13 Квітня 2021, Вівторок


Погода
Натішилися: на Тернопільщині знову похолодає

Фотофакт
Відома тернопільська локація втратила свою родзинку (фотофакт)

Це цікаво
Як навчитися вчитися. Розповідає тернопільська перекладачка 

Фоторепортаж Це цікаво
Неподалік Чорткова знайшли поховання приблизно ІІІ тисячоліття до нашої ери (фоторепортаж)

У Тернополі перевіряють заклади харчування 

Фоторепортаж
Під Тернополем запрацювала станція дегазації сміття (фоторепортаж)

Це цікаво
За подорож до Мальти більше ніж на три дні тернополянам повернуть до 200 євро 

Фотофакт
Тернопільський «Красунчик дня»

Що варто знати тернополянам, які є спадкоємцями

Студентка з Тернополя перемогла у всеукраїнському конкурсі з журналістики

Фоторепортаж
Мандрівки Тернопільщиною. Крізь скло минулого століття (фото)

На Закарпатті волонтерка виготовляє м’ясні та овочеві чипси (Агроновини)

Наймолодший гравець «Ниви» дебютував на полі

Фотофакт
Територію біля Тернопільського ставу повільно перетворюють на сміттєзвалише (фотофакт) 

На Тернопільщині шукають винних в алкогольному отруєнні неповнолітніх 

Тернопільщина: за крадіжку на пів мільйона директору фірми дали 7 років тюрми

Анонс
Тернополяни можуть навчитися залучати кошти у проекти

Відійшов у вічність народний артист України, почесний житель Чорткова Борис Мірус

Відео Фоторепортаж
«Озеленення планети»: Лановеччина взяла участь у встановленні світового рекорду (фото, відео)

Вісім лікарень на Тернопільщині стали тимчасовими госпіталями

У лісах Тернопільщини зберігається високий рівень пожежної небезпеки

У Тернополі помер доцент кафедри місцевого університету 

У тернопільської футбольної команди – новий тренер

Фоторепортаж
Прогулянки Тернополем. Зазирнути у минуле (фото)

На Тернопільщині територіальна виборча комісія неправильно розподілила мандати на виборах

У Тернополі продовжують реконструкцію Гаївського мосту

Тернопільщина «пасе задніх» за рівнем зарплат

У Тернополі вимагатимуть присвоїти звання Герой України Євгену Коновальцю

Фотофакт
Чоловіка на Тернопільщині переїхав власний мотоблок (фото)

Фоторепортаж
Добрі господарі: громади Тернопільщини підтримали всеукраїнську акцію, мета якої – покращити навколишнє середовище (фоторепортаж)

Начальник Нацполіції області привітав членів ФСТ «Динамо» з високими досягненнями у кікбоксингу

Поліцейські охорони спіймали чоловіка, який пошкодив чужий автомобіль

Французи передали одній з лікарень Тернопільщини гуманітарну допомогу

Два будинки та піднавіс із сіном рятували на Тернопільщині від вогню

Фоторепортаж
Мандрівки Тернопільщиною. Лев, орел та зорі (фото)

Фотофакт
На Тернопільщині скандал: у жителів відібрали пасовище (фото)

Поліцейські розшукують зниклого тернополянина (фото)

Ще понад 22 га землі згоріли на Тернопільщині за минулу добу

У містечку на Тернопільщині є керівна вакансія

За добу – черговий «рекорд»: від коронавірусу померли 22 особи

У Тернополі нацгвардійці виявили чоловіків із ймовірною наркотичною речовиною

Фоторепортаж
Чим можуть похвалитись комунальники Чорткова за тиждень? (фото)

Це цікаво
13 квітня в історії Тернопільщини

12 Квітня 2021, Понеділок


Погода
Погода в Тернополі 13 квітня

Тернопільська газета відзначає річницю від дня заснування

Одне з міст Тернопільщини збирає гроші на продукти для великоднього кошика

У Чорткові стартує конкурс на найкращі великодні інсталяції

Ідею передачі довгобуду обласної бібліотеки Тернополю підтримав Володимир Труш

Проповідь о.Василя Баглея у неділю 11 квітня 2021 р.Б. в храмі УПБ м. Козови

Погода
Вже завтра у Тернополі завершиться опалювальний сезон 

Відео
Онкологія і спалені тварини: тернополян закликають не палити траву (відео)

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Людина живе доти, доки її пам’ятають

Світлий, добрий, щирий, чесний, відданий, справжній патріот – таким згадують Віктора Гурняка його друзі і побратими. Він був найкращим і в пам’яті усіх таким і залишиться.

