3 Серпня 2021, Вівторок


Погода
Погода у Тернополі 4 серпня

Фоторепортаж
Олеся Хмелик на майстер-класах вчить відчувати цінність старої архітектури Тернопільщини

Фоторепортаж
Фотографиня з Тернополя – учасниця проєкту про лікарів у масках та без них

Відео
Жителю Тернопільщини «світить» штраф до 170 тисяч гривень (відео)

Це цікаво
На Тернопільщині створюють оригінальні листівки

У липні в Кременці народилась сорок одна дитина

Тернополяни тепер можуть летіти прямим рейсом у Венецію

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Як тернополянам не стати жертвою торгівлі людьми?

У Козівській громаді хочуть відновити роботу цукрового заводу

У тернопільських школах реалізували 17 проєктів громадського бюджету

Фотофакт Це цікаво
Тернополяни можуть перевтілитись в історичного героя міста через фото

Відео
У Петриках капітально ремонтують дорогу (відео)

Один з музеїв Тернопільщини працюватиме без вихідних

У Тернополі сертифікатами на житло порадували п’ять сімей

Відео
На Тернопільщині 81-річна бабуся випала з балкону п’ятого поверху будинку

Одне з сіл Тернопільського району на добу залишиться без газу

Це цікаво
Тернопільська студентка пройшла відбір в Антикорупційну школу НАБУ

На Кременеччині готуються до Всеукраїнської прощі родин загиблих військовослужбовців (фото)

Відео
Іван Чайківський: «Ділами любімо Україну свою!»

Випускниця Тернопільського вишу вийшла у півфінал Олімпіади

Жителька Тернопільщини відповідатиме за те, що вдарила ножем сусіда

В Байковецькій громаді вшанують пам’ять Героя України Володимира Гарматія

Поліція Тернопільщини розшукує дівчину (фото)

Дві тернополянки потрапили під колеса авто, перебуваючи у пішохідній зоні

Анонс
На одному із фестивалів Тернопільщини встановлять рекорд України

Сучасні технології виробництва вівсяних пластівців зберігають до 85% корисності продукту (Агроновини)

На Тернопільщині помер знаний працівник культури

Оперативники розшукали зловмисника, який проник в квартиру тернополянина та викрав його майно

Одна з вулиць Тернополя перекрита через прорив водопроводу

За вечір 2-го серпня на Тернопільщині ліквідували дві пожежі

Пішла у ліс та повернулася із кошиком білих грибів: на Тернопільщині розпочався грибний сезон (фото)

У липні поліцейські склали 172 адмінпротоколи за керування транспортними засобами у нетверезому стані

У Чорткові анонсували відкриття концертного сезону

Коронавірус на Тернопільщині забрав ще одне життя

Служба автомобільних доріг шукає на Тернопільщині нових експертів

Тернопільщина серед лідерів на ринку землі

Це цікаво
3 серпня в історії Тернопільщини

2 Серпня 2021, Понеділок


Погода
Яке третє число серпня, такий і жовтень

Жителі Тернопільщини знову можуть їздити до Італії з туристичною метою

Фотофакт
Цуценя з Тернопільщини визнали найкращим в Україні (фото)

Уродженця Тернопільщини призначено Послом у сусідню країну

На Тернопільщині з початком жнив приділяють особливу увагу пожежній безпеці врожаю

В ОТГ на Тернопільщині говорять про наслідки освітньої реформи

Тернопільські спортсмени здобули призові місця на Чемпіонаті України в Дніпрі (фото)

Фотофакт
Тернопільські «Красуні дня»

Фермер виготовляє морозиво із козячого молока (Агроновини)

Один з приміських поїздів змінить графік руху Тернопільщиною

Фоторепортаж
Мандрівки Тернопільщиною. Обрамлення старовини (фото)

На Тернопільщині відкрили пам’ятник майору

У місті на Тернопільщині зловили вандалів

Відео
Понад сотня дітей танцем привітала ОТГ з Днем народження (відео)

Василь Махно: «Для мене найважливіше у творчості – це процес писання»

Сьогодні проектом «ЛітТера» ми розпочинаємо серію інтерв’ю з письменниками Тернопільщини. До Вашої уваги – розмова Юрія Матевощука з Василем Махном.

