10 порад тернопільського священика про те, як виховати дітей нормальними

10 порад, які допоможуть тернополянам виростити та виховати дітей і при цьому не звертатись за заспокійливим до аптеки.

Текст опублікував протоієрей Євген Заплетнюк у своєму блозі.

Перш ніж я почну цей текст, хотів би сказати одну важливу річ. Бути батьками – неймовірний привілей. Далеко не кожна людина є обдарована ним. Однак, народити дитину це лише пів справи. Друга половина, не менш складна, – це правильно виховати її . Вміння добре справлятися з цим завданням сьогодні є великою рідкістю. Не раз у своєму вихованні ми кидаємося з одних крайнощів у інші. То ми надто мало себе любимо, помічаючи лише свою дитину, а «залюблюючи» її втрачаємо своє «я», губимо стосунки та особисте щастя. Або ж навпаки – ведемо себе надто егоїстично, забуваючи що наша дитина потребує саме нашої опіки та турботи. У цьому тексті я згадав лише про крихітку тих проблем, які нині виникають у наших сім’ях . Їх, звичайно, багато більше. Однак, із чогось-таки треба починати. Навіть, мені самому. І ще. Я не пишу тут про те, що за дитину треба молитися, приводити до храму чи  регулярно причащати. Це настільки очевидні речі, що витрачати на них ваш дорогоцінний час було б якось не чесно.

1. Бог має щодо вашої дитини свій план. У певному сенсі, Бог також батько вашої дитини. Якби не Він, її взагалі б не було. Але Бог знає її та любить.

Все ж, чимало подружніх пар чи одиноких батьків, навіть віруючих, не можуть допустити думки, що життя, здоров’я, благополуччя їхньої дитини лежить у турботі Господній, і що Бог також піклується про їхнє чадо.

Такі батьки надто переймаються кожним днем дитини, починаючи з першого дня вагітності, роблячи з того часу центром всесвіту свій живіт. Вони перестають помічати не тільки інших людей довкола себе, але й самі себе.

Звичайно, ніхто не пропонує вам перестати любити, турбуватися та доглядати за своїм найкращим у світі синочком або донечкою. Однак, ця турбота не повинна переходити в нав’язливі стани чи психоз. Дозвольте собі та дитині жити в спокої, в добрій надії на майбутнє. Бог знає вас, знає вашу дитину і знає, якою дорогою її провести через життя.

Вирощені в тепличних умовах квіти швидко гинуть, потрапивши у нормальне, незахищене середовище. Так само й діти, які виховувалися в невротичних чи психопатичних родинах, дуже швидко наздоганяють все те, чого вони були позбавлені рідними батьками.

Ви можете заборонити дитині комп’ютер, викинути з дому телевізор, чи категорично не сприймати жодного з її друзів. Однак, майте на увазі, що цим ви лише провокуєте її голод до цих речей. Вони ще більше будуть хотіти забороненого плоду, і все більше будуть ненавидіти вас за те, що ви їх обмежуєте. Важливо, щоб ви стали для дитини не суворим наглядачем, але люблячим батьком чи матір’ю, яка разом із дитиною акуратно, по шухлядках розбере причини ваших страхів і пояснить на конкретних прикладах, чому не все, що ми можемо мати  нам корисне.

Надмірна опіка – це ще гірше, як недостатня любов. Це обійми, в яких батьки душать власну дитину, незалежно від того, скільки їй років – 2 чи 48. Перестаньте контролювати чуже життя, для цього є Бог. Займіться власним.

2. Діти це не ваша річ. Це дуже складно прийняти, але для того, щоб батьки та діти змогли бути щасливими в житті, їм потрібно вчасно розірвати пуповину, яка їх з’єднує. Звичайно, в нашому житті є дуже мало речей, у які ми вкладаємо так багато власних ресурсів: часу, здоров’я, (нервів), грошей та сотень інших побутових дрібниць. Ми явно «вирощуємо» своїх дітей так, щоб вони мали все те, чого ми самі були свого часу позбавлені. То ж немає нічого дивного, що багатьом батькам ніколи не прийде повне розуміння того, що діти – це не їх власність. Це не їхня річ, а ніхто з нас нікому нічого не винен. Ви маєте знати, що обов’язок батьків – народити, виховати та відпустити!

