25 Лютого 2020, Вівторок


На Збаражчині підприємець завдав державі збитків на кілька мільйонів

Тернопільські волонтери збирають кошти на квадрокоптери

Безробітна Іванна з Тернопільщини різко «піднялася» після того, як захистила своє

Тернополяни можуть доставити допомогу бійцям, яка знову ледь поміщається в один бус (фото)

Фотофакт
Жителі Тернополя платять за комунальні послуги не так і багато (фотофакт)

На Тернопільщині пенсіонерка стала жертвою шахрайки

Фотофакт
Сергій Притула, попри щільний гастрольний графік, допомагає бійцям на Сході (фотофакт)

На Тернопільщині знову смерть на дорозі (фото)

На Тернопільщині комусь пощастило виграти 1 млн у лотерею

У Копичинцях таки закриють автовокзал (фото)

На Шумщині досі розшукують місцевого жителя (фото)

Вимагають звіт: звідки брали гроші жителі Тернопільщини

Анонс
Наприкінці лютого у Тернополі виступить «Бумбокс»

Фотофакт
На Тернопільщині буревій наробив лиха (фотофакт)

Відео Погода
Кременчанин розповів – чому його група туристів заблукала у горах (відео)

Фотофакт
Тернополяни знову скаржаться на обман у місцевих супермаркетах (фотофакт)

Тернополянка посіла третє місце на етапі Кубка світу зі спортивної гімнастики

Яких кроків від бізнесу чекають контролюючі органи на Тернопільщині

Для маленьких тернополян облаштують дитячі майданчики

Терміново
Сьогодні деякі вулиці Тернополя залишаться без світла

Це цікаво
25 лютого в історії Тернопільщини

24 Лютого 2020, Понеділок


Погода
На Тернопільщині й далі попереджають про сильні вітри

У тернопільському університеті пам’ятають про знаних письменників (фото)

Уже відомо, кого на Тернопільщині перевірятимуть податківці 

Художник з Тернополя повезе «Князів України-Русі» до Києва

Що жителям Тернопільщини треба конче знати про РРО

Це цікаво
«Мені соромно за українців, які спеціально брешуть», – тернополянка спростувала інформацію про масову паніку в Італії через коронавірус (фото)

«Кіборг» поповнив лави муніципальної варти Чорткова

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

З березня заборонять оформляти спадщину і дарування: правда чи ні?

Різноманіття кольорів давньої плитки на тернопільській вулиці Руській (фото)

На фермера напали двоє чоловіків (Агроновини) 

У печері на Чортківщині тренувався аварійно-рятувальний загін

Тернополяни невдовзі користуватимуться новими автобусами

Тернополяни знайшли приклад хорошої комунікації у час паніки

Відео
Як тернополянам привітати англомовних друзів після подорожі (відео)

У Тернополі заробляють по дві тисячі доларів

На Тернопільщині служби не поспішають ліквідовувати наслідки стихії (фотофакт)

На Тернопільщині дерево протаранило кілька автівок (фотофакт)

Один із найрезонансніших фестивалів завершився на Тернопільщині (фото)

Фоторепортаж
У Зборові стартував чемпіонат району з мініфутболу (фоторепортаж)

На Тернопільщині дехто не любить собак неелітної породи

Фотофакт
У Тернополі чоловік викидає сміття з вікна власної квартири (фотофакт)

Анонс
Наприкінці лютого Тернопіль відвідають відомі гумористи

29 рятувальників розшукали групу туристів, що заблукали під проводом кременчанина (фото)

Фотофакт
Тернопільські артилеристи здобули нові знання у військовій сфері (фотофакт)

На Тернопільщині «під олівець» візьмуть кожне дерево

Відео Фоторепортаж
Тернополяни масово занурились у холодну воду (фоторепортаж, відео)

На Тернопільщині в аварії постраждали люди

Спортивний огляд тижня: дві тернополянки – бронзові призерки чемпіонату світу

На Тернопільщині через повалені дерева – затримка руху поїзда

Житель Тернопільщини незаконно виловлював червонокнижну рибу

Чаша Амріти Еліни Абакарової

                    29 квітня – Міжнародний день танцю

 …Спочатку я побачив її в  ту мить, коли… Зрештою, не так, не її я побачив спочатку. Передусім, з’явилася музика. Східна мелодія дещо незвично увійшла в  зал філармонії, стіни якої, здається і так вже були просякнуті багатолітніми звуками сотень концертів, що звучали тут  раніше.  Але та мелодія  у  філармонійній залі зазвучала вперше. Мелодійні звуки одразу заволоділи простором, вони, здається, прагнули проникнути у кожен закуток, залишити там свою частинку отого потужного звукового струменя, що линув із сцени…

Вже через мить стало зрозуміло: власне, музика заполонила не тільки зал, але й увійшла  у серця кожного, хто затамував подих в очікуванні того, заради чого, власне прийшов сюди. І ось, при червоно – жовтому світлі, що ніби пульсувало у такт мелодії,  завіса розійшлася і на сцені з’явилася  Вона.

