільними помічниками війська є не лише громадяни України. Гуманітарні передачі для бійців надходять із США, Італії, Канади, інших країн. Поміч іде не лише від представників української діаспори, а й від іноземців, які ніколи не були в Україні, але роблять свій внесок у справу підтримки воїнів.

Таким «дистанційним» патріотом є німець Штефан із Франкфурта-на-Майні. Він якось дізнався про діяльність тамтешніх жінок-заробітчанок з України, котрі створили волонтерську групу «Франкфуртський обоз» і регулярно передають до Збаража посилки: ліки, форму, допомогли придбати навіть кілька авто. А Штефан недавно передав для солдатів теплий одяг, берці і гамаші. Про рід його занять, вік, захоплення збаразькі волонтери не знають нічогісінько, але дуже вдячні йому за небайдужість. Кажуть, допомагати нашій армії чоловік став після того, як прочитав якусь книжку про Україну.

Подібних прикладів безкорисливості людей далеких і близьких, знайомих і незнайомих – дуже багато.  

Зараз у штабі очікують на таку актуальну допомогу: бінокль, електрообігрівач, ліки від грипу і застуди,  домашню випічку, тушонки. У свій черговий рейд волонтери виїжджають 10 лютого.

Наталія ТАРНАВСЬКА

Фото автора

Довідка. Збаразький штаб почав працювати у травні 2014 року. Орендує приміщення на Грушевського, 5. Першу допомогу волонтери надали трьом бійцям, другу - відразу 9-ом. Згодом екіпірували і по 20-28 чоловіків на день. Загалом від початку діяльності штаб допоміг майже 500 бійцям зі спорядженням, одягом, взуттям. Допомагають волонтери і сім'ям поранених бійців, і тим, хто втратив годувальників. Нині у штабі працюють п’ятеро постійних волонтерів.