Історія і традиції Маланки на Тернопільщині (фото)
Історично склалося так, що Новий рік у нас відзначається двічі: 1 січня за новим, григоріанським календарем, і через два тижні – за старим, юліанським стилем. 14 січня – день пам’яті св. Василія Великого, архієпископа Кессарії Каппадокійської, який народився близько 330 року у родині багатих благочестивих батьків. Все свідоме життя він проповідував вчення Ісуса Христа і користувався великою повагою серед віруючих. Українці шанують чесноти святого і увічнили його ім’я в щедрівці такими словами: «А що другий празник – святого Василія! Радуйся, ой радуйся, земле, син Божий народився!».
Споконвіку, напередодні старого Нового року, за давньою народною традицією, справляють Щедрий Вечір – веселе українське свято з обрядами, забавами, скоромною їжею (піст вже минув): багатою кутею на смальці, ковбасами, пирогами, варениками, млинцями, смаженими на салі тощо. А ще випікають два спеціальні хліби «Маланка» і «Василь». Зазвичай батько питав, сховавшись за великою мискою з пирогами: – Чи бачите ви мене, діти? У відповідь потрібно сказати: – Не бачимо Вас, батьку! – То дай, Боже, щоб і на той рік не бачили! Цей ритуал символізував собою замовляння на гарний, високий врожай пшениці, достаток і добробут в родині.
На Щедрий Вечір, тобто в ніч під старий Новий рік, майже по всій Україні, від Таврії до Гуцульщини, традиційно ходили гурти ряджених – молодіжні ватаги, які щедрували й водили «Маланку» – своєрідний маскарад, що не має нічого спільного з християнськими віруваннями, хоча й носить ім’я преподобної Меланії - римлянки, яка померла саме цього дня, 439 року.
«Маланка», на відміну від інших різдвяних обрядових дійств, не має строго визначеного тексту, а базується переважно на сценках імпровізаційного характеру. Дійові особи «Маланки» часто ведуть діалог із господарями хати: Жид і Жидівка торгуються за предмети домашнього вжитку, Циган і Циганка – за коня, Горшкодрай зв’язує горшки тощо. Обов’язковим ритуалом у наддністрянській «Маланці» є «сплясування» дівчини, яка сидить на ослоні перед столом, а «сплясують» її вояк і жандарм із шапкою в руках. За це вона кидає у шапку гроші. У цій дії проглядається своєрідна ініціація майбутнього шлюбу.
У кінці обряду музиканти грають козачка, а маланкарі танцюють. У давніший період, котра дівчина пускала Маланку до хати, то на Івана Предтечі (20 січня) на музиках маланкарі частували її вином або пивом.
Головним персонажем у цьому обряді є Маланка. Її дія зводиться до пантоміми і базується в основному на антиповедінці. Вона замітає хату не в ту сторону, висипає на піч сміття, маже її сажею тощо. Отже, все дійство має розважально-комічний характер. У кожній хаті зміст діалогів міняється залежно від того, хто там проживає – молода сім’я, старші за віком люди чи бездітні сім’ї.
Перед приходом до хати маланкарі завжди співають під вікнами щедрівки (їх тут називають «маланковими»), а музиканти їм підіграють. Найпоширенішими «маланковими» щедрівками на Тернопільщині є «Господару, господарочку, пусти до хати Маланочку», «Ой учора ізвечора пасла Маланка два качора», «Наша Маланка не роботяща», «Наша Маланка в Дністру плила» та ін.
В обрядовому дійстві «Маланка» до нашого часу збереглося чимало архаїчних елементів. Серед них – символічна оранка і посів. За свідченням Я. Головацького, в Бережанському, Чортківському та деяких інших повітах ряджені «маланкарі» носили з собою плуг або якусь його частину. «Буває, – зазначає дослідник, – що парубки вносять в хату і самі чепіги, показуючи, наче орють ниву і, приспівуючи, сіють хлібні зерна». У давнину обрядова оранка становила важливий елемент ідеології землеробських племен, що ініціювала свого роду початок польових робіт. Цей символічний акт первісно уособлював священний шлюб царя-неба і матері-землі». Пізніше в такій ролі виступають ряджені маланкарі, зберігаючи лише семантику рухових елементів, втративши розуміння первісного змісту цієї дії.
