До проблем треба ставитися із розумінням, вважає директор школи із Тернополя (фото)

Варто завжди налаштовувати себе на те, що уникнути опору, супротиву новаціям і змінам – неможливо. Тільки тоді, коли всі пересвідчаться у правоті твоїх кроків, приходить схвалення і підтримка, впевнена директорка Тернопільської школи №28 Лілія Вавринів.

Нагадаємо, День учителя в Україні традиційно відзначають у першу неділю жовтня. У 2019-му професійне свято працівників сфери освіти припаде на 6 число. Коли ж говорити про це свято, як не тепер? Тим паче, кореспонденту «Терену» випала нагода поспілкуватися із високопрофесійним педагогом, одним із найкращих у системі загальноосвітніх закладів Тернополя і області викладачів географії та економіки, учителем-методистом, кандидатом географічних наук.

- Зізнавайтеся, любите цей день чи, може, навпаки?

- Мені чомусь відразу згадалося святкування першого Дня вчителя у моїй кар’єрі. Я була тоді ще дуже молоденькою, працювала у школі №6. Фактично пропрацювавши один місяць, я йшла додому із кількома букетами квітів у руках. Досі пам’ятаю тодішні емоції. Ви не уявляєте, яка це для мене була радість! Я – вчитель, мене визнали діти. Мені тоді дуже хотілося, щоб усі, дивлячись на мене, це розуміли.

Я справді пишаюся тим, що є педагогом. Пишаються цим і мої рідні. Я ніколи не соромилася казати, що я – вчитель, попри проблеми, які турбують освітню галузь. Так, я люблю цей день! Тоді мене вітають рідні, друзі, знайомі. Але мені, звичайно, неприємні всі негативні речі, котрі пов’язують із цим святом. Тому я завжди кажу своїм колегам: це – наше професійне свято, тому не варто його перекладати на плечі батьків або учнів.

- Чи не важко було ось так - взяти і відмовитися від звичної викладацької діяльності, щоб очолити такий великий і шумний колектив?

- Відмовитися було неважко. Насамперед тому, що я не знала, що мене насправді очікує попереду (посміхається). На той момент у мене було дуже багато енергії, дуже багато здорових амбіцій. Окрім того, я вже мала дуже велике бажання робити щось… в іншому просторі.

Так, очолювати такий «великий і шумний колектив» - вкрай важко. Але я завжди жартую: «Дороги назад немає, є шлях – тільки вперед!». Є проблема? Треба сідати, обговорювати її і шукати вихід, аби рухатися далі.

- Що для вас, як керівника навчального закладу, є нині ключовим? Адже успіхи школи №28 пов’язують саме із вашим призначенням на посаду у 2013-му…

- Ключовим для мене, напевно, є саме цей постійний рух уперед. Так, мені приємно, що успіхи закладу нині пов’язують із моїм призначенням, але, якщо чесно, ми не робимо нічого особливого. Просто ми всі розуміємо, що ніколи не можна зупинятися. Не можна одного дня сказати: «Все, ми досягнули планки. Тепер можемо відпочити, лежачи на лаврах…». Лише кроки вперед є розвитком.

- Чи відчуваєте підтримку на цьому складному шляху?

- Так, я маю підтримку і педагогічного колективу, і батьків, і учнів. Хоча усвідомлюю й інше. Коли пропоную щось нове, нестандартне, то завжди буде супротив. Опір частини оточення – неминучий. Тому я завжди завчасно себе налаштовую на те, що цього не уникнути. Але як тільки учителі, батьки і школярі пересвідчуються, що те чи інше нововведення дає хороший результат, прихильників кожного разу стає все більше і більше.

Можу чесно і гордо заявити: вчительський колектив школи №28 є надзвичайно професійним і сильним. Я дуже цим пишаюся. У нас - дуже добрі, хороші і талановиті діти. Втім, і проблеми у нас - теж є, як і в кожній школі. Це – нормальне явище. До цього треба ставитися із розумінням. Не зациклюватися на труднощах, а вчасно їх долати.

- Якими менеджерськими якостями має володіти директор школи?

- Насамперед він має бути хорошим управлінцем. Він має бачити школу як цілісну систему, як живий організм. По-перше, це – велика будівля. Вона «живе». Цю будівлю потрібно обслуговувати і забезпечувати. По-друге, треба дбати про емоції, які тут панують. У цій будівлі у всіх має лунати сміх і мають горіти очі.

