Молода художниця проявила себе за кордоном графічними роботами (фото)
Чого вчить помилка? Чим малювання може допомогти бізнесменам і тим, хто переїхав у іншу країну? Про це поговорила із художницею Анет Собко.
Співрозмовниця каже, що своїми графічними роботами висловлює думки вправніше, ніж словами. І у це віриш, глянувши на них — сюжети, що захоплюють увагу, багатогранні герої, промовисті деталі. Їх розумієш без слів. І це важливо, бо ж Анет мешкає у Португалії, а переїхала вона туди понад десять років тому відразу по завершенні Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка.
Малювати прописав лікар
— Доброго дня, пані Анет. Крім того, що ви малюєте, навчаєте цього інших. Цікаво, як думаєте, що малювання може дати людині?
— На курсах графіки я навчаю переважно людей пенсійного віку. Тому для них малювання — це приємне проведення часу з користю — поспілкуватися, навчитися чогось нового, на що замолоду не вистачило часу. До пенсії вони працювали на роботах, які приносили їм кошти, а тепер займаються тим, що приносить задоволення. Хтось обирає поезію, хтось музику чи танці, а хтось — малювання.
Для кожного це заняття дає щось своє. Одній моїй учениці лікар порадив ходити на курси малювання, щоби вона поліпшила свою нервову систему. І коли виводила лінії, то заспокоювалася, було так приємно спостерігати, як вона насолоджувалась цим заняттям. Малювання приносило їй спокій душі. За курс вона створила вісім повноцінних робіт, які згодом з гордістю повісила у своїй новій квартирі.
Малювання допомагає людям в їх професійній діяльності — в дизайнерам, викладачам, офісним робітникам, які працюють над презентаціями, і навіть бізнесменам, адже малювання розвиває креативність, уяву та фантазію.
Я не кажу, що лише малювання допомагає всім розвинути свою креативність і відпочити душею — для кожного своє, комусь підходить для цього плавання, комусь музика, комусь хороша книга, а комусь малювання.
— А що, на вашу думку, дає мистецтво глядачеві й творцеві?
— Мабуть, роботи передають глядачам енергетику, з якою художник творив. Люди приходять в галерею за відчуттями, за спокоєм, гармонією, збудженням, збентеженням, за натхненням.
Мені малювання дає енергію. Коли я тривалий час із тих чи інших причин не малюю, стаю дратівливою, виникає апатія. Проте вистачає пів годинки посидіти за блокнотом з лінером — мій стан змінюється. Коли працюю над роботою, то перебуваю в піднесеному настрої, я повна енергії, можу не спати цілу ніч і на ранок почуватися щасливою від результату.
Перетворити помилку на перемогу творчості
— Колись чула, що найскладніше дозволити собі помилятися. І, мабуть, це часто працює у навчанні малюнку. А ви помітили, що зазвичай утруднює творчу роботу?
— Графіка — одна з найскладніших технік для новачків: одна помилка, непродумано поставлена лінія, крапка чи тремтіння руки можуть змарнувати всю роботу. Це дуже боляче, шкода втраченого часу та сил. Цю лінію чи крапку не замалюєш, не зітреш, одного разу проведена, залишається назавжди. Знаю художників, які дуже багато повикидали зіпсованих робіт. А є художники, що замальовують помилки маркером, я ж вважаю, що це робить роботу неправдивою... Тому вчу своїх учнів виходити з такої ситуації по-іншому — креативно. Якщо вже поставили цю випадкову, непродуману крапку — спробуйте обіграти її та повернути на благо, розкрийте свою уяву і зумійте гармонійно вписати помилку в композицію.
А в загальному творчу роботу, як на мене, утруднює оцінювання. Сучасне мистецтво оцінювати не можна, а лише відчувати імпонує той чи інший стиль тобі, чи ні. Зараз на творчому ринку така воля, жодних рамок — і це чудово!
— Чого вас як художницю вчить викладацька робота?