Кожна людина – це повноцінна особистість із самого початку життя, від народження, незалежно від того скільки дорослі вклали в них коштів і власного здоров’я. Діти навіть не є вічними боржниками своїх батьків, правда це тема окремої розмови. Наше завдання збагнути це раніше, ніж ми завдамо тендітній душі дитинки безліч невиліковних травм своїм ставленням: інтонацією, словами та вчинками. Любов не можлива без поваги. Окрім того, здорова людина, здатна на розважливі та розумні вчинки може виростити лише з дитини, якій давали можливість жити самостійним життям, і про це ми поговоримо в наступному пункті.

Батьківське виховання повинно бути спрямованим на виховання самостійної, цілісної та повноцінної особистості, здатної приймати рішення та вижити в цьому світі без чужої допомоги.

3. Нічого не робіть замість дитини. Для того, щоб ви чогось навчилися, вам потрібно спробувати це робити кілька разів, дозволяючи собі при цьому помилки. Це ж, очевидно. Чи не так? Дивно, але величезна кількість батьків відмовляють у цьому власним дітям. І, головне, згодом ще й нарікають та принижують їх за те, що ті нічого не вміють, а їхні руки ростуть не з того місця, що потрібно. Так ось. Діти, яким не давали можливості щось робити та яким не дозволяли помилятися, завжди залишаються безпорадними перед викликами зрілості.

Те, що ми не дозволяємо своїй дитині нічого робити, говорить про те, що ми не любимо її, не довіряємо, не віримо в неї та не хочемо підготувати її до дорослого життя. Вона – наша іграшка. Це річ, яку потрібно виховати максимально нездатною до самостійного життя, щоб і в сорок років вона залежала від нас і нікуди не втекла – ні в інше помешкання, ні в інше місто, ні до коханої людини. Вона повинна любити тільки маму!

Батьки повинні заохочувати дитину творити. Батьки повинні давати дітям натхнення та бажання брати все нові висоти. Батьки повинні дарувати дитині крила.  Це неможливо, одночасно забороняючи їй помилятися, чи тим більше – постійно караючи за помилки та невдачі. Подумаймо, що вже сам факт того, що дитині щось не вийшло добре і є для неї найбільшим покаранням. Тож, навіщо карати її знову? Не знаєте? Ось і ваша дитина теж цього не знає.

4. Завжди запитуйте в дитини її думку. Те, що батьки не люблять власних дітей чудово «зчитується» по тому, що вони ніколи не запитують у них думки про речі чи події, які мають до них безпосереднє відношення чи відбуваються з ними. Звичайно, запитувати про те чи, згодна дитина пити гірку пігулку під час хвороби сенсу немає, бо її все одно прийдеться ковтати. Однак, дати можливість їй обрати свій одяг, їжу чи іграшки – це обов’язковий в елемент здорового ставлення до особистості. Діти повинні з перших років життя готуватися до дорослого життя. Це потрібно не лише тому, що це зможе врятувати її від шахраїв, але й тому, що непідготовленій та недорозвинутій людині ніяких шахраїв і не потрібно. Вона сама все життя собі буде успішно шкодити.

Все закладається в дитинстві: як розум, так і дурість. Один відомий психолог радить батькам уже з шести-семилітнього віку регулярно давати своїм дітям кишенькові гроші для того, щоб вони вчилися відповідальності та правильному вибору. Це чудова порада, актуальна і для вашої родини. Окрім того, це ще чудова профілактика батьківської скнарості, яка теж є пристрастю, що з роками буде тільки зростати. А що ще варто сказати про гроші?