У кінці маланкового обряду Василь завжди віншує господарів, а виходячи з хати, маланкарі співають фрагмент коляди. Крім показу обряду в хатах, «маланкарі» часто виступають на вулицях і майданах.
У більшості районів Тернопільщини останнім часом обряд «маланкування» відроджується через вторинні форми функціонування – фольклорно-етнографічні ансамблі, хоча в багатьох селах він вийшов з ужитку, і старий Новий рік попереджує лише вечірнє богослужіння, тобто закінчення старого року.
Так щороку у Борщівському районі в с.Горошова проводиться чи не одне із найбільших свят області. А тепер їм на допомогу прийшли і сусіди із с.Устя, які також мають гарні традиції маланкування.
«Маланка» – народне дійство, що прийшло до нас з глибокої давнини, і покликане виконувати магічно - заклинальну функцію – відганяти злих духів і забезпечити людям врожай та здоров’я. Щоб людей не пізнали лихі сили, які можуть заподіяти шкоду, їх треба було налякати. Для цього одягали чудернацький одяг, перевертали кожухи, розмальовували обличчя, виготовляли страшні маски, у руках мали дзвіночки, калаталки, батоги тощо. Цілковита відсутність, з одного боку, християнських мотивів та символів, й розвинута структура ритуалів господарської, шлюбної, очисної магії, з другого, засвідчують глибокі язичницькі витоки народної обрядової Маланки. Цим популярним жіночим ім’ям позначалося не тільки свято, а й конкретний фольклорний образ, що діяв в обряді у двох планах: героїні новорічних пісень - щедрівок та ритуальної маски. З плином часу традиція вратила свій первісний зміст і значення, й зараз носить лише розважальний характер.
Основні діючі особи – перевдягнений у дівчину нежонатий хлопець (Маланка) і, навпаки, дівчина або жінка у чоловічому вбранні (Василь), а також Дід, Баба, Циган і Циганка з дітьми; Коза, Кіт, Чорт, Орач з чепігами (плугом) та ін. Сьогодні ця барвиста маланчина галерея поповнилася живими персонажами (деякі перейшли з минулих часів): бутафорними «офіцерами» і «солдатами» неіснуючих армій, в кумедному одязі; сучасними «президентами» (вітчизняними і зарубіжними), «депутатами» різного штибу, місцевими «діячами», рекетирами, міліціонерами, «зірками» шоу - бізнесу, кіногероями тощо. Фантазія маланкуючих аж зашкалює: майструють соломяні, шкіряні, навіть – металеві Маланки, які у супроводі інших масок ходять від хати до хати з новорічними піснями та поздоровленнями. Уся ватага з музиками, що інколи нараховує від 50 до 200 чол., рухається вулицями, стежками, городами, по дорозі бешкетує: закидає тини на стріху, знімає ворота й переносить їх в інше місце, перекидає автомобілі, збиткується над перехожими; щедрує господарю, співає величальних пісень:
А на Маланки печуть оладки, Та не ламайте – цілі давайте! Наша Маланка господиня, На ополонці ложки мила. Щедрий вечір, добрий вечір Добрим людям на здоров’я!
Церемоніальне дійство включає виконання рядженими танцю, драматично - ігрових епізодів, приспівок, ритуальних дійств, що мали колись магічне значення:
А учора із вечора Пасла Маланка та й два качура. Та й пасучи, загубила, Шукаючи, заблудила… і т. д.
І ніби простенька, невибаглива мелодія «Ой, Чирчику - Васильчику», яку співає молодь під кожною хатою, символізує обряд відганяння темних сил і побажання господарю доброго урожаю на наступний рік. Маланкування і підготовка до нього – дуже складний і серйозний процес, брати участь в якому може удостоїтися не кожний – обирають артистичних, кмітливих, тих, хто вміє гарно співати, грати, віншувати. Заздалегідь готуються маски, відповідний одяг, розігруються ролі обраних персонажів, в які належить перевтілитися дійовим особам. А вже по обіді після нічного гуляння Маланка з своїм почетом йшла очищатися у річках, озерах, водоймах.