"Зіркова" алея у центрі нашого міста засипана  опалим листям з каштанів, що ростуть поряд. Принаймні, так було сьогодні ополудні. Самих "зірок" під листям не видно. За день на них наступає безліч байдужих черевиків та чобіт.

Оскільки добра половина людей, які стоять за цими "зірками",  мої добрі знайомі, то особисто у мене не піднімається нога, щоб наступати на славетні імена. Бо інтуїтивно розумію - енергетично це не правильно, не має так бути. Зірки на те й вони зірки, щоб бути десь там - вгорі над нами, вони недосяжні. Зірки не бувають приземленими , навіть якщо це й люди. Ідея "зіркової" алеї не наша - американська. Може краще створити щось своє: особливе і неповторне, притаманне нашому генотипу? Американці придумали це тому, що в гонитві за грошима, вони не мали (і не мають) коли вгору глянути.  А там вгорі - вечірнє небо, зорі, і немов різьблений із золота молодик. Якби вони частіше дивилися вгору, то хід історії  був би інакшим. Втім, це не про нас, у нас ментальність зовсім інша. Отож маємо те, що маємо. А якщо вже "маємо", то давайте хоч вчасно підтримувати зірковий імідж тернопільської алеї слави, а не лише у серпні, коли відкривається чергова нова зірка.

Валентина СЕМЕНЯК

Фото автора