5. Дорогі іграшки не компенсують дитині нестачу батьківської любові. Причина безлічі дитячих травм (як душевних, так і фізичних) у тому, що батьки не можуть прийняти думки, що дорогі подарунки не приносять дітям того, що я називаю справжнім, «онтологічним» щастям. Так, ними можна тимчасово змусити дитину не думати про погане чи якось відволіктися, але дитячі проблеми батьківські подарунки не вирішують. Вони нічого не вирішують у стосунках батьків і дітей. Вони нічого не вирішують, лише роблячи вигляд того, що є любов. Любов нічим замінити не можна. Не можна створити вигляд, що вона є, якщо її немає. Ну, й приховати її, якщо вона насправді є, також неможливо. Комплекс провини батьків перед дітьми потрібно долати не дорогими «подачками», але здоровими, повноцінними стосунками, що ґрунтуються на взаємній повазі та любові. І про це черговий пункт.

6. Дитина – це особистість, а не неповноцінна, «недорозвинута» людина. В силу певних обставин, передусім власних дитячих травм, батькам дуже важко приймати свою дитину за особистість, рівну собі. Я не кажу зараз про нівеляцію авторитетів чи легковаження сімейною ієрархією. Швидше, я веду мову про те, що чимало батьків на рівні підсвідомості забороняють собі сприймати дитину за цілісну особистість. Хоча й, правда, ще зовсім маленьку на зріст і по віку. Чимало людей говорять, що вони: «вирішили завести дитину», наче мова йде про якусь домашню тваринку. Дитину «не заводять». Її виношують. Її чекають. Її люблять. І поки це не буде засвоєно дорослими, дитина дійсно буде рости неповноцінною та недорозвинутою. У фільмах жахів саме такі діти найчастіше стають маніяками, а при першій нагоді вбивають рідних батьків. Звичайно, ця проблема закладена глибоко в самих батьках. Вони можуть її навіть не помічати, але від цього дітям тільки важче. Особливо тоді, коли батьки нав’язують дитині власні цінності, крадучи в них саме дитинство.

7. Не крадіть у дитини дитинство. Чимало батьків відмовляючи власним дітям у праві на власне життя, намагаються зробити це ще й якомога швидше. Вони віддають дитину в школу ще з п’яти років, вчать її рахувати і писати ще до 1 класу, шукають можливостей записати її на найбільшу кількість секцій та гуртків, не даючи рідній дитині просто побути собою, нікуди не спішити та не напружуватися. Просто рости. Вона ж дитина! Звичайно, в такому випадку вибір активного життя належить виключно дорослим. При чому, ці батьки свято переконані в тому, що дитині потрібно грати саме на тому інструменті, на якому колись не вдалося заграти батькові, вивчити саме ту мову, яка не вдалася матері, і все далі в цьому ж дусі . Діти використовуються в якості психотерапії для батьків. Невже ви думаєте, що батьки таким поступаючи чином хочуть бачити ти своїх дітей щасливими? Ні! Вони хочуть бачити щасливими себе і взяти реванш за те, що їм самим не вдалося! Не крадіть у дітей дитинство. Не робіть із них своїх рабів. Вирішуйте власні проблеми з психологами чи іншими спеціалістами. Школа-школою, але гуртки, секції та інше дозвілля дитина повинна обирати сама. Або, не обирати жодного. І ще. Ви маєте розуміти, що гуртки та секції дурну дитину розумною не зроблять. Вони з дурної зроблять лише злу, подавлену та втомлену. Мудрою дитину роблять не чужі люди за гроші, а правильне виховання в колі здорової, люблячої, уважної та терплячої родини.

