Галина Юрса: "Шлюб – не суцільне свято"

Радіожурналістка з Тернополя Галина Юрса переконана, що найважча ноша у шлюбі лягає на плечі жінки. І справа не лише в тому, наскільки багато обов’язків у неї чи справ. Щоб шлюб був міцний, жінка має багато поступатися, наперед передбачати події, особливо неприємні. Їй психологічно важко. Чоловікам не легше, просто вони не скаржаться, як жінки, а часом більше терплять, але мовчать. Пані Галина вважає, коли вдома все добре – заслуга обох. Коли біда – також обох.

– Один священик сказав, що шлюб прирівнюють до мучеництва. Як гадаєте, в тім щось є?

– Ніколи про це не думала. Знала з дитинства, бачила в своїй родині та інших сім’ях, що шлюб – не суцільне свято, але щиро вірила, що чоловіка та жінку поєднують лише кохання, взаємоповага. А це – неземне щастя. Воно часом і болюче буває. Але, хто любить по-справжньому, то відчуває не муку, а радість, що коханий (кохана) з тобою поряд, ти чуєш кожного дня його голос, вдихаєш запах його одягу, парфумів, готуєш йому їжу, переш, купуєш одяг, навіть сперечаєшся з тим, хто тобі милий. Ні, це не мучеництво, пише pro.te.ua.

– Моїм першим чоловіком у житті був дідусь Григорій. Завжди говорила, що, коли виросту, вийду за нього заміж. Він завжди оберігав мене від злого. Часом (це я зрозуміла, ставши дорослою) тримав мене ніби якусь гарну квіточку у теплиці, щоб на мене ні холоди не віяли, ні сонце не спікало. Дідусь був справжнім чоловіком, бо не дозволяв бабусі важко працювати, а надихав бути домашньою господинею, виховувати дітей, турбуватися про чоловіка, а з часом – і онуків. Щоб вдома був достаток, дідусь працював удень і вночі. Малою я мала найкращі та найдорожчі ласощі, згодом – модний джинсовий одяг, гроші, скільки хотіла. За життя я ображала його неувагою та нерозумінням. Хоч його вже давно нема, він, як ангел, і надалі продовжує мною опікуватись. Чи, може, мені так здається.

Батька Мирона любила більше від усіх. На жаль, мої батьки розійшлись. Тому мало у житті його бачила. Але завжди вважала і вважаю тата найкрасивішим та найкращим. Його останній подарунок – набір каструль для куховаріння стали для мене якимось оберегом. Все з тих баняків особливо смачне та корисне для мене і родини. Подарунок не судилося прийняти з рук тата. Його віддали мені після похорону батька.

Ще одним моїм милим чоловіком був брат Володя, який загинув чотирнадцятирічним. Великі неприємності чекали на того, хто хоча б погано подивився на мене. Часом зловживала тим, за що нині щиро каюсь. Але це було в дитинстві, і нікому особливої шкоди не принесло. Коли Бог послав синів, я все, що взяла в дитинстві та юності від дідуся, батька і брата, віддала їм. Найбільшою своєю нагородою, як мама, вважаю слова мого старшого сина, який якось сказав: «Навіть, якщо у моєму житті не буде хорошої дружини, тещі, дочки, онуки, я цього ніколи не відчую, бо ви, мамусю, дали мені в дитинстві та продовжуєте це робити так багато жіночого тепла, любові та уваги…»

– Що мужчина, скільки б йому не було років, – завжди дитя, якого треба любити, турбуватися, прощати, бачити в ньому лише хороше.

– Про що найчастіше розмовляєте із синами?

– Про все, а якщо одним словом, то про любов.

–  Якого вони віку? Як їх звати? Чим захоплюються?

– Володі 31 рік, одружений, любить подорожувати. Милий мрійник, авантюрист, добра душа. Богдану – 12 років, школяр. Марить футболом. За що не береться, все йому йде. Має здібності до мистецтва. Так само авантюрист. Любить брендовий одяг, розкіш. Чимось нагадує дідуся Григорія, бо вважає, що жінка має сидіти вдома, займатися господарством, дбати про чоловіка і не працювати на державу.

– Яка ви мама – демократична, авторитарна, любляча?

– Авторитарна та любляча. Як каже молодший син, маю погану жіночу рису – люблю командувати. Керуюсь емоціями та почуттями. Хочу вберегти синів від помилок. Часом це для них виглядає дуже нав’язливо. Але це любов та опіка у нашому розумінні. До речі, і я в дитинстві була такою ж.