— Сказати по правді, я створила цей курс графіки, щоби підтягнути свою португальську. Але завдяки йому я взяла дещо і для своєї творчості. Дозволяючи своїм учням творити вільно, переймаю деякі їх рішення. Я не кажу їм: робіть так і так, а показую, що можна зробити так чи так, різними графічними техніками, а вони вже шукають своє рішення.
А ще завдяки цій викладацькій роботі я дізналася, що маю достатньо знань, щоби написати підручник про графічну техніку чим і займаюся останнім часом на карантинні. В мої студентські часи дуже не вистачало сконцентрованої інформаційної довідки про графіку.
Лаконічність, чистота, правдивість
— А чим саме вас привабила графіка?
— Ще з дитинства любила щось карлюкати ручкою в зошитах, подовгу могла розглядати графічні роботи в “Кобзарі” та копіювати їх. А коли вперше побачила графічні роботи Альбрехта Дюрера — я закохалася в ці лінії. Колір — це яскравість, вибух емоцій, але чорно-біла графіка — це чистота, правдивість, це оголення душі. В графіці видна майстерність художника в кожній лінії, крапці, в кожній плямі. Уміння гратися світлом і тінню, товщиною ліній, щоби передати форму, об'єм, текстуру — мене це приваблює.
— Які виражальні засоби цієї техніки допомагають вам розкрити задум?
— У графіці є лінія, крапка, штрих, пляма та неперервна лінія — ці виражальні засоби я застосовую.
Малюнок можна створити виключно однією з них, а можна поєднувати виражальні засоби. Також можна змішувати графіку з живописними техніками, і я полюбляю додавати в малюнки акварель. З практикою починаєш розуміти, яким саме з цих виражальних засобів краще передати ту чи іншу текстуру, адже для для того, щоби зобразити один об’єкт краще підходить лінія, для іншого — штрих і так далі.
Я з особливою теплотою ставлюся до такого виражального засобу як крапка. Крапкування — один із найпростіших для освоєння методів, але водночас потребує чи не найбільше часу з-поміж інших методів. Мене заворожують ніжні світлові переходи, яких можна досягнути, застосовуючи цю техніку.
Розглядати та знаходити нове
— Над якими ідеями вам цікаво розмірковувати у творчості. Як творчість допомагає виразити та реалізувати їх?
— Мене цікавлять психологічні, соціальні, духовні та езотеричні теми. Призначення мистецтва, призначення людства, особисто мене і кожного, призначення світу в цілому.
— Ваші роботи сюрреалістичні, багато подій відбувається одночасно. Іноді здається, що це графічні розповіді. А як придумуєте їх сюжет?
— Мені подобаються роботи, біля яких можна простояти понад п'ять хвилин роздивляючись їх, а повертаючись, кожного разу знаходити в них щось нове.
Перш аніж братися до нової роботи, я описую її словами, коли потрібно, шукаю інформацію на тему. Відтак продумую символіку елементів, те, як вони будуть пов’язану одне з одним і працюватимуть на розкриття задуму.
Таємниця народження задуму
— Як зазвичай відбувається народження ідеї?
— Народження ідеї — це таємнича річ. Іноді лежиш в ліжку, насолоджуєшся ранком і звертаєш увагу на сонячні промені, які вимальовують візерунки на вікні, так само і з тінями на стелі, коли пробуєш заснути — ось тобі й цікаві ідеї для абстракції.
Ідея може прийти від звуків природи, щебетання птахів, від музичних композицій, від перегляду фільмів, або з книги, поезії, з картин інших художників. Якось відвідала виставку сюрреалістичних робіт і так надихнулася, що прийшовши додому захотілося і собі створити щось абсурдне, поєднати непоєднувані речі.