8. Найбільше, що можуть дати тато і мама своїй дитині – це любов між собою. Якщо ви думаєте, що саме ви (на відміну від всіх інших людей із цієї планети), здатні будувати родинні стосунки так, щоб вони торкалися лише вас і вашого подружнього партнера, при цьому оминаючи дітей – ви самі себе дурите. Такого не може бути в принципі. Дитина зростає в атмосфері родини. Вона відчуває настрій кожного її дорослого члена. Вона вчиться взаємодіяти з дорослим світом саме за тими принципами, яких набирається від батьків. І саме тому, надзвичайно важливо пригадати істину, просту до банальності: здорові та повноцінні дорослі виростають лише з дітей, вихованих в здоровій та люблячій родинній атмосфері. Ви можете оточити дитину гувернантками та нянями, оплачувати професорів – репетиторів, купати її в розкошах, але коли вона не бачитиме щастя своїх батьків вона все одно буде нещасливою. Тому, замість надмірного та непотрібного нікому контролю за дитиною, краще займіться собою та власними стосунками з чоловіком (дружиною) і самим собою. Це в першу чергу принесе користь дитині. До речі, саме тому деякі фахівці рекомендують розлучатися родинам, у яких немає перспектив. Дитині краще пережити один раз жах батьківського розлучення, ніж бачити та переживати щодня все новий і новий жах.

9. Діти ніколи не чують, що ви наказуєте їм робити. Зате, вони завжди роблять те, що ви робите. Батьківський приклад – це основний фундамент, на якому будується характер і доля людини. Звичайно, у всіх випадках можуть бути винятки. І навіть у цьому. Однак, як правило, саме рідні мама та батько для людини є безумовними авторитетами. І саме їхня поведінка є зразком для дитини. Неважливо, моральна вона, чи зовсім гріховна. От чому ті батьки, які самі курять ніколи не досягнуть того, щоб їхні діти ніколи не пробували курити. А слово алкоголіка про шкідливість пияцтва виглядає просто жалюгідно. Діти бачать, що матері чи батьку важливіше не те, що вони самі говорять, але те, що вони самі обирають. Лише власним прикладом можна навчити дитину акуратності, чистоти, працьовитості, співчуття, чесності, повазі до старших, і навіть, побожності. Історія Церква повна прикладів того, як побожні батьки неминуче народжували святих дітей. Звичайно, поки перед нам така мета навіть не стоїть. Нам достатньо хоча б елементарної порядності. Хочете бачити нормальних дітей? Будьте самі максимально нормальними в своїх словах, вчинках, намірах і цінностях. Діти прагнуть мати живих авторитетів. Почніть виховувати себе, і виховувати дітей у вас не буде потреби.

10. І останнє. Для деяких людей це найважливіша порада. Ніколи не бийте дітей. В жодному разі. Ні по голові, ні по сідницях. Ніколи ні по чому не бийте. Ні своїх, ні чужих. Багато людей реально вірять у те, що фізичною силою можна досягнути значного педагогічного ефекту. В момент, коли сильний б’є слабшого, він показує, що він насправді і слабкий, і дурний. Потрібно збагнути, що діти ніколи не були дорослими, щоб жити бездоганно та без помилок. Зате, дорослі були дітьми та при бажанні легко можуть поставити себе на їхнє місце. Хіба той факт, що вас у дитинстві били батьки дає вам право продовжувати цю традицію на власних дітях? Вчіться мови любові, а не вдосконалюйтесь у звичках злочинців. Цінуйте зовсім інші речі, які варто передавати у спадок.

Любіть і поважайте себе. Любіть і поважайте своїх дітей. Щастя батьків не повинне залежати від дітей, однак без дітей воно не повноцінне. Тож, шануйте те, що маєте, щоб не втратити все. Пам’ятайте, що батьки повинні стати надійною фортецею для своїх дітей, а не головним джерелом їхніх фізичних і психологічних травм. Діти в свої перші роки – це глина в руках гончара. Вони будуть вас поважати тільки коли ви їх поважаєте, і любити вас будуть тільки коли будуть бачити, що ви самі їх любите. Тут все просто. Їх не обманеш. Це не може не тішити й не лякати одночасно…