Юрій Матевощук: Банально, як завжди, але моє перше запитання звучатиме так: перші кроки в літературі – як це відбувалося і з чим пов’язано?

Василь Махно: Для мене перші кроки – це видрук першої книжки, тобто той крок, на який наважується не кожен, бо у всьому цьому існують ризики, які мусиш перебороти, оприлюднивши себе світові. Так-от, моя перша книжка вийшла під назвою «Схима». Як тоді, так і тепер я розумію схиму як обряд певного ордену, у нашому випадку – літератури, у який тебе буде зараховано, або й ні. Коли навіть у крихті своєї амбіції ти розумієш, що до тебе уже написано безліч віршів, романів чи п’єс, що на полицях світових бібліотек і так тісно від книжок, щоби й тобі втиснутися у вузькі, ще, можливо, існуючі шпарини, то відчуття схими, тобто наближення до країни слів якось полегшує твій вибір і твої ризики. У кожного свої, звичайно, мотиви писання, але слова, до яких ти підступаєш, дуже жорстокі, їх не можливо приручити, і тому постійна боротьба з ними й становить зміст життя письменника.

Ю. М.: Що є найбільш пріоритетним для Вас у творчості?

В.М.: Процес писання.

Ю. М.: Зрозуміло, що з роками список тих, кого Ви читали і ким захоплювалися, змінювався, але які 5 письменників (мистецьких діячів) найбільше вплинули на Ваш творчий шлях?

 

В.М.: Я міг би назвати й 50 письменників, чия творчість мені подобалася, однак кожного разу ця п’ятірка, про яку Ви питаєте, змінюється, вона перетасовується, наче карти, на це впливають різні моменти (вік, досвід). 

Ю. М.: Значний час Ви були викладачем в університетах України та Польщі. Скажіть, навчання літератури інших (студентів) допомагає у творчості чи, навпаки, шкодить?

В.М.: Не знаю, це різні сфери діяльності.

Ю. М.: Троє зі «Західного вітру»: як саме була створена Ваша група в буремний 1992 рік і чому вона проіснувала саме стільки, не більше і не менше? Розкажіть, чи Ви підтримуєте контакти з Гордієм Безкоровайним та Борисом Щавурським і чи можливе якщо не відродження, то флеш-бек «Західного вітру» у вигляді спільного поетичного вечора?

В.М.: Я думаю, що ми об’єдналися саме тоді, коли нам найбільше бракувало спілкування, тобто коли нам було десь по 25 років, бо спільна книжка вийшла дещо пізніше, від перших наших зустрічей, посиденьок, застіль, спільних читань і спільних поїздок. Останній раз ми зібралися разом у 2000 році у помешканні Ярослава Павуляка. Це була моя ідея. «Західний вітер» складався з чотирьох поетів, тобто до Вашого переліку варто додати Віталія Гайду. Так трапилося, що на час виходу книжки Віталія у Тернополі не було, видавець підганяв – і я вирішив видати книжку без нього. Справедливість вимагає доповнити цю прогалину хоча б теперішньою моєю реплікою. Може, відчуваючи якусь провину, я доклав усіх зусиль, щоби перша книжка Гайди таки вийшла. У мене давно уже є намір написати есею про наші західновітрівські роки, але далі першої сторінки поки що не просунувся. У травні цього року з Безкоровайним я зустрівся на нью-йоркському летовищі Джон Фіцджеральд Кеннеді, хоча мешкаємо в одному місті. Це була зустріч, здається, після чотирирічної перерви. Час був не найкращий: у нього саме помер батько, і ми лише перекинулися кількома словами. Зі Щавурським завжди бачуся, перебуваючи в Україні: ходимо містом, дещо згадуємо, п’ємо каву. З Борисом підтримуємо дружні стосунки, літературні якось давно пішли своїми дорогами. Я особисто готовий взяти участь у спільному читанні, якби на нього погодилися усі із «Західного вітру». Також у мене зі Щавурським була ідея видати нову спільну книжку, до якої б увійшли наші старі і нові вірші, світлини і навіть якісь літературознавчі матеріали. Але і це залишилося на рівні ідеї. Може, хтось це зробить за нас?