До того ж, керівник навчального закладу має бути в тренді всіх освітніх новацій. Так, нам дійсно важко нині, бо триває період реформування, різких змін. Але якщо директор хоче втримати все на найвищому рівні, то він просто зобов’язаний насамперед знати все сам.

- При вході до школи №28 висять стенди із гаслами: «Дім - там, де ми», «Тут Тебе раді бачити». Чия це ідея?

- Моя донька навчається у Львові. Я дуже люблю це місто, його атмосферу. Мені подобається приїхати туди і гуляти старовинними вуличками. Одного разу я там побачила ось таке гасло: «Дім – там, де ми». Рішення прийшло миттєво. Я відразу точно знала, де цей вислів буде пасувати.

А слова «Тут Тебе раді бачити» - це вже ідея «моїх Ірин». Я їх так жартома люблю називати. Це - мої заступниці із виховної роботи і педагог-організатор. Вони обидві – дуже креативні педагоги. Усі врешті погодилися із тим, що вказане гасло при вході до школи одразу налаштовує і нас, і наших гостей на потрібну хвилю.

- Скільки ви цього року набрали першокласників? Бо ця цифра – дуже важливий показник…

- Так, це – показовий момент, але, я додала б, і дуже болючий момент. Ми маємо у цьому навчальному році 4 перших класи, в яких – по 36-37 учнів. Нам дуже приємно, що батьки хочуть віддавати дітей у школу №28. Нам приємно чути схвальні відгуки. Але ми одночасно розуміємо, що це – надзвичайно відповідально і важко. Тому я зараз максимально намагаюся підбадьорювати і підтримувати учителів, які взялися за втілення концепції Нової української школи. Тим паче, цей перший-другий адаптаційні місяці є дуже важливими, хоча і виснажливими.

- Чи допоможе та реформа, яку нині просувають?

- Завдання сучасної школи – формувати вміння, компетентності, що згодяться дітям у майбутньому. Адже ні для кого не є секретом, що інформацію тепер отримати – не проблема. Такі можливості надають сучасні технології. Але – що робити із цими знаннями? Дуже часто учні не вміють робити елементарних речей: опрацювати матеріал, виділити головне, скласти опорний конспект цієї інформації тощо. Саме на це спрямовані зміни в українській освіті. І я дуже сподіваюся, що цю реформу нинішнє керівництво Міністерства освіти не згорне.

- Як вам вдається поєднувати ролі: дружини, матері, доньки, учителя, директора школи і просто жінки?

- Так, це справді важко. Але мені пощастило. Мене завжди підтримували батьки. Я постійно відчувала і відчуваю розуміння з боку своїх дітей і чоловіка. Тому секрет №1 це – все-таки підтримка рідних. Адже про свої обов’язки доньки, мами і дружини я переважно згадую лише у вихідні (посміхається).

Крім того, я маю секрет №2. Я люблю вишивати. Виділяю на це улюблене заняття бодай пів години щодня. Це дуже допомагає мені відновлювати емоційний баланс.

- Як би ви привітали своїх колег із професійним святом?

- Любі педагоги, ви маєте дуже поважну місію. Вам віддають найцінніше, що є в нашій країні - дітей. Тому від щирого серця хотіла б вам усім побажати миру, здоров’я, натхнення, злагоди і… визнання. Насамперед – з боку суспільства, а також вашого керівництва і дітей. І також нарешті - визнання вашої праці державою. Хорошої вам зарплати і частих премій, щоб ви, як це банально не прозвучить, йшли на роботу, як на свято. Аби ви кожного літа із нетерпінням чекали, коли закінчиться ваша відпустка, щоб приступити до роботи 1 вересня!

Фото із відкритих джерел

Довідка. Тернопільська загальноосвітня школа №28 — середній освітній комунальний навчальний заклад Тернопільської міської ради. Заснована в 1991 р. Нині там навчаються понад 1125 учнів. Працюють 125 педагогів і фахівців обслуговуючого персоналу. У школі - економічний профіль навчання, викладають англійську мову. У закладі діє учнівське самоврядування. Вчителі проводять інтегровані уроки і застосовують нові методи навчання.