31 Липня 2021, Субота


У Тернополі абітурієнти або ж студенти можуть отримати рік безкоштовного навчання: що треба зробити?

Відомий священник і місіонер провів реколекції у Зарваниці (фото)

Одне з міст Тернопільщини повідомило про небезпечний об’єкт на своїй території (фото)

У центрі одного з містечок Тернопільщини горіла велика ватра (фото)

У одній з громад Тернопільщини обрали нову старосту села (фото)

В одному із сіл Тернопільщини потерпають від нападів безпритульних собак

Фоторепортаж
Мандрівки Тернопільщиною. Коли двері, наче дім (фото)

На Тернопільщині відновив роботу один з басейнів для плавання

Які важливі об’єкти на Тернопільщині планують здати до 1 вересня (фото)

За добу на Тернопільщині зафіксовано понад 10 нових випадків захворювання на Ковід

Що означає QR-код на акцизних марках, пояснили жителям Тернопільщини

Це цікаво
31 липня в історії Тернопільщини

30 Липня 2021, П’ятниця


Погода
Якщо липень був спекотний, зима буде морозною

Це цікаво
У місті на Тернопільщині можуть віддати приміщення під перспективний проект митця Олега Шупляка

В Озернянському Будинку культури буде ремонт (фото)

Це цікаво
Де у Тернополі хочуть навчатись найбільше?

У Збаражі два дні вшановують пам’ять Героя України Юрія Горайського (фото)

Що чекає тернополян на вихідних?

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Володимир Болєщук з робочим візитом побував в Озернянській громаді (фото)

Корисно знати: як тернополянам вберегтися від бджолиних укусів?

Тернопільська «Нива» продовжила контракти з лідерами

Фоторепортаж
Тернополянка створює композиції з нев’янучих квітів (фото)

Як жителі центральних будинків у Тернополі можуть захиститись шлагбаумами чи воротами?

Анонс
Замок на Тернопільщині запрошує на вечір українського кіно

Відео
У Тернопільських громадах з’явиться поліцейський офіцер (відео)

Жителів Тернопільщини просять підтримати проєкт створення парку відпочинку в селі

Поліція Тернопільщини після 21 дня розшуків таки дізналася, де був молодий чоловік

У Чорткові шукають директора Музейної резиденції

Серед літа на санки: біля Кременця тривають змагання з зимового виду спорту

Це цікаво
Через Тернопіль проходитиме додатковий потяг на популярний курорт

Фоторепортаж
Прогулянки Тернополем. Стрічки пам’яті (фото)

Україна займає останнє місце в Європі за споживанням сиру (Агроновини)

У селах, що межують з Тернополем ліквідовують наслідки негоди (фото)

Дитина, яка народилася в потязі, що прямував через Тернопіль, перебуває у реанімації

За тиждень на Тернопільщині виявили 13 порушників міграційного законодавства

Жителі громади на Тернопільщині можуть підтримати важливий для велосипедистів проєкт

Минулої доби у трьох ДТП травмувалися люди (фото)

Оголошено конкурс на посади директорів двох шкіл Тернопільського району

У Тернополі помер Герой Соціалістичної Праці, син Героя Радянського Союзу

Пів тонни батарейок з Чорткова утилізують у Румунії

У громаді на Тернопільщині організовують 38-кілометровий веломарафон

Поліцейські Тернополя відпрацьовували основні алгоритми реагування на випадки домашнього насильства (фото)

Фоторепортаж
У тернопільській бібліотеці відбулась презентація серії книг, присвячених історії редемптористів (фоторепортаж)

Коронавірус на Тернопільщині все ще нагадує про себе

Анонс
Львів’яни перебрали досвід організації подій для бігунів у Тернополі

Це цікаво
30 липня в історії Тернопільщини

29 Липня 2021, Четвер


Погода
Осінь буде такою, як два останніх дні липня

Фоторепортаж
Мандрівки Тернопільщиною. Заповнені по вікна (фото)

Це цікаво
В одному з міст Тернопільщини з’явився новий туристичний арт-об’єкт (фото)

Анонс
У Тернопіль їдуть найкращі коти з України та з-за кордону

Жителям Тернопільщини нагадали, що треба розплатитися до першого серпня

Барви життя баби Калини

Найстарша жителька Більче-Золотого 95-річна Калина Остафійчук у своїй скрині зберігає справжній скарб – чорну сорочку, яку вишила у п`ятнадцять років, в якій брала шлюб і у якій заповідала себе поховати. Вишиванка ця, розповідає бабця, оберігала її все життя. А було воно дуже важким. 