                               Та, що прийшла зі Світла

Власне, то був тільки силует жіночої фігури, настільки досконалої, що хотілось якомога довше вдивлятися у ці гармонійні вигини тіла, котрі раптово починали змінювати свої обриси. Раптом, прекрасним контуром ніби пробігла жива хвиля. За мить із цього контуру,  в ритм індійської музики, що набирала обертів, виринула рука. Вона,  ніби вирвавшись з темного простору, що стримував її,  затріпотіла, наче птаха, освітлена вже червонувато-синім променями прожектора.  А потім, в якійсь неймовірній траєкторії, злетіла увись ще одна рука і вже, наче  у прискореному фільмі,  на очах глядачів розквітла красива квітка… Оберти рук з браслетами, рухи ніг, звабливі коливання тулуба,  граціозні повороти шиї, – все це перетворювалось у небачені обриси, що здається крутились навколо невидимої вісі, яка втримувала отой вогонь, шал, оту стихію, що розгорталася на сцені. Раптово танцівниця глянула у зал. Ніби кинула  туди потужний жмут енергії з очей і всього єства. Як обпекла поглядом. І той, хто, вловив його, здається  увібрав часточку світла, яке змусило затріпотіти серце, заставило його битися швидше,   забриніти в унісон ритму, що заполонив увесь зал.

 

Зачарований дивився на той сонячний вихор, що хвилями то звивався – закручувався, то завмирав  у немислимих формах, які, здавалось, випромінювали і гарячий подих Індії, і вершинні вітри Гімалаїв, і вічне хлюпотіння хвиль долини Гангу. Здавалося, торкнешся  цього клубка енергії і відчуєш не тільки запах сандалового дерева, ніжний аромат гірської лаванди, але тихий легіт вітру, сонячного проміння. Відчуваю, що дивлячись на сцену, перебуваю у якомусь дивному, гіпнотичному стані. Боюся ворухнутися, щоб не сполохати побачене диво, не збити отого ритму, отих коливань, що вже і тобою оволоділи й ти сам  у залі ледь-ледь, мимоволі повторюєш оті рухи. Розумієш одне: це не просто танець. То прийшла до тебе Вона, саме до тебе.

Даси Їй жбанок джерелиці, вип’є беззупину, не боячись прохолоди, бо має у собі вогонь, що розтопить лід. Подаси Їй філіжанку гарячої  східної кави, приготовленої  на розжареному піску, надіп’є  жагучими вустами поквапливо, бо Вона вся – в танці. Надіп’є і не обпечеться, бо Сама – вогонь, який готовий спалити й тебе, якщо ти необережний, а якщо ти ще й за знаком Водолій, то вип’є тебе всього до останку, наповнить тебе собою і понесе спочатку невеличкими струмками, а потім – бурхливими водами Гангу, наповнить отою змішаною сутністю океан, й ти розчинишся у Ній і в тому океані, бо сам зітканий з води і знак твій – Водолій…

То хто ж Вона? Прохолодний вітерець, пекучий промінь сонця, вечірня зоря, чи саме повітря перед літньою грозою,  наповнене особливим станом очікуванням чогось… Танець обірвався несподівано, на високій ноті. Вона зупинилася й глянула в зал вже не як танцівниця – грайливо-сценічно, а просто стомлено. І було в цій постаті щось щемливе і, водночас інтригуючи, запитальне: ти хочеш ще відчути подібний стан? Я хотів…

                         Від фільму – до реальності

…Так сталося, що від тієї зустрічі, коли вперше побачив на сцені Еліну Абакарову пройшло дванадцять років. Так часом буває у журналістській сфері: зустрінеш людину, а потім  минає певний час до наступної зустрічі, більш тривалішої, від тієї, першої, можливо й неосмисленої чи випадкової. Так ось, про Еліну, хоча й не доводилося з нею зустрічатися після того, першого її концерту у залі Тернопільської філармонії, чув багато. Мені казали, що кілька разів вона, аби пізнати краще сутність індійського танцю, спочатку їздила в Непал, а потім в – Індію. Більше того, там, в Індії, ще більше захопившись класичними індійськими танцями, Еліна закінчила школу танцювального мистецтва. І її хист, природна пластичність, відчуття ритму помітили тамтешні  кінорежисери, якій й запросили знятися у кінострічці, що згодом вийшла на повноформатні кіноекрани. І мало хто знав, що серед танцівниць, які синхронно виконували складні елементи танцю, була й українська дівчина з грецьким ім’ям Еліна та з кавказьким прізвищем – Абакарова. Знав й те, що Еліна, до свого захоплення прилучила інших дівчат, які також пройнялися філософією танців Індії й згуртувалися в Народний колектив індійського танцю  „Амріта”.

