Краєвиди Тернопільщини: 700-річний храм, схили та руїни фортеці
Осінь - пора натхнення і подорожей. Куди ж податися і як провести золоту осінь? Ось декілька підказок тернополянам.
Однак куди можна з’їздити так щоб і по-кишені сильно не било, і щоб запам’яталось, а ще – аби дозволило розслабитись і забути про рутинні клопоти? Як на мене, потрібно звернути увагу на те, що в нас, як то кажуть, «під носом». Одним з тих «під-носів» є Збаражчина. І хоч більшість знає про Збаразький замок або ж про Бернардинський костел, проте, мало хто відає, які таємниці простелились на околицях цього міста, пише Тетяна Вітенько на порталі "Сорока".
І нехай почнеться наша подорож
Хоч наскільки сильно не схочеться прокидатись в суботу в 7 ранку – так чи інак доведеться. Адже електричка Тернопіль-Ланівці, яка довезе до Збаража, всього за 11 гривень, прибуває на колію в 9:15. І тільки вона, як поважна панянка, може дозволити собі спізнення. Якщо проспати, то доведеться йти до Автовокзалу і вже там шукати потрібного автобуса.
До Збаража електричкою можна доїхати не швидше як за півтори години. Але це не кінцева зупинка. Після приїзду я разом із компаньйоном вирушаємо в село Залужжя. Від збаразького залізничного вокзалу пішки потрібно буде пройти ще орієнтовно від 30 – до 40 хвилин.
Однак краєвиди природи, вся краса тієї місцини повністю розчинять увесь час. Ми й самі не помітимо як дістанемось Залужжя.
Місцем нашого «причалу» стане невеличкий міст, під яким протікає ріка Гнізна. Перше, що привертає мою увагу – це старий занедбаний млин. Вода підкралась до нього зовсім близенько. Навіть, може здатись, що він має продовження до самого дна річки.
Коли обернутись у протилежний бік відкриється чарівливий краєвид: задній план увесь в безкраїх пагорбах, то тут, то там порослих деревами. Все це омивається Гнізною, що спокійно протікає повз трав’янисті поля. На найближчому з них гріються перші наші стрічні. Ними стануть гуси. Нам навіть вдасться вмовити їх на декілька фото. Звісно, після їхнього гучного ґеґекання.
Трохи перепочивши наша невеличка мандрівка продовжується.
Пройшовши всього декілька метрів, оминувши пару старих хатин, відкривається неймовірний краєвид. З кожним пройденим метром природа стає все красивішою, ніби манить до себе.
Рушаємо, крученою вузенькою стежиною, що веде догори і за деякий час вже стоїмо біля Спасо-Преображенської церкви. Власне, цей невеличкий мурований храм має давню історію. Ця церква вже майже 700 років тихо височіє поміж дерев на Чернечій горі.
В різні історичні періоди в цю божницю приїздили Богдан Хмельницький, Іван Мазепа (за деякими даними він відвідав її разом із Петром І), матір князя Єремії Вишневецького, Іван Вишневецький. З нею пов’язано багато легенд. Одна з яких стверджує, що від Збаразького замку і до Спасо-Преображанської церкви прокладено потаємний підземний хід.
І хоч Залужжя невелике, однак, тут неймовірна краса контрастів. Прадавні погорби чергуються з обжитими рівнинами; вершини змінюють низовини, утворюючи чарівну багатоплановість всієї природи. Ось і ми пристосовуємось до цього. Щойно були на Чернечій, а вже на Замковій горі.
Тут розкинувся «скелет», колись могутньої і непереможної, Старозбаразької фортеці. Дехто навіть називає її першим замком Збаража. Вона зуміли пережити нищівні напади татар впродовж XVI століття.
Однак, сьогодні все, що говорить нам про славетну фортецю – це пам’ятний хрест та її фундамент, який з року в рік ховається все глибше в землю.
Мандрівка може видатись надзвичайною. Давні пам’ятки та споруди, свої легенди та історія. А найбільше Залужжя чарує своєю неймовірною природою: круті схили, кручені підйоми, кам’янисті скелі…просторі галявини та дерева, що їх прикрашають – все це заслуговує одного вашого вихідного.
Фото: Сергій Катеринюк