Не дивлячись на поважний вік, бабуся має світлу пам`ять, пригадує ще князів Сапігів і детально описує їх маєток. За них, каже, в селі було жити добре. А от найбільше, чого боїться старенька, – москалів. Горя і поневірянь від них зазнали з родиною багато, тому ще досі страшно про них згадувати. Їй здається, що «прийдуть москалі і будуть бити».

Чорним по білому
Цю сорочку баба Калина створила сама. Саме так – створила. Бо полотно, з якого вона скроєна – теж праця її рук. У цій вишиванці – все подароване природою. Пройшла вона усі етапи свого створення- від сіяння конопель, їх збору, вичісування, вимочування, ткання полотна, його вибілювання і, нарешті, – вишивання. Скільки ж то важкої і непосильної роботи треба було переробити, аби припасти того полотна для усієї сім`ї!
– Колись жінки цілу зиму мотали із конопляних волокон нитки, не було коли й присісти. Вдосвіта вставали, пізно лягали. Бо навесні треба було дітям і чоловікам з полотна одяг пошити, – пригадує бабця Калина. – Я свою сорочку теж традиційно виготовляла. Почала вишивати її у п`ятнадцять років, майже два роки пішло на це. Ще подівувала трохи у ній, а у вісімнадцять заміж вийшла. То моя шлюбна вишиванка. Заповіла`м, аби поховали мене в ній, а родичка моя каже, що таку красу треба для нащадків зберегти, а не в землю закопувати. Довго я думала і погодилася. А знаєте чого погодилася? Був один випадок у нас в селі декілька років тому. Мою родичку поховали в такій сорочці. Та якось родичі прийшли на могилу і побачили, що тут ніби хтось усе поперевертав. Придивилися – сліди від копання. Вирішили розкрити гріб. І що думаєте? Зняли сорочку з небіжчиці, а вона – гола! То таки правда!
Розповіді баби Калини – то не вигадки, історію цю підтверджує і читачка нашої газети, місцева вчителька Катерина Бутовська. Справді, такий випадок мав місце. І він підтверджує велику цінність таких сорочок. Чорні колекціонери, а вірніше буде сказати мародери, йдуть навіть на такі безбожні кроки.


Конопляні чорні сорочки – візитна картка так званої «чорної борщівської вишиванки». Кожне село вигадувало свій узор, свою техніку вишиття. Якихось правил не існувало. Спільною була лише одна деталь – густо зашитий чорною бавняною ниткою рукав. Але і тут вишивальниці умудрялися вигадувати узори і мережива, вкраплюючи поміж чорні нитки барви іншого кольору, пізніше – пацьорки, папійотки. Та найперше, для святкової сорочки потрібне було світле полотно. Його треба було довго вибілювати на сонці. Саме такий ефект чорного по білому вважався справді святковим. Буденні ж сорочки не були такими витонченими, полотно, з яких вони шилися, могло бути і жовтуватим.
Баба Калина вишивала свою сорочку поширеною на той час технікою «колодка». А сам узор, яким зашитий рукав має назву «петрушка».
– Я вмію вишивати по-старому, але що з того, як зовсім не бачу? – бідкається старенька. – Сама її кроїла. А в голку пхала дві нитки, то називалося «пара». Робилося то для того, щоб вишиття було високим, густим. Тоді чорні нитки можна було купити лише в жида в крамниці, більше ніде не було. Вдягала я її на великі свята і весілля. А прати боялася, аби фарба від ниток не потекла. Вона в мене вже 80 років непрана!
Сьогодні цю унікальну вишиванку трепетно зберігає дочка баби Калини – пані Наталя. Її вважають сімейною реліквією і оберігом.