І ось зустріч. Говоримо про те, чим власне, наповнене її життя. Це – танець, індійський танець. Неквапливо говоримо у кімнаті, де стоїть стареньке піаніно. На ньому – ноти, твори Моцарта, Шопена. На стіні – ікони, які сама написала Еліна. Поруч – завершені і незакінчені роботи на тему індійського епосу. На книжкових полицях – книги про історію, культуру, мистецтво Індії, філософські трактати. Якось мимоволі  переходжу „на ти”, перепрошую, далі знову все повторюється  й моя співбесідниця, усміхнувшись, каже, що „нехай буде так”.

–  Еліно, погодься, твоє захоплення танцем – непересічне. Адже, принаймні, на Західній Україні, я не знаю людину, яка б присвятила цьому виду мистецтва не рік і не два, й була віддана танцю до самозречення, не побоюся сказати саме так. Що ж стало поштовхом до такого твого захоплення?

– Фільм. Звичайний індійський фільм. Ще у дитинстві, коли я вперше переглянула індійську кінострічку, зрозуміла: все, це – моє. Я побаченим ніби захворіла. Мене у Бережанах вже усі кіномеханіки знали. По кілька разів приходила на сеанси індійського фільму. Дивилася зачаровано на екран, намагалася зрозуміти: як таке можливо – отакі граціозні рухи, міміка, жести, вигини тіла. Пізніше мене вже пропускали до кінобудки і там я буквально годинами, розглядаючи по кадрово кожен рух, замальовувала його на папері, оту черговість зміни тіла. Тоді йшла на кіносеанс, подумки перевіряла себе, чи все я правильно замалювала, самотужки пробувала відтворити побачене на екрані.

 – Розумію тебе, адже у той час не було ні Інтернету, ні спеціальних книг з вивченням індійських танців. Було тільки кіно…

– І то, кіно не документальне, а таке, яке нам пропонував кінопрокат. А в цих фільмах були, переважно, як кажуть, „фільмові” танці, а не суто класичні, складніші за виконанням, що не завжди, через це, потрапляли на екран. І ось цим екранним життям я жила, отим кіносвітом просто марила. Мені у ньому подобалося все: світобачення позитивних героїв, чистота їхніх стосунків, поняття

справжньої дружби, вічні сімейні цінності, сама природа, музика, і, найголовніше – танці. Кіногерої спонукали й мене шукати у житті прекрасне, не нарікати на нього, а бачити у ньому те, що нас тримає у цьому світі – високі ідеали добра, кохання, як чогось вищого, готовність до самопожертви заради великої, справжньої любові і чистої дружби.

А потім я побачила кінострічку „Фотографія у весільному альбомі” й зрозуміла, що є ще інші індійські танці, набагато складніші. І це мене вразило настільки, що було ніби ударом, поштовхом, це було щось незвичайне. Як же дізнатися більше про це все, хто зможе допомогти у моєму захопленні, яке все більше і більше мене поглинало? Я була просто у відчаї. Кордони закриті, та й звідки взяти кошти, щоб поїхати в Індію?  Водночас, все частіше догадувалась, що ці танці – то цілий космос. І їх одразу важко зрозуміти, потрібно пізнати кожен жест, рух міміку, бо в кожному і з них – свій зміст. Я все більше розуміла, що це моє захоплення – одне на все життя. Тому хотіла про нього знати все, про моє, ні не хобі, це більше, ніж хобі, про те, чим живу.

– І що ж тоді вирішила зробити дівчина, яка закохалася в індійський танець і не мала ніякої можливості пізнати його глибинну суть?

– У той час, паралельно із танцями я захоплювалась малюванням, закінчила художню школу, хотіла навчатися у Ленінграді, але запізнилася із здачею документів, поступила на архітектуру, у Львів. Саме там познайомилася із студентами з Індії. Дівчата, правда, неохоче ділилися секретами індійських танців. Я засіла за словники і почала самотужки вивчати …хінді. Згодом вже розуміла навіть те, що

індуски між собою говорили. А була в мене подружка, з Непалу, вона вчилася у Львові. Тож знала про моє захоплення і мою мрію краще дізнатися про культуру народів Індостану. І вже, як в архітектурі працювала, у Бережанах, одного разу приходить мені запрошення в …Непал. Я тоді розплакалася від щастя…

Продовження дивовижної історії людини, яка марила  індійськими танцями і тим, що пов’язано із цією далекою країною – Індією, про те, що мрії таки збувається, якщо вони мають потужне духовне опертя, силу духу і волі – читайте завтра у «ТЕРЕНі».

   Олег СНІТОВСЬКИЙ

  Фото автора

 

8

Залишити коментар

прайс-на-рекламу
Схожі матеріали

Інші публікації автора