Ю. М.: Пане Василю, Ви переклали українською мовою книжку Збіґнєва Герберта «Струна світла», а також багатьох відомих письменників – Чеслава Мілоша, Богдана Задуру, Януша Шуберата та ін. Скажіть, як письменнику, будучи інколи перекладачем, зберегти власний почерк і не перевтілитися остаточно в перекладача назавжди?

В.М.: Для мене перекладання завжди було пізнавальним процесом іншої літератури. Принаймні, це дозволило у 90-і роки познайомитися з польською літературою, котра входила у нас в моду, найперше завдяки Мілошу, Шимборській, Герберту та Ружевичу. Знаю, що для декого в Україні саме перекладання – це спосіб утримати себе, тобто спосіб заробітку. Я давно уже не перекладаю систематично, лише тоді, коли маю до цього охоту. Не завершеними, як перекладацький проєкт, залишилися вірші Джона Ешбері, котрі усе-таки спробую колись допрацювати і, можливо, видати. Коли Богданові Задурі виповнювалося 70 років, я серед своїх файлів віднайшов перекладену, але не редаговану його поему «Крок Сіітонена», яку таки видрукував. Знаю, що багато важливих югославських романів, до прикладу, Момо Капора чи Міодраґа Булатовича нема в українських перекладах, інколи така шалена думка приходить: а, може б, перекласти?

Ю. М.: І відразу питання на цю ж тему у зворотному порядку: Ваші твори перекладено багатьма мовами. Чи зустрічали Ви коли-небудь якісь неточності в їх перекладах?

В.М.: Справді, такі випадки інколи трапляються, це йдеться про мови, які розумію, і можу вловити «перекладацьке відхилення». Найчастіше це відбувається, коли з перекладачем допрацьовується текст, і до друку це ще не втрапило. Щодо мов, які я не розумію і не знаю, то питання, вочевидь, не до мене.

Ю. М.: Цьогоріч світ побачили два нових видання: «Ровер. Вибрані есеї та вірші» та книжка оповідань «Дім у Бейтінґ Голлов». Якщо есеї та вірші – це жанри, в яких Ви писали і раніше, то оповідання – зовсім нове слово для «українського читача Махна». Чим був зумовлений цей перехід?

В.М.: Я давно примірявся до прози. Навіть деякі есеї писав, змішуючи жанри нон-фікшн і фікшн. І минулої зими мене «пробило» на кілька оповідань. А тоді я подумав про книжку оповідань. Коли «Видавництво Старого Лева» погодилося видати таку книжку, то у мене було всього три оповідання. Отож, протягом зими 2014-2015 років я писав оповідання у залитій зимовим місячним світлом кімнаті. Багато згадував. Тобто досвід та життєві історії, які найбільше мені запам’яталися, я намагався тепер упорядкувати, виструнчити у жанрі оповідання. Вирішив, що тема дому, котра для мене, того, хто багато разів залишав свій дім, мусить бути центральною. Так воно, здається, й трапилося. Я не хотів себе обмежувати географічно, тому поруч з Нью-Йорком знайдете Чортків чи навіть індійське місто Калікат. Але де б не відбувалися події і які б імена не були у твоїх героїв, тканиною життя літературного твору завжди залишаєшся ти.

Ю. М.: Чи можна у майбутньому чекати від письменника Василя Махна на великий прозовий твір – повість чи роман?