– Не знаю. До кінця не вивчила його. Часом читаю якусь психологічну літературу з приводу цього. Але найкраща наука – це життя і власний досвід. У моєму розумінні – це світ, який в дитинстві тобі дає, а потім цьому світу маєш віддавати ти.

– У чому чоловіки сильніші від нас за вашими спостереженнями?

– Вони, на мою думку, добріші від жінок і щедріші. Часом спостерігаю за реакцією чоловіка та жінки під час шлюбу. Наречений такий щасливий, радісний, сповнений надії. А наречена чомусь холодна. Створює враження байдужої. Не розумію я цього. Не бачу щастя в очах жінок. А в чоловічих очах це щастя веселкою грає. До речі, це не лише моя думка. Так вважають багато людей, які, власне, проводять церемонію шлюбу. Але я говорю не про всіх, а загалом. На ринку щось швидше у чоловіка куплю, ніж у жінки. От така дискримінація з мого боку щодо представниць статі, до якої сама ж і належу.

– У чому чоловіки – слабші?

– Що не можуть виплакатися, якщо біда, поскаржитися. У тому, що вони добріші від нас, розумієте – добріші.

– Я люблю цей народ з дитинства.

– А чого так і не можете збагнути в чоловічому світі?

–  Якщо я його збагну, він перестане мене цікавити. Мене майже кожного дня приємно чи не дуже дивують сини, чоловік, мужчини, з ким доводиться мати справу на роботі та поза нею. Це тому, що я чоловічого світу так і не вивчила.

– Які плюси, коли в домі живуть чоловіки?

– Багато роботи, клопотів, адреналіну. 

– А мінуси?

– Мінус, якщо чоловіків нема.

– Від жінки – ласки, ніжності, доброти, співчуття, турботи, піклування, любові, кохання, сексу, смачної їжі…

– Що саме вам допомагає легко знаходити спільну мову з чоловіками?

– А я вам не сказала, що мені з ними легко. І нелегко, і непросто. Але від того ще цікавіше! Не завжди зауважую за собою, але люди кажуть, що я завжди усміхаюсь. Може, усмішка – перший крок до розуміння людини. А ще намагаюсь бути корисною, вислухати, хоча багатослівних і нудних чоловіків недолюблюю.

– Чи зраджували ви свого чоловіка?

– Фізично (тілесно) не було часу. А морально? Бувало. Для, прикладу, коли посварились чи образив мене словом, неувагою. То часом уявляла себе з іншим і думала, що відімстила. Потім мала над чим потішитись, особливо, коли зустріла того, з ким «зраджувала».

– Так. Колись в далекому дитинстві мама сказала, що я буду чоловікам подобатись у зрілому віці більше, ніж в юності. На це не звернула ніякої уваги, проте, ставши дорослою, зрозуміла, що вона була права. До кінця не зрозуміла, чому так. Правда, на останній зустрічі однокласників з приводу 35-річчя закінчення середньої школи один чоловік (хлопчик з далекого дитинства з паралельного класу) запитав: «Галю, ну чому ти колись не була такою прикольною, як сьогодні? Ти так мені подобалась, а я навіть підійти до тебе боявся». Часто чую від чоловіків слова поваги, вдячності, любові, кохання. На останнє реагую однаково з повагою та співчуттям. Я –

заміжня жінка, і про ніякі стосунки мови бути не може.

– Чи можлива дружба між чоловіком і жінкою? У яких випадках можлива, у яких – ні?

– Можлива до того часу, поки сама жінка не дозволить мужчині перейти межу, яка називається дружбою. Ніколи не осуджую людей, які мають стосунки «на стороні». Це їх вибір. І кожному явищу є пояснення. Але дуже не люблю, коли коханці (чи як їх назвати?) спочатку забавляються у перелюбі, а потім, як щось піде не так, виставляють своє інтимне життя, яке повинно належати лише їм, на загальний осуд та посміховище. Але в тому є і позитив – народжуються веселі анекдоти.

– Я цього не знаю. Буває, правда, хтось, побачивши моє прихильне ставлення до того чи іншого чоловіка, скаже: «Якби ти знала, який він насправді, ти б з ним інакше поводилась». Зазвичай відповідаю: «Якби він знав, яка я зараза, то взагалі б зі мною не розмовляв».  

– У чому ваше найбільше щастя?

– Колись в дитинстві нагрубіянила сусіду, а він сказав, що не ображається на мене, бо «ти і не жило ще зовсім». Уже прожила більше півстоліття і відчуваю часом, що дійсно «ще не жило». Не задумуюсь про це. Можливо, тому, що живу у щасті.

Наталія ЛАЗУКА