9 червня в історії Тернопільщини
Цього дня народилися:
лікар, громадський діяч Орест Буґера (1922, с. Іванків, нині Борщівського району)
історик, архівіст, доктор історії Ян Варенжак (1896 р., с. Кретівці, нині Збаразького району – 17. 02. 1967 р., м. Лодзь, Польща)
лікар, громадський діяч, доктор медицини Степан Зарицький (1888 р., с. Саранчуки, нині Бережанського району – 01. 10. 1979 р., м. Торонто, Канада)
адвокат, літератор, громадський діяч, редактор, доктор права Михайло Західний (1885 р., с. Золота Слобода, нині Козівського району – 16. 10. 1937 р., м. Бережани)
педагог, заслужений вчитель України Ліонія Кузишин (1944 р. н., с. Домаморич, нині Тернопільського району)
громадсько-політичний діяч, повітовий провідник ОУН Микола Никифорчин (1911 р., с. Іване-Пусте, нині Борщівського району – рік і місце смерті невідомі)
педагог, доктор ветеринарної медицини Володимир Скорохід (1928 р., м. Борщів)
вчений у галузі медицини, педагог, доктор медичних наук, професор ТДМУ Юрій Сливка (1965 р. н., м. Броди Львівської області)
педагог, краєзнавець, літератор Григорій Шегера (1934 р. н., с. Старий Олексинець, нині Кременецького району)
спортсмен, тренер (футбол), майстер спорту України Ігор Яворський. Провів за тернопільську «Ниву» 272 матчі, забивши 152 голи (1959 р., с. Муроване, нині Пустомитівського району Львівської області).
Цей день в історії Тернопілля:
1463 р. – в акті про поділ землі між князями Збаразькими зафіксована перша письмова згадка про с. Вербовець Лановецького району. За переказами, на сучасній території Вербовця було поселення Комаринці, жителі якого вимерли від епідемії чуми. Князь, якому належали ці землі, почав вербувати людей до заселення сюди. Люди замешкали в долині біля річки; село назвали Вербовець (від слова “вербувати”).
В цьому ж документі – перша письмова згадка про с. Гнилиці Підволочиського району.
1919 р. – головний військовокомандуючий УГА ґенерал Олександр Греков, перед цим військовий міністр УНР, одразу ж після визволення Чорткова прибув до міста. У датованому 9 червня наказі військам він зазначив: «В щасливий для Галицької Армії день, славний побідою під Чортковом, я прийняв на себе безпосереднє командування військами.Поздоровляю армію з великим успіхом і горячо дякую всім учасникам і героям послідних боєвих днів. Твердо вірю, що від сьогодня ми будемо знати тільки слово »Вперед" і боєм та хоробрістю здобудемо назад всю нашу землю. Бог свідком, що ми боремося за святе і праве діло. З Богом вперед!»
1919 р. – в Заліщиках Є. Петрушевичу надані повноваження Диктатора республіки.
1942 р. – циркуляром ґубернатора «дистрикту Галичина», який дислокувався у Львові й управляв Тернопільщиною та Станіславщиною (нині Івано-Франківська область), суворо вимагав протягом року відправити до «фатерлянду» ще 25 тис. тернополян.
1943 р. – нацисти ліквідували гетто у Скалаті (близько 500 жертв), Збаражі (близько 550 жертв) та Борщові (близько 1800 жертв).
1944 р. – в бою з більшовиками поблизу с. Іванівка Теребовлянського району загинув діяч ОУН і УПА, референт пропаганди Тернопільської округи Володимир Безушко (1923 р. н., с. Йосипівка, нині Тернопільського району).
1945 р. – близько 20 більшовиків виявили криївку у Бичковецькому лісі (с. Бичківці нині Чортківського району) в якій було 7 повстанців (районові «Вир», «Ромко», «Пімста», кур’єр СБ Теребовлянщини і 3 стрільці). У результаті бою 4 більшовики загинули. Під час відступу повстанці забрали районовий архів та інші документи.
1963 року – помер український композитор, піаніст, диригент, уродженець Тернополя Василь Барвінський. На початку 1948 був заарештований. У МГБ його примусили підписати документ: «Дозволяю знищити мої рукописи». І рукописи були знищені. Потім було довге заслання на 10 років у мордовські табори. Після повернення із заслання (1958) усі свої сили зосередив на відновленні з пам'яті творів, рукописи яких були знищені під час його арешту (над цим працював до самої смерті). Похований у Львові на Личаківському цвинтарі у родинній гробниці.
1953 року – помер педагог, доктор філософії, професор, громадсько-освітній діяч, останній директор Львівської академічної української гімназії, уродженець с.Чернихівці Збаразького району Петро Мечник.
В Україні сьогодні немає професійних свят.
А ще сьогодні – неофіційний День друзів. Не забудьте привітати своїх.
9 червня 2008 року заснували Міжнародний день акредитації (International Accreditation Day). Це свято, перш за все, слід розглядати як свято тих, хто проводить акредитацію за визнанням технічної компетентності випробувальних лабораторій (органів з сертифікації).
Всесвітній день в'язання на публіці (англ. World Wide Knit in Public Day) – це неформальне міжнародне свято, що відзначається щорічно в другу суботу червня. Його засновницею стала парижанка Даніель Лендес, яка в 2005 році вирішила розвіяти нудьгу та організувала в Парижі акцію в’язання в публічному місці. З тих пір запеклі в’язальниці з різних країн збираються в цей день для того, щоб похвалитися своєю майстерністю та просто класно провести час.
Як стверджують історики в’язання виникло більше чотирьох тисяч років тому в Єгипті. Як це не дивно, але в середньовіччі цим видом ремесла займалися переважно чоловіки. Правда зараз в’язання є одним з найулюбленішим жіночим хобі. Як правило, ним займаються наодинці повністю занурюючись в процес, але в цей день майстрині в’язання мають змогу показати свої навики публіці та поділитися досвідом з однодумцями.
Традиції свята дуже прості. В цей день, в різних містах світу, в тому числі і України, любителі в’язання збираються в якомусь затишному місті на свіжому повітрі щоб разом зайнятися своєю улюбленою справою. Фактично одним днем заходи не обмежуються, бо попереду ще цілий тиждень в’язання на публіці. В цей час майстрині мають змогу навести контакти, навчитися нових секретів ремесла та зв’язати багато цінних речей для гардеробу своїх близьких. Родзинкою таких днів є майстер класи для новачків, які проводять досвідчені в’язальниці. Таким чином це прекрасне хобі ангажує все нових і нових прихильників.
Іменини сьогодні святкують Іван, Федір, Анастасія, Леонід, Петро.