В.М.: Питання провокативне. Скажу, що так. Але коли – ще не знаю.

Ю. М.: Ви вже досить тривалий час мешкаєте в США, але у Ваших текстах залишилось багато України, хоча і додались заокеанські мотиви. Як Ви обираєте тему для написання певного тексту: вірша, есе, оповідання?

В.М.: Я їх не обираю, це моє життя. Я про це пишу.

Ю. М.:Олександр Фразе-Фразенко цього року зняв про Ваш творчий шлях фільм, який має назву «Дім на сімох вітрах». Доводилось чути багато позитивних відгуків від глядачів. А як Ви ставитеся до цього і чи повністю Фразе-Фразенкові вдалось передати Ваш творчий образ?

В.М.: Якщо про тебе знімають кіно – це добре. Принаймні, можна подивитися на себе збоку. Жоден фільм не може передати усього, що ти відчуваєш і про що думаєш, але Олександр Фразе-Фразенко, який і сам добрий поет, створивши колаж із моїх часів і моїх віршів, зумів показати пошук збалансованості поміж віршами і прозою, Україною і Америкою, океаном і землею, – те, що мене будує і те, що мене руйнує.

Ю. М.: Дякую Вам за вичерпні відповіді. Наостанок. Як  банальним запитанням розпочав, таким же і закінчу: розкажіть, будь ласка, про Ваші творчі плани.

В.М.: Їх багато. Давайте я буду ділитися ними поступово.

P.S. Фільм «Дім на сімох вітрах» можна переглянути за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=G1F35MMz2MM

Довідка. Василь Махно народився 8 жовтня 1964 року у Чорткові на Тернопільщині. Закінчив Тернопільський педагогічний інститут та аспірантуру, викладав в університетах Тернополя і Кракова. Автор дев’ятьох поетичних збірок: «Схима»(1993), «Самотність Цезаря» (1994), «Книга пагорбів та годин» (1996), «Лютневі елегії та інші вірші» (1998), «Плавник риби» (2002), «38 віршів про Нью-Йорк та дещо інше» (2004), «Cornelia Street Cafe: нові та вибрані вірші 1991-2006» (2007), «Зимові листи» (2011), «Я хочу бути джазом і рок-н-ролом» (2013); двох книжок есеїстики «Парк культури та відпочинку імені Ґертруди Стайн» (2006), «Котилася торба» (2011), книжки поезій та есеїв «Ровер»(2015), книжки оповідань «Дім у Бейтінґ Голлов» (2015), п’єс «Coney Island» (2006), «Bitch/Beach Generation» (2007), перекладів польських поетів Збіґнєва Герберта «Струна світла» (1996) та Януша Шубера «Спійманий у сіть» (2007).

Вірші, есеї та драми Василя Махна перекладено багатьма іноземними мовами, зокрема англійською, польською, німецькою, сербською, російською, литовською, чеською, малаямською, івритом, їдиш, іспанською, португальською та ін. За кордоном окремими виданнями виходили вибрані вірші: у Польщі «Wędrowcy» (Poznań, 2003),«34 wierszy o Nowym Jorku i nie tylko» (Wrocław, 2005), «Нитка/Nitka» (Sejny, 2011), «Dubno koło Leżajska» (Leżajsk, 2012); Румунії «Fiecare obiect isi are locul sau» (Craiova, 2009); США «Thread and Selected New York Poems» (New York, 2009), «Winter Letters» (New York, 2011); Сербії «Црна рупа поезије» (Београд, 2013). Лауреат кількох літературних нагород, зокрема Міжнародної поетичної премії «Повеље Мораве» за 2013. Учасник багатьох Міжнародних поетичних фестивалів у Сербії, Польщі, Словенії, Румунії, Німеччині, Індії, Колумбії, Нікараґуа та Македонії. З 2000 року мешкає у Нью-Йорку.

 

 

23

Залишити коментар

прайс-на-рекламу
Схожі матеріали

Інші публікації автора