Сапіги поважали простих людей
Бабуся Калина, що наприкінці березня відзначила свій 95-річний ювілей, має унікальну пам`ять. Вона ще чудово пам`ятає всіх князів Сапіг, і навіть вірш, який у чотири роки декламувала на сцені їх палацу. За це від княгині Терези, яку в селі називали чомусь Параскою, отримала добротний кафтан. До дрібниць пригадує вона їхній фільварок і палац, в якому було сорок кімнат. Стояв він на місці теперішнього сільського клубу. Поруч був величезний фонтан і сад, в якому росли рідкісні породи дерев і квітів. Поблизу того фонтану був прив`язаний на ланцюгу велетенський орел. Сапіги були відомим польським родом, мали свій родовий герб, який нині зберігся на їхній усипальниці. У палаці їм прислуговувало понад 25 чоловік. Але гоноровими вони не були.
– Як ходила до школи, то графиня приходила і наглядала за тим, як ми вчимося. А я дуже добре вчилася, то вона все мене по голівці гладила, хвалила, – розповідає Калина Остафійчук. –Сапіги ходили до сільської церкви разом з простими людьми. Сиділи завжди на передніх лавах. А породисті пси, яких завжди брали з собою, тим часом чемно чекали надворі. Мали красивих коней сивої масті. Їх дуже любила графиня. В саді був участок, де влаштовували кінні перегони. Я бачила навіть як княгиня долала бар`єри, сидячи на коні. У них були такі забави, коли в гості навідувався пан із Пищатинців, що мав там фільварок.
З людьми сім`я Сапігів рахувалася, завжди справедливо їм сплачували за роботу, опікувалися освітою сільських дітей, цікавились культурою, справами церкви. Молодий пан Павло давав на рік кожному жителю Більче-Золотого, який у нього працював, у користування гектар поля, 12 фір дров, 12 центнерів збіжжя, два літри молока щоденно, 30 золотих грішми на місяць, якщо селянин жив не у фільварку, а в своїй хаті. Для порівняння: добротні чоботи тоді коштували два злотих. Тому люди любили і поважали їх, каже бабуся Калина. У 1939-му році нависла загроза смерті над родиною панів: енкаведисти хотіли арештувати князя і його дружину. Але люди врятували їх, переодягнувши в селянський одяг і переправивши через кордон до Польщі. Звідти вони поїхали до Канади.
Своє дитинство баба Калина провела у захоронці (щось на зразок дитячого садка), де дітьми опікувалися вісім монахинь. Сільські люди віддавали туди дітей, бо пани годували їх, вчили, доглядали. Закінчила моя співрозмовниця семирічну польську школу дуже успішно. Брала участь у всіх аматорських гуртках, театральних постановках, гарно декламувала вірші. Пригадує слова священика Гребенюка, який тихенько розповідав дітям, що ніякі вони не «русини», а українці. А потім… прийшли москалі.

Голка під серцем
– Наше безтурботне життя закінчилося із приходом в село москалів, – згадує Калина Остафійчук. – Жили ми бідно і до них, але у нас хоч ніхто не відбирав того, що мали. Свій хліб ми тяжко заробляли, цінували кожну копійчину, зводили хати. Мій брат був призваний на війну, але втік звідти. Додому не дійшов – його вбили. За це потерпіла уся наша сім`я. Не забуду той день, коли нас виселяли з власної хати. Фіри уже чекали коло брами. Та я збрехала, що йду подоїти корову, а сама втекла. Моїх відправили, а мене прийняв брат від першого батькового шлюбу. Та довго я там не могла залишатися. Настав той день, коли прийшли за мною, скрутили, взяли попід руки і повели. Марно було казати їм, що мій чоловік на фронті, – не слухали. На полі сукні я завжи приколювала голку – така звичка була. І ось від тих побоїв та голка вп`ялася мені в шкіру, а потім проклала собі шлях тілом. Спинилась вона зліва від хребта поблизу серця. То був 46 рік. Так я її майже 70 років і ношу в собі. Не повірите!
Коли бабуся Калина розповідає цю історію, – плаче. А її дочка Наталя розповідає, що мама досі боїться тих клятих москалів, думає, що її за це покарають і ще раз кудись вишлють. Страх, який посіяли «визволителі» у свідомості цих людей – непереборний. Він і досі живе в пам`яті і не дає спокійно жити.
Та все обійшлося. Бабуся Калина регулярно обстежується. Лікарі, які спочатку теж дивувалися, констатують, що та голка стоїть і не рухається, а отже, загрози ніякої немає.
Заспокоїлась баба Калина і продовжувала жити звичним життям.
Зазнала горя її родини від москалів! Коли сім`я повернулася із заслання, у їхній хаті вже були інші господарі, все майно знищено. Серце краялося від болю. І це ж треба було так принизити людей, змушуючи їх викуповувати у влади свої ж будинки! Калина Остафійчук теж викупила свій дім і все починала з нуля. 25 років вони жили в голоді і холоді, в нужді і хворобах, аби відкласти копійку на відбудову знищеної хати. Кажуть, час лікує. Але це не той випадок. Стільки горя і біди, скільки випало на долю цієї жінки, забути просто так неможливо.
Чоловік баби Калини так і не повернувся з війни. Вдовою залишалась вона до 55-го року. А потім зійшлася з сусідським чоловіком, народила доньку. Життя помалу налагодилось.
Часто вона просить дочку принести їй вишиту сорочку, щоб просто потримати у руках. Тоді згадуються бабі Калині молоді літа, зустріч зі своїм першим коханням, найщасливіші миті життя. Дякує Богові бабуся за прожиті роки, за здоров`я, яким він обдарував, за витримку і терпіння. Пригортає вона свою вишиванку до грудей і на якусь мить йдуть геть тривоги і щемні спогади гріють душу.

Джерело: TeNews
 

157

Залишити коментар

прайс-на-рекламу
Схожі матеріали

Інші публікації автора