На Лановеччині унікальну історію греко-католицької громади,  чи не єдиної що існувала тут у довоєнний час, дослідив краєзнавець Руслан Баран, що він, зокрема, має намір оприлюднити в своїй книзі про рідне село Великі Кусківці.

   Добре відомо, що північних районах Тернопілля – Лановецькому, Кременецькому й Шумському, котрі до 1918 року належали до складу Російської імперії ще з тих пір домінує праволав’я. Так склалось історично, хоч слід відзначити, що після 1991 року майже всі місцеві громади, за винятком двох, перейшли під юрисдикцію Київського патріархату. В  Ланівцях перша громада греко-католицької церкви виникла лише після проголошення Україною незалежності. Тоді ж була споруджена Свято Покровська церква УГКЦ. Але мало хто знає, що в одному з сіл району – Великих Кусківцях громада греко-католиків існувала ще в першій половині 20 століття.  

    Ініціатором її створення й спорудження тут храму  був житель села Афіноген Арабський, котрий за часів гетьманату  навчався на історико-філологічному факультеті  заснованого Павлом Скоропадським у 1918 році Камянець – Подільського університету. Першим його ректором тоді був обраний відомий вчений-мовознавець і активний учасник українського державотворення, професор Іван Огієнко (1882-1972). Саме Огієнко порадив молодому Афіногенові створити у рідному селі парафію української автокефальної, тобто незалежної від Москви, церкви. Арабський загорівся цією ідеєю,  бо для подолання наслідків  тотальної імперської спадщини  і московських впливів надалі не бачив іншого шляху як усіма можливими засобами активно втілювати в життя  клич українських патріотів «геть від Росії».

   Але автокефалія, яка згодом, після визнання її в 1924 році Константинопольським патріархом і створення УАПЦ в Польщі набула легального статусу, на перших початках, в часи  зародження Другої Речі Посполитої з одного боку наштовхувалась  на певний опір польської влади, а з іншого  - на шовіністичні настрої вихованих російською імперією промосковських « батюшок». І хоч з кожним роком все більше ставало національно свідомих   православних священиків, котрі неухильно здійснювали українізацію в своїх парафіях, але в Кусківцях Великих на той час місцевий парох долати імперську спадщину не поспішав. Навіть прибічників мав серед сільчан, затуманених «шовіністичним дурманом».Тому Афіноген Арабський без будь яких вагань  взявся за втілення іншого задуму : створення греко-католицької парафії, знаючи, що УГКЦ, як ніяка інша інституція, сприяла національній самобутності та  державній окремішності українців. Тому й проти неї так затято «воювали» антиукраїнці.

   Таким чином, вже від початку  1920-х років, в селі існувала греко-католицька громада. І доволі багаточисельна, про що свідчить дивом вціліле фото, де  парафіяни УГКЦ стоять біля новоспорудженої церкви. Будівництво храму велося понад десять років просто на обійсті А. Арабського, а у половині його хати, розташованої в центрі села, було утворено  плебанію.  До цієї справи долучились сам  митрополит Андрій Шептицький (1865-1944) та його соратник о. Миколай Чарнецький (1884-1959). Нарешті церкву освятили  у 1934 році. Згодом, у зв’язку з тим, що вся садиба  власника була передана під церкву, йому, під час так званої «комасації» в селі, польська влада  виділила новий земельний наділ під забудову  хати.    Отож у селі існувало дві громади і дві церковні святині.

   З приходом «других совітів», загарбницька комуністична влада не могла допустити, щоб у Великих Куськівцях було аж дві парафії. Для них взірцевим бачилось село без жодної церковної громади. Відразу ж після Львівського псевдо собору 1946 р. місцеву громаду  греко-католиків просто заборонили, а усіх мирян попередили про неприпустимість їхньої такої «свободи» віросповідання. Усі священики, котрі упродовж часу існування згаданої церковної громади перебували на згаданій парафії, незабаром були заарештовані і загинули від рук сталінських посіпак. Храм Святого Архистратига Михаїла (УГКЦ) зачинили, а згодом, у кінці 1950-х, руками прислужників комуністичної влади, знищили. Тому побачити його після такого акту вандалізму можна лише на дивом збережених світлинах. А заодно, як вважає автор дослідження, долучити цей факт до злочинів більшовицького режиму, особливо в 70 – ту річницю сумнозвісного й драматичного для долі багатьох українських священнослужителів Львівського церковного  собору.

                                    Григорій Басюк

На знімку: освячення новозбудованого храму Святого Архистратига Михаїла Великокуськовецької парафії УГКЦ, знищеного комуністичною владою у 1950-х

роках. Світлина невідомого автора, 1934р.