Віктора немає серед нас уже майже рік, а йому у Facebook пишуть – присвячують побачені світанки та підкорені вершини гір: «Якщо вірити, що ми там, де наші думки чи думки про нас, то вважай, що ти теж бачив цей схід сонця з-за Говерли. Дивилася за двох». Пишуть ті, хто перегортає сторінку календаря зі світлинами Героїв, а жовтень – сторінка Віктора. «Прокинувшись о 3 год. ночі, я була такою щасливою, мені хотілось знову заснути і бачити цей сон. Він був дуже коротким, але дуже чітким і мені важливим. Я бачила тебе, тебе такого щасливого та світлого. Навіяло спогади про наш перший танець, сьогодні ми танцювали вдруге так ніжно, так любляче та з посмішками на обличчі. Відчуття, що ти мене тримаєш, і досі залишилось зі мною», – пише його дружина Ірина Гурняк. Йому пишуть, що пам’ятають…

Комусь він був сином, чоловіком, братом, другом, побратимом, колегою. Хтось ближче, а хтось на відстані – Віктора знали тисячі людей. Для кожного він був по-своєму «СВІЙ» і кожен вважає, що втратив когось дуже близького. Нашій редакції теж пощастило, і нехай на короткий час, але ми теж змогли доторкнутися до його життя, запалитися його невичерпним оптимізмом.

Людина живе доти, доки її пам’ятають. Ось яким його пам’ятатимуть друзі і побратими.

Для нього не існувало неможливого

– Про Вітька можна дуже багато говорити. Він був авантюристом у хорошому сенсі цього слова, – розповідає близький друг Віктора Назар Зелінка. – У 2002 році склав пластову присягу на вірність Україні. Там є слова, що пластуна просять допомагати іншим. Віктор завжди ставив чуже вище, аніж своє, завжди намагався всім допомогти. Так і загинув, допомагаючи іншим. Він перевіз тисячі касок, бронежилетів, доправив десятки автомобілів. Останні місяці, коли ми займалися волонтерською справою, Віктор вишукував можливості, щоб зібрати і передати чи доставити допомогу. Для нього не існувало нічого неможливого. Рідних і друзів заспокоював: «Я бачу, що моє місце зараз там, усе буде добре, не переживайте». Віктор був найкращим другом. Ми зналися з дитинства, вчилися в одному коледжі, одного року одружилися, навіть наші доні народилися з різницею у три місяці. Він дуже любив своїх дівчат: донечку Юстинку, дружину Іру та сестру Олю. Любив і поважав батьків, завжди боявся їх підвести. Був життєрадісним, підбадьорював, незважаючи на життєві труднощі. Віктор був феноменальною людиною. Завжди викладався на всі сто, був відданий справі — відданий Україні.

Встигав воювати і фотографувати

– Віктор добре знав нашу групу і волонтерів у нас влітку, постійно до нас приїжджав, привозив усе, що було потрібно, – розповідає побратим з «Айдару» Михайло Білянський. – А в кінці літа він уже служив у нашому підрозділі. Був дуже ініціативним. У нього була така хороша риса – він завжди відгукувався на прохання про допомогу, про що його не попросили б. Часто виїжджав на «велику землю», бо його часто просили щось привезти. Але через те, що багато чим займався – і журналістикою, і  волонтерством, і машини приганяв в АТО, і зі службою поєднував – напевне, не завжди встигав закінчувати те, за що брався. У ті дні, коли він приїжджав, ми їздили на полігон, покращували свої навики. Пам’ятаю, що він дуже хотів поїхати додому хоч на день, бо в дружини Іри був день народження. Він дуже хотів встигнути до Львова, але нас відправили на 31-й блокпост, і він поїхав разом із нами. Віктор дуже сильно переживав, що не зміг поїхати, брав у мене телефон, бо в мене був інший оператор, набирав Іру. А через чотири дні він загинув.