Коли приходить ідея, її слід ловити й втілювати негайно. Якщо робиш це, то потім тебе чекатиме контейнер ідей. А от якщо зрадити хоча б одній ідеї, затягнути з її втіленням, ця незакінчена справа заполонить думки та забиратиме енергію. Зрештою осяде глибоко в думках і почне стихати, а ось другі ідеї перестануть приходити. Якщо зраджуєш ідеї своїм ігноруванням — то й вони зрадять тобі.
Ще я помітила — коли приходить ідея і ти одразу її втілюєш, то робота над нею йде легко. Якщо ж почати реалізацію лише через деякий час — виконання стане таким же затягнутим, як початок.
Говорити малюнками
— Одну із серій робіт ви присвятили соціофобії. Чому вам було цікаво міркувати на цю тему?
— Ця тема стала для мене актуальною в Португалії. Я перебувала в новій країні, з незнайомими людьми, я погано розуміла мову — хотіла висловитися, а не виходило, іноді важко пояснити щось своєю мовою, а на чужій взагалі стало неможливим, в голові крутилося стільки думок, а сказати не могла жодного слова. І тут я вирішила, щоби за мене говорили мої картини — так виникла перша робота, де зображена дівчина із закритим ротом, а в голові у неї багато розумного та цікавого.
Цими роботами я хотіла показати, що не слід недооцінювати людей, які не вміють висловитися: вони можуть бути досить розумними і багатими душею, але говорять не словами, а своєю роботою. Серед героїв цих картин є письменник, який не вміє сказати гарно, а на папір виливає неймовірні твори, тут є рекламниця, домогосподарка, модель, художниця та інші. Всім їм є що сказати світові.
— І більшість цих героїв — молоді люди з яскравими образами й, мабуть, на те, чому вони уникають товариства, вказують написи, які є на кожній роботі, і те, що у них у голові — адже ви буквально показали, що там відбувається. Мені найбільше запам’ятався хлопець-агностик. А розкажіть про один із образів детальніше.
— Головний герой роботи “Агностицизм” перебуває в роздумах, переживаннях. У нього стиснуті губи та примружені очі — погляд занурюється в даль. Він розуміє, що абсолютного пізнання світової істини не досягти — і це його пригнічує. Безліч символічних об'єктів крутяться в його голові, що говорить про його мудрість, освоєння різних наук для досягнення досконалості, та все ж він розуміє, що все це дарма, ось тому й замикається. Його не цікавлять прості бесіди, які ведуть його друзі — в його голові набагато глибші питання, але він про них мовчить, боячись бути незрозумілим.
— І у малюнках цієї серії, і загалом у ваших роботах багато деталей — як їх вибираєте?
— Як уже казала, мені подобаються продумані, багатошарові роботи, які примусять спостерігача мислити, добитися цього в багатьох випадках допомагають деталі.
Спершу виникає ідея, потім відбираю головний образ, який відповідає її, далі нанизую деталі, які повинні наповнити композицію, доповнити та підсилити головну ідею.
Світла країна
— До речі, а чи згадуєте Кременець, де ви навчалися?
— Кременець згадую, бо роки, проведені там — безтурботні студентські роки, які не забути. Іноді спілкуюся з викладачами, підтримую зв'язок із одногрупниками. Минулого року із одногрупницею (у неї хороші акварельні роботи) повинні були організувати спільну виставку, присвячену темі “Марина”. Але прийшов ковід, карантин, закриті кордони і я не поїхала в Україну. Відклали цю подію до кращих часів.
— Як Португалія вплинула на вашу творчість?
— Не знаю, якою моя творчість була б в Україні, бо приїхала в Португалію одразу після навчання, де йшлося не про творчість, а виконання завдань. Саме в Португалії почала розкриватися моя творчість.
Португалія дуже світла, тепла та затишна країна. Тут багато обіймів, поцілунків, народних танців та співів. А які тут замки! І головне не зруйновані, я запам’ятовую їх орнаменти та нерідко потім вони з’являються у моїх роботах.
Інна Віконська
Ілюстрації надала Анет Собко
