«Невидимі» герої Тернопільщини: політвиховник сотні Зиновій Сердюк із Гаїв Шевченківських
2017 рік у Тернопільській області проголошено Роком Української Повстанської Армії. За цей рік в області відновлюють пам’ятники, встановлюють меморіальні дошки, згадують та вшановують героїв національно-визвольного руху.
Водночас, з нагоди 75-ої річниці створення Української Повстанської Армії, яку на Тернопільщині будуть відзначати 14 жовтня на свято Покрови Пресвятої Богородиці, прес-служба Тернопільської ОДА розпочала серію публікацій про «невидимих» героїв нашого краю.
Своєю життєвою історією поділився 90-річний Зиновій Сердюк – учасник національно-визвольних змагань, літератор, громадський діяч із Гаїв Шевченківських Тернопільського району. Після арешту рідної сестри Юлії, яка працювала рахівницею на залізниці в Тернополі, у 1945 році він поступив добровольцем у сотню «Бурлаки». Виконував функції політвиховника сотні. Про ці події Зиновій Сердюк розповідає так: «Якось викликав мене секретар райкому, наказав створити й очолити комсомольську організацію в Бережанському педучилищі (там пан Зиновій навчався, – ред.). З його виразу обличчя я зрозумів: це завдання «делегували» саме чекісти. Сказав, що подумаю. На вихідних поїхав додому. Взяв пару чистих сорочок, продукти – ніби на навчання. Батькам нічого не сказав і 16-річним приєднався до Армії нескорених – сотні УПА «Бурлаки», яка базувалась у Стегниківцях. Мій позивний був «Гроза»...»
Того ж 1945-го Зиновія Сердюка арештували. Через кілька місяців військовий трибунал засудив його до 10 років позбавлення волі. Термін ув’язнення відбував на шахтах Воркути. Про своє ув’язнення пан Зиновій пригадує так: «Через кілька днів після затримання мене перевели до Тернополя, де мене врятувало… пальто. Слідчому сподобався мій добротний верхній одяг, і щоб забрати пальто собі, терміново відправив мене у Бережани. Там мені дали «мінімальні», за законами червоної імперії, 10 років позбавлення волі і 5 років обмеження прав. Значну частину строку провів у шахтах Воркути, незважаючи на неповноліття, аж до смерті Сталіна. Жили в бараках. Їли баланду – вода з гнилою капустою. Милися холодною водою. Нас там так виснажили, що залишилися одні кістки та шкіра. Від колись здорового рум’янцю не залишалося й сліду...»
Повернувся Зиновій Сердюк до України наприкінці листопада 1954 року. Працював у будівельних організаціях. В лютому 1955-го одружився з Уляною, яка була за нього на 9 років молодшою.
З 1993 року Зиновій Сердюк – співголова Тернопільської районної спілки політв’язнів і репресованих. Нині ж пан Зиновій з незагоєним болем описує національно-визвольну боротьбу свого покоління за Українську державу у віршах, які почав писати ще з юності. За цей час уже видав 23 збірки. 95% віршів із них – на повстанську тематику.
У 2009 році за громадську діяльність Зиновій Сердюк отримав орден «За заслуги» ІІІ ступеня.