Тоді в бою він був неймовірно спокійним і врівноваженим, як для першого бою, ще й встигав щось фотографувати. Він встигав усе. Йому командир дав завдання "прочистити зеленку" (перевірити на наявність ворогів кущі і зелені насадження – прим. ред.). Він дуже добре стріляв, а коли закінчив роботу, то пішов фотографувати. Йому важливо було показувати світу, що відбувається на війні. Ще влітку їздив на передову, робив фото і публікував їх. І тоді він теж намагався зробити якомога більше фотографій. Далі знову взявся за зброю. А потім нас накрило мінометними обстрілами. Було багато поранених, але він уцілів після першого обстрілу. Проте був поранений один десантник. Віктор почав надавати йому першу допомогу, вантажити  його в автомобіль. Раптом знову почався мінометний обстріл, і в цей момент заглохла машина, на якій Віктор мав вивезти десантника. Командир по рації казав йому, щоб кинув цю машину, лягав на землю, але він не послухав. Відповідав, що в десантника важкі поранення, що його треба вивезти. А потім загинув. Це був його перший бій. Я був здивований, що в першому бою він був таким спокійним.

Віктор був добрим, завжди веселим, приходив до нас спілкуватися, постійно усміхався, яким би втомленим не був за день.  

Незважаючи на втому – посміхався

– Скажу не вперше — Тернопіль і Україна втратила Людину. Віктор — дійсно найсвітліший хлопець зі всіх, з ким мені доводилося товаришувати чи спілкуватися, – розповідає його товариш Андрій Шкула. – Посміхався, навіть коли "гризли" якісь проблеми і тим позитивом заражав. Навіть коли не мав часу на балачку, зупинявся і щиро питав: "Як справи?"… Востаннє я бачив Віктора наприкінці серпня 2014 року. Тоді з Іваном Сороколітом ми їздили в Щастя, аби завезти трохи корисних речей і провідати наших хлопців, бо ж в «Айдарі» служили наші знайомі та друзі. У тій поїздці нас супроводжував Віктор, він нас забезпечив бронежилетами, касками, провів відносно безпечними дорогами… Я знав, що він забіганий, замучений і живе на межі, бо з початку АТО поставив собі за мету організовувати допомогу нашим хлопцям. Він дійсно не висипався, не відпочивав і не бував з родиною, натомість організовував збір вантажів і сам їх відвозив на передову. Але попри втому, був сповнений оптимізму і посміхався. На блок-постах Віктора зустрічали, як хорошого друга, те саме – на місцях дислокації. З ним щиро вітались, обнімались, бо він дійсно рятував хлопців. Уже в жовтні я дізнався, що Віктор вирішив передати волонтерську місію друзям, а сам пішов добровольцем. Згодом почув про смертельне поранення. Повірити було важко. Мені досі не вкладається в голові, ні з точки зору релігії, ні карми, ні якогось космічного балансу, як так могло статися, що кращий з-поміж нас уже не з нами. Він ніколи не керувався агресією чи злістю, ним керувала любов… Я впевнений, що частину себе Віктор залишив братику, сестрі, донечці, рідним і тим, хто його знав. Герої, на жаль, вмирають… але їхні справи і пам'ять про них мають жити!

Пластова довідка

Ст. пл. скоб. Віктор Гурняк народився в 1987 році. Родом із села Городниця  Гусятинського району на Тернопільщині. Навчався в 27-й загальноосвітній школі в Тернополі, згодом – у Технічному коледжі Тернопільського техуніверситету. Працював у щоденній газеті «20 хвилин» і був редактором пластового часопису «Цвіт України». Брав участь у проектах Інституту політичної освіти та Міжнародного республіканського інституту. 

Очолював у Тернополі Молодіжну громадську організацію «Фундація регіональних ініціатив» і був прес-секретарем партії «ПОРА» у Тернопільській області. Працював фотокореспондентом інформаційного агентства УНІАН, фотографував для міжнародної інформаційної агенції REUTERS. Спільно з друзями заснував фотоагентство LUFA. У 2014 році приєднався до команди інтернет-проекту INSIDER.

Разом з дружиною Іриною виховував доньку.

До „Пласту” Віктор Гурняк вступив у 14 років. Належав до гуртка «Сірі вовки», що входив до куреня ч. 29 ім. Юрія Старосольського. У 2004 році був одним із співзасновників і першим курінним куреня ч. 77 ім. Івана Гавдиди. Згодом став членом 15 Куреня УСП «Орден залізної Остроги» ім. Святослава Завойовника. Виховував юнацький гурток «Орли». Був заступником з виховної роботи станичного та окружного проводу. Керував інформаційною ділянкою у Тернопільському „Пласті”. Організатор багатьох акцій та комендант Крайового табору «Легіон-11». 

Джерело: te.20minut.ua

 

303

Залишити коментар

прайс-на-рекламу
Схожі матеріали

